Постанова № 40041103, 30.07.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2014 р. Справа № 924/796/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гулова А.Г.

Маціщук А.В.

при секретарі судового засідання Лукащик Г.В.

розглянувши відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 04.07.2014 р. на рішення господарського суду Хмельницької області від 01.07.14 р. у справі № 924/796/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача Полонського підприємства теплових мереж

про стягнення 3 351,47 грн. - пені, 1 389,41 грн. - 3 % річних, 1 288,22 грн. - інфляційних втрат, 5 311,49 грн. - 7% штрафу за порушення грошового зобов'язання.

за участю представників сторін:

від позивача: Демчук О.В. - головний юрисконсульт, довіреність в справі.

від відповідача: не з'явився.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 01.07.2014 р. у справі № 924/796/14 (суддя Заверуха С.В.) частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Полонського підприємства теплових мереж; стягнуто з відповідача на користь позивача 1 645,82 грн. пені, 2 655,75 грн. штрафу, 1 380,04 грн. 3% річних, 1 288,22 грн. інфляційних втрат та 1 815,86 грн. судового збору; відмовлено в частині позовних вимог про стягнення 1 705,65 грн. пені, 2 655,74 грн. штрафу та 9,37 грн. 3% річних. При прийняті рішення суд виходив з того, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за поставлений природний газ; арифметично вірним та таким, що підлягає до стягнення є розрахунок пені, що складає 3 291,64 грн., в частині стягнення 59,83 грн. відмовлено; при обрахунку 3 % річних, позивачем допущено помилку, обґрунтованою є сума 3 % річних в розмірі 1 380,04 грн., в стягненні 9,37 грн. 3 % річних відмовлено; враховуючи майновий стан відповідача, незначні строки порушення оплати, відсутність основної суми боргу зменшено розмір нарахованої пені та 7 % штрафу на 50 %.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з апеляційною скаргою від 04.07.2014 р., в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 01.07.2014 р. у справі № 924/796/14 в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 675,73 грн. пені, 2 655,74 грн. штрафу, прийняти в цій частині нове рішення, за яким стягнути з Полонського підприємства теплових мереж на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1 675,73 грн. пені, 2 655,74 грн. штрафу, у стягненні яких було відмовлено, в іншій частині рішення господарського суду Хмельницької області у справі № 924/796/14 від 01.07.2014 р. залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржуване рішення в частині зменшення неустойки прийнято з порушенням норм матеріального (статей 219, 233 ГК України, статей 549-552 ЦК України) та процесуального (статей 4-2, 22, 43, 83, 84 ГПК України) права, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині. Відповідачем не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність виняткових обставин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Суд не мав право зменшувати розмір нарахованих штрафних санкцій та застосовувати до спірних правовідносин статтю 551 ЦК України. Судом не було досліджено питання наявності чи відсутності збитків. Відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Суд мав належним чином дослідити не лише доводи відповідача, а й позицію позивача щодо зменшення неустойки, чого не було зроблено, чим порушено вимоги статті 4 ГПК України, статті 233 ГК України. Спірним договором не передбачено жодних умов щодо проведення розрахунків з урахуванням надання державою субвенцій. Посилання на заборгованість за послуги з вивезення твердих побутових відходів - не має жодного прямого відношення до розрахунків за отриманий природний газ; свідчить про ведення відповідачем господарської діяльності не лише у сфері виробництва теплової енергії, наявність інших джерел доходів у підприємства. Позивач перебуває у вкрай тяжкому фінансовому стані, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2013 рік, згідно якого збиток позивача становить 12 521 324 тис. грн., прибуток - 0 грн. Несвоєчасність розрахунків за поставлений природний газ споживачів (у тому числі відповідача), як наслідок - нестача коштів, тягне за собою заборгованість перед газопостачальними підприємствами відповідно до договорів, які передбачають жорсткі санкції за прострочення оплат. Через несвоєчасність розрахунків та заборгованість споживачів природного газу компанія, як гарантований постачальник газу, змушена залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24 %. Компанія як підприємство державного сектору економіки є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Зменшення судом розміру неустойки спричиняє позивачу збитки та дозволяє відповідачу і у подальшому безкарно порушувати договірні умови. Суд мав би у обов'язковому порядку дослідити наявність чи відсутність збитків у позивача, врахувати обов'язкові вимоги, встановлені чинним законодавством, зазначені як підставу для зменшення штрафних санкцій.

