Ухвала суду № 40038242, 29.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/892/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І. Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

29 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ч.1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2014 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "СКІФ" до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП "СКІФ" звернулося до суду з позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.09.2013 № 0002562201, № 0002572201 та № 0002582201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2014 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Миронівською об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київської області була проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "СКІФ" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012. Результати перевірки оформлені актом від 30.08.2013 № 60/22-011/34374620.

В ході проведення документальної позапланової виїзної перевірки та згідно висновків цього Акта, відповідачем порушено вимоги 135.1, 135.2, 135.3, 135.4, 135.5, статті 135, пункту 137.16 статті 137, пункту 138.4 статті 138, пункту 146.13 статті 146 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 973584,33 грн., пункту 188.1 статті 188, пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 145345,93 грн.

11 вересня 2013 року на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002582201, № 0002562201 та № 00025762201, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 80943,00 грн. і нараховані грошові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1460376,50 грн. та з податку на додану вартість у розмірі 99556,00 грн. відповідно.

Не погоджуючись з вище вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП "СКІФ" звернулося до суду.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, вказав на те, що податкові повідомлення-рішення від 11.09.2013 № 0002582201 та № 00025762201, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 80943,00 грн. і нараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 99556,00 грн., прийняті відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Відповідно до пункту 14.1.36 Податкового кодексу господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.2. статті 135 Податкового кодексу доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як зазначає податковий орган, позивач здійснював реалізацію готової продукції за цінами нижче собівартості, внаслідок чого товариством занижено валовий дохід та, як наслідок, податок на прибуток.

Такого висновку посадові особи відповідача дійшли на підставі аналізу наданих позивачем до перевірки первинних бухгалтерських документів по операціям з реалізації меблевих виробів та комплектуючих до них, а саме: договорів купівлі-продажу, актів виконаних робіт, накладних на продаж товарів, банківських виписок, рахунків-фактур, оборотно-сальдових відомостей по бухгалтерським рахункам.

Позивач не заперечував факту продажу деяких товарів за ціною нижче собівартості, проте зазначив, що вказаний факт пояснюється специфікою роботи на ринку меблевих виробів та зазначив, що такі випадки можуть бути зумовлені рядом причин як то: зниженням попиту, необхідністю оптової реалізації товарів, запровадженням маркетингових програм, розпродажем старих колекцій тощо.

Суд звертає увагу, що за умови отримання підприємством доходу, чинним законодавством не встановлено прямої заборони на реалізацію товарів власного виробництва нижче собівартості їх виробництва.

Як вбачається з матеріалів справи, продаж деяких товарів за цінами нижче собівартості не вплинув на загальну ситуацію по підприємству. Товариство декларувало та продовжує декларувати прибуток, тобто, слідує основному принципу господарської діяльності - отримання прибутку.

Отже, висновок податкового органу про завищення позивачем валового доходу за 2012 рік є лише доводами відповідача, нічим не підкріплені.

Таким чином, висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток за 2012 рік на суму 426018,00 грн. у зв'язку з заниженням собівартості реалізованих комплектуючих за 2012 рік є безпідставними, а тому, податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.09.2013 № 0002562201 в частині нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 426018,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 213009,00 грн. підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 135.5.4 статті 135 Податкового кодексу інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості.

Згідно із пунктом 14.1.11 статті 14 Податкового кодексу безнадійна заборгованість це - заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Як вбачається з Акту перевірки, у позивача існує заборгованість, зокрема, перед ТОВ «Техобладнання», ТОВ «Медіа-Лідер», Integra capital Ltd та перед Skayline Corporation Ltd.

Відповідно до умов Договору між позивачем та ТОВ «Техобладнання», останній поставив позивачу товар (кромку для виготовлення меблів).

Станом на 31.12.2012 (кінцева дата періоду, що підлягав перевірці податковим органом) у позивача перед ТОВ «Техобладнання» існувала заборгованість у розмірі 1481678,47 грн.

На думку податкового органу, зазначена сума є безнадійною кредиторською заборгованістю в розумінні Податкового кодексу та повинна була бути включена позивачем до графи «інші доходи» податкової звітності.

Однак, вказаний висновок податкового органу є помилковим з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 15.08.2012 між позивачем та ТОВ «Техобладнання» укладено Додаткову угоду № 1 до Договору від 20.03.2008 № 20/03-08, відповідно до умов якої строк дії договору спливає 31.12.2014.

Крім того, в матеріалах справи наявні акти звірки взаєморозрахунків між ТОВ «ВП «Скіф» та ТОВ «Техобладнання», зокрема, станом на 31.12.2012, у яких позивач визнає наявність у нього кредиторської заборгованості перед ТОВ «Техобладнання» у розмірі 1481678,47 грн.

Наведене свідчить, що позивач не заперечує наявності у нього заборгованості перед ТОВ «Техобладнання» та має намір її сплатити. ТОВ «Техобладнання», у свою чергу, підписанням додаткової угоди підтвердило відсутність у товариства претензій до позивача щодо невиконання ним умов Договору.

Факт ненадання позивачем зазначеної додаткової угоди під час проведення перевірки, не скасовує її дію, а відтак, по даному договору у разі несплати позивачем власних зобов'язань термін позовної давності розпочне свій перебіг лише 01.01.2015.

Також, 25 березня 2008 року між позивачем та Skayline Corporation Ltd було укладено Контракт № 318 на поставку товарів (кромка для меблевих виробів), відповідно до умов якого Skayline Corporation Ltd постановлено позивачу товарів на загальну суму 92718,80 грн. Проплати за вказаний товар позивачем здійснено не було.

В матеріалах справи міститься Додаткова угода від 13.07.2012 № 1 до Контракту від 25.03.2008 № 318, відповідно до умов якої строк дії укладеного між позивачем та Skayline Corporation Ltd контракту спливає 31.12.2014.