Відповідач - Полонське підприємство теплових мереж у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення господарського суду Хмельницької області від 01.07.2014 р. у справі № 924/796/14 без змін, а скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що згідно пункту 3 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. При прийнятті рішення господарським судом взято до уваги всі обставини справи, які були визнані як виняткові та такі, за яких можливе зменшення пені, з урахуванням частини 1 статті 233 ГК України та рекомендацій ВГСУ у постанові пленуму від 26.12.2011 р. № 18, пункт 3.17.4. Існує ряд постанов ВГСУ в яких касаційна інстанція дійшла до висновку, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінює надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Враховуючи, що зобов'язання з оплати поставленого природного газу за договором виконано в повному обсязі, а розмір заявленого штрафу та пені надмірно великі порівняно із збитками кредитора, а також надані пояснення та документи по справі, просив залишити рішення без змін та слухати справу у відсутності представника підприємства.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги до суду не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник позивача (апелянта) в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав зазначених в ній, вважає рішення господарського суду незаконним та необґрунтованим; пояснив, що господарський суд порушив пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не було; відповідно до Господарського кодексу України заборгованість контрагента по договірним відносинам не є такою підставою; просив рішення господарського суду скасувати в частині зменшення розміру пені, а апеляційну скаргу - задоволити.

Заслухавши пояснення представника позивача (апелянта); розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

28.08.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Полонським підприємством теплових мереж (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 12/823-ТЕ-34, згідно пункту 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (а.с.34-39).

Пунктом 1.2 договору сторони домовилися, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.

Продавець передає покупцеві з 01.08.2012 р. по 31.12.2012 р. газ обсягом до 93,0 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів: жовтень - 10,0 тис. куб. м.; листопад - 30,0 тис. куб. м.; грудень - 53,0 тис. куб. м. (пункт 2.1. договору).

Відповідно до підпункту 3.1.2 пункту 3.1 договору покупець до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки газу, надає продавцю належним чином оформлену заявку на планові обсяги споживання газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. Плановий обсяг поставки підтверджується продавцем та доводиться до відома газотранспортних підприємств в електронному вигляді оператором ЄГТСУ на відповідний місяць поставки.

Приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (пункт 3.3. договору).

Згідно пункту 3.4 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаному уповноваженим представником та скріпленому печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів газу покупця відповідно до вимог наказу Мінпаливенерго від 15.07.2010 р. № 288 "Про затвердження методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям спживачів", зареєстрованого в Мін'юсті 11.08.2010 р. за № 671/17966.

Ціна (граничний рівень ціни) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ). Ціна за 1 000 куб. м. природного газу становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1 000 куб. м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того ПДВ - 20 % - 218,20 грн., всього з ПДВ - 1 309,20 грн. (пункти 5.1 - 5.2 договору).

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 6.3 договору сторони передбачили, що в платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором (пункт 7.1 договору).

Згідно пункту 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.08.2012 р. і діє в частині поставки газу до 31.12.2012 р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 11.1 договору).

Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

На виконання умов договору продавець у жовтні - грудні 2012 року передав, а покупець отримав природний газ в обсязі 76,912 тис. куб. м. на загальну суму 100 693,19 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 31.10.2012 р. з обсягом газу 16,289 тис. куб. м. на суму 21 325,56 грн.; від 30.11.2012 р. з обсягом газу 29,767 тис. куб. м. на суму 38 970,96 грн.; від 31.12.2012 р. з обсягом газу 30,856 тис. куб. м. на суму 40 396,67 грн. (а.с.40-42).

Враховуючи умови оплати поставленого газу, передбачені пунктом 6.1 договору та докази часткової оплати, відповідач допустив порушення умов договору № 12/823-ТЕ-34 від 28.08.2012 р., оскільки, зобов'язаний був провести остаточний розрахунок за отриманий природний газ в наступні строки: за газ, отриманий в жовтні 2012 року - до 14 листопада 2012 року; за газ, отриманий в листопаді 2012 року - до 14 грудня 2012 року; за газ, отриманий в грудня 2012 року - до 14 січня 2013 року.

Однак, як вбачається з оборотної відомості операцій по підприємству Полонське ПТМ за період 01.08.2012 р. по 28.02.2014 р. відповідач здійснював оплату за поставлений газ несвоєчасно, частинами, що не заперечувалося самим відповідачем; розрахунок за газ в кожному місяці проводився з порушенням строків, визначених договором (а.с.50).

Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 12/823-ТЕ-34 від 28.08.2012 р. повністю ним погашена 01.04.2014 р. (а.с.32-33).

За наведених обставин, позивач - ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", у зв'язку із несвоєчасною оплатою за поставлений природний газ, згідно пункту 7.2 договору нарахував та заявив до стягнення пеню в сумі 3 351,47 грн. і 7 % штрафу в сумі 5 311,49 грн., інфляційні втрати в сумі 1 288,22 грн. та 3 % річних в сумі 1 389,41 грн.

Згідно частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1 статті 692 ЦК України покупець обов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частин 2, 3 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі; сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом; розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як уже зазначалося, пунктом 7.2 договору, сторони передбачили, що у разі невиконання відповідачем пункту 6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивачем розрахунок пені здійснений по кожному акту окремо з врахуванням часткової оплати суми боргу. За зобов'язаннями жовтня 2012 року за період з 14.11.2012 р. по 21.12.2012 р. ним нараховано пеню а сумі 332,12 грн.; за зобов'язаннями листопада 2012 року за період з 14.12.2012 р. по 19.02.2013 р. - 476,67 грн.; за зобов'язаннями грудня 2012 року за період з 14.01.2013 р. по 01.04.2014 р. - 2 542,68 грн. Всього - 3 351,47 грн.

Однак, як вірно встановлено місцевим господарським судом, розрахунки пені позивача є помилковими та не відповідають вищезазначеним приписам законодавства, зокрема, у визначеному періоді, оскільки позивачем враховувався фактичний день сплати заборгованості, тоді як день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені, про що зазначено в постанові пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що обґрунтованою та такою, що підлягає до стягнення з відповідача є пеня в розмірі 3 291,64 грн. В частині позовних вимог про стягнення 59,83 грн. пені слід відмовити.

Місцевим господарським судом правомірно встановлено, що нарахований позивачем штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу, згідно пункту 7.2 договору, який складає 5 311,49 грн., є підставним та обґрунтованим, оскільки існувало прострочення зобов'язань по оплаті природного газу за кожен місяць понад 30 днів.

Так, заборгованість в сумі 21 325,56 грн. виникла за зобов'язаннями жовтня 2012 року за період з 14.11.2012 р. (кінцевий строк оплати) по 21.12.2012 р. (фактична оплата); заборгованість в сумі 14 156,21 грн. виникла за зобов'язаннями листопада 2012 року за період з 14.12.2012 р. (кінцевий строк оплати) по 19.02.2012 р. (фактична оплата); заборгованість в сумі 40 396,67 грн. виникла за зобов'язаннями грудня 2012 року за період з 14.01.2013 р. (кінцевий строк оплати) по 01.04.2014 р. (фактична оплата).