Наведене свідчить, що висновок податкового органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу внаслідок не віднесення до такого доходу безнадійної кредиторської заборгованості по взаємовідносинам з ТОВ «Техобладнання» у розмірі 1481678,47 грн. та Skayline Corporation Ltd на загальну суму 92718,80 грн. є необґрунтованим.

Разом з тим, щодо заборгованості позивача перед ТОВ «Медіа-Лідер» та перед Integra capital Ltd, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до умов Договорів купівлі-продажу від 03.09.2007 Б/н та від 23.01.2008 № 12/2008 позивачем придбано у ТОВ «Медіа-Лідер» та у Integra capital Ltd основні засоби (виробничі станки).

Товар був отриманий позивачем, проте повної оплати за отримані станки товариством не здійснено. На момент проведення перевірки заборгованість перед контрагентом становила 200280,00 грн.

По договору з Integra capital Ltd проплата взагалі не відбувалась, станом на момент проведення перевірки заборгованість перед контрагентом становила 60154,92 грн.

Актів звірки взаєморозрахунків між ТОВ «ВП «Скіф» та ТОВ «Медіа-Лідер», Integra capital Ltd не проводилось. Додаткових угод щодо продовження дії договорів не укладалось.

Отже, відповідачем правомірно визначено заборгованість позивача перед ТОВ «Медіа-Лідер» та Integra capital Ltd як безнадійну кредиторську та, відповідно, правомірно донараховано позивачу податок на прибуток з вказаних сум.

Щодо завищення позивачем собівартості реалізованих основних засобів за 2012, у зв'язку з невірним відображенням операції з вибуття та реалізації основного засобу, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу до складу інших витрат включаються, зокрема, витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно із пунктом 138.10.3 статті 138 Податкового кодексу, до витрат на збут відносяться витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, у липні 2012 року позивачем продано ТОВ «Скіф Мс» кромко-облицювальний станок, який обліковувався на підприємстві як основний засіб з балансовою вартістю 688750,00 грн. Станом на день продажу сума амортизації станку склала 269367,00 грн., а залишкова вартість, відповідно, 419383,00 грн.

Основний засіб продано позивачем за ціною 206903,25 грн., що підтверджується податковою накладною від 13.07.2012 № 195897.

Тому, твердження відповідача, що у декларації позивача з податку на прибуток за 2012 рік підприємством до графи «інші витрати» до підпункту «собівартість реалізованих виробничих активів» помилково віднесено балансову вартість проданого станку у розмірі 688750,00 грн., є невірним, оскільки позивачем було надано Довідки-розшифровки до податкової декларації з податку на прибуток ТОВ «ВП Скіф» за 2012 рік, з яких убачається, що до графи «собівартість реалізованих виробничих активів» підприємством віднесено зовсім інші витрати (реалізація корпусів, кромок, фасадів та стільниць).

Отже, Сума коштів від реалізації основного засобу позивачем віднесено до графи «інші витрати» один раз у відповідності до чинного законодавства.

Наведене спростовує висновок податкового органу про «подвійне» списання позивачем реалізованого основного засобу.

Крім того, на думку податкового органу, під час списання реалізованого основного засобу (станку) позивачем завищено витрати на збут на суму самостійно донарахованого при продажі станка ПДВ у розмірі 83876,54 грн.

При цьому ані в акті перевірки, ані під час судового розгляду відповідачем не вказано, які саме норми Закону порушив позивач при віднесенні до витрат суму самостійно донарахованого при продажі станка ПДВ у розмірі 83876,54 грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, за результатами продажу основного засобу (станку) за ціною 206903,25 грн. (без ПДВ, оскільки товар продавали за кордон) позивачем у відповідності до положень статті 189 Податкового кодексу самостійно донараховано та сплачено до бюджету суму податку на додану вартість у розмірі 83876,54 грн.

Тобто, позивачем в результаті продажу товару понесено витрати, прямо пов'язані зі збутом такого товару.

Крім того, Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

На думку відповідача, у зв'язку з реалізацією товарів за цінами нижче собівартості, позивачем не сплачено до бюджету податок на додану вартість у складі ціни таких товарів у розмірі 102850,08 грн.

Водночас, оскільки суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про безпідставність твердження відповідача про заниження позивачем податку на прибуток за 2012 рік у зв'язку з реалізацією товарів за ціною нижче собівартості, то і висновок про порушення позивачем положень статті 188 Податкового кодексу є безпідставними.

Відповідно до пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Як зазначалось вище, у липні 2012 року позивачем продано ТОВ «Скіф Мс» кромко-облицювальний станок, який обліковувався на підприємстві як основний засіб з балансовою вартістю 688750,00 грн. Станом на день продажу сума амортизації станку склала 269367,00 грн., а залишкова вартість, відповідно, 419383,00 грн.

Основний засіб продано позивачем за ціною 206903,25 грн., що підтверджується податковою накладною від 13.07.2012 № 195897.

Відповідач вважає, що позивачем після реалізації зазначеного основного засобу не донараховано та не сплачено податок на додану вартість у розмірі 42495,85 грн., коли сам зазначає, що позивачем віднесено до витрат суму самостійно донарахованого податку на додану вартість у розмірі 83876,54 грн.

Так, саме сума у розмірі 83876,54 грн. у відповідності до вимог статті 189 Податкового кодексу підлягала сплаті до бюджету після реалізації позивачем основного засобу (20% від залишкової вартості станку на момент продажу).

Отже, відповідач дійшов до невірного висновку щодо не нарахування позивачем та не сплати до бюджету податку на додану вартість після продажу основного засобу (станку).

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2014 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І.О.Лічевецький

В.Е.Мацедонська

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.