Відповідно до пункту 2 інформаційного листа ВГСУ "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 р. № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" від 13.07.2012 р. № 01-06/908/2012 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідач, у відзиві на позовну заяву № 505 від 27.06.2014 р., керуючись статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України просить зменшити на 70 % суму пені та штрафу, у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, значною дебіторською заборгованістю (а.с.58-59).

Частиною 1 статті 550 ЦК України встановлено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Згідно підпункту 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

На підтвердження важкого матеріального стану відповідачем - Полонським підприємством теплових мереж подано суду збитковий звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 1 квартал 2014 р.; баланс (звіт про фінансовий стан) на березень 2014 року; договір № 125/30 про організацію взаєморозрахунків від 12.02.2014 р.; заборгованість бюджетних організацій за спожиту теплоенергію перед Полянським ПТМ станом на 27.06.2014 р., що становить 158 405, 44 грн.; розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що надана населенню Полонським підприємством теплових мереж (а.с.60-65).

Приймаючи до уваги збитковий звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2013 рік, баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2013 р. позивача (звіт за І квартал 2014 року ним не надано), а також обставини, викладені та підтверджені відповідачем, враховуючи, майновий стан відповідача та те, що порушення відповідачем строків оплати були незначними, відсутність основної суми боргу, а також з урахуванням того, що відповідачем газ був придбаний для надання послуг з теплопостачання населенню, бюджетним (релігійним) організаціям, які мають заборгованість по сплаті послуг відповідачу, що як наслідок призвело, до неможливості в строки в повному обсязі розрахуватися за природний газ, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про можливість суду скористатися правом зменшення розміру пені і 7 % штрафу на 50 % та стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 1 645,82 грн. та 7 % штрафу в сумі 2 655,75 грн., а отже, частково задоволити клопотання відповідача щодо зменшення нарахованих сум пені та штрафу.

У стягненні 1645,82 грн. пені та 2655,74 грн. штрафу слід відмовити.

В цій частині судом першої інстанції правомірно прийнято рішення.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.1 постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із зазначених норм, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 1 288,22 грн. та 3 % річних в сумі 1 389,41 грн.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, нарахування здійсненні згідно рекомендацій та порядку застосування індексу інфляції, а також позивачем при нарахуванні інфляційних втрат вірно встановлено розмір боргу, оскільки відповідачем здійснювалися часткові проплати основної суми боргу, а розрахунок 3 % річних здійснений з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема, не вірно визначено періоди нарахування 3 % річних і кількість днів прострочення та враховано фактичний день сплати заборгованості, а тому правильною та обґрунтованою є сума 3 % річних в розмірі 1 380,04 грн., в стягненні 9,37 грн. 3 % річних слід відмовити.

Таким чином, місцевим господарським судом, правомірно задоволено вимоги в частині стягнення з відповідача 1 288,22 грн. інфляційних втрат та 1 380,04 грн. 3 % річних (1389,41-9,37=1380,04).

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, саме з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 1 645,82 грн., 7 % штрафу в сумі 2 655,75 грн., 3 % річних в сумі 1 380,04 грн., інфляційні втрати в сумі 1 288,22 грн. В решті позовних вимог в частині стягнення 1 705,65 грн. (1 645,82 грн. + 59,83 = 1 705,65) пені, 2 655,75 грн. штрафу та 9,37 грн. 3 % річних слід відмовити.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача; правомірно відмовлено у частині стягнення пені та 3 % річних; обґрунтовано задоволено клопотання відповідача, та зменшено на 50 % розмір заявлених до стягнення штрафу та пені.

Доводи апелянта щодо того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині зменшення на 50 % пені та штрафу, прийнято з порушенням норм матеріального права, без дослідження усіх істотних обставин справи, а також що судом жодним чином не вмотивовано та не доведено в чому полягає винятковість обставин у даній справі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 01.07.2014 р. у справі № 924/796/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 04.07.2014 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.Г. Гулова

А.В. Маціщук