Ухвала суду № 40028006, 29.07.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2014 р.Справа № 820/6749/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представника позивача Швеця Р.П.

представника відповідача Михайлової О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2014р. по справі № 820/6749/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТОПРОТ"

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОРТОПРОТ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.03.2014 року № 0000962203.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТОПРОТ" - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 28.03.2014 року № 0000962203, прийняте щодо товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТОПРОТ".

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у період з 27.02.2014 року по 03.03.2014 року фахівцями Харківської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "ОРТОПРОТ" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "КОМПАНІЯ ВАРС" за вересень та жовтень 2013 р., за результатами якої 11.03.2014 р. складено акт за № 335/20-23-22-01/19470004.

Згідно висновків акту перевірки, встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємству донараховано ПДВ за операціями з придбання товарів від ТОВ "КОМПАНІЯ ВАРС" всього в сумі 311189,00 грн., в т.ч. за вересень 2013 року - 178 796 грн., за жовтень 2013 року - 132 393 грн.

На підставі висновків акту перевірки № 335/20-23-22-01/19470004, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000962203 на загальну суму грошового зобов'язання 466 783,50 грн., в т.ч. за основним платежем - 311 189 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями 155 594,5 грн.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленям-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ "КОМПАНІЯ ВАРС" у вересні-жовтні 2013 року, та, як наслідок, правомірності формування ТОВ "ОРТОПРОТ" податкового кредиту в сумі 311 189 грн. за вказаний період.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування усіх обставин.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також відображених суб'єктом владних повноважень в акті від № 0000872203 від 08.10.2013 р. суджень на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про відсутність факту реального вчинення позивачем господарських операцій з його контрагентом, який ґрунтується на актах ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м Києві про неможливість проведення зустрічної звірки від 02.12.2013 р. та від 23.12.2013 р. ТОВ "КОМПАНЯ ВАРС", в якому встановлено відсутність у підприємства реального вчинення господарських операцій. Також податковий орган зазначив, що згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що ТОВ "Ортопрот" за жовтень 2013 року має розбіжності з задекларованими показниками ТОВ "Варс" у сумі 132939,20 грн.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи встановлено, що 04.07.2013 року між позивачем ТОВ "Ортопрот" (у якості покупця) та ТОВ "Компанія Варс" укладено договір поставки № 4072013, предметом якого є поставка товару, асортимент, кількість та ціна якого визначаються видатковими накладними, якими супроводжується товар.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем долучено до матеріалів справи належним чином оформлені копії видаткових накладних: № 29 від 02.09.13 на суму 4020 грн., № 43 від 04.09.13 на 49920 грн., № 52 від 05.09.13 на суму 44880 грн., № 66 від 06.09.13 на суму 53940 грн., № 93 від 09.09.2013 року на суму 49950 грн., № 102 від 10.09.13 на суму 53100 грн., № 113 від 11.09.13 на суму 56191,2 грн., № 124 від 12.09.13 на суму 40200 грн., № 125 від 12.09.13 на суму 36000 грн., № 135 від 13.09.13 року на суму 40800 грн., № 165 від 16.09.13 на суму 36000 грн., № 170 від 17.09.13 на суму 524170 грн., № 185 від 18.09.13 на суму 57600 грн., № 190 від 19.09.13 року на суму 55560 грн., № 191 від 19.09.13 на суму 40200 грн., № 206 від 20.09.13 на суму 53040 грн., № 233 від 23.09.13 на суму 53664 грн., № 242 від 24.09.13 року на суму 58181,76 грн., № 261 від 26.09.13 року на суму 53100 грн., № 274 від 17.09.13 року на суму 56160 грн., № 275 від 27.09.13 на суму 50820 грн., № 307 від 30.09.13 на суму 40800 грн., № 12 від 01.10.13 року на суму 45480 грн., № 35 від 03.10.13 на суму 44760 грн., № 43 від 04.10.13 на суму 54000 грн., № 73 від 07.10.13 на суму 48000 грн., № 83 від 08.10.13 на суму 45360 грн., № 100 від 10.10.13 на суму 48150 грн., № 145 від 14.10.13 на суму 44400 грн., № 152 від 15.10.13 на суму 50400 грн., № 171 від 17.10.13 суму 42840 грн., № 183 від 18.10.13 на суму 50880 грн., № 214 від 21.10.13 на суму 42840 грн., № 221 від 22.10.13 на суму 44520 грн., № 241 від 24.10.13 на суму 44700 грн., № 251 від 25.10.13 на суму №110 грн., № 286 від 28.10.13 на суму 45600 грн., № 295 від 29.10.13 на суму 295 грн., № 302 від 30.10.13 року на суму 46519,20 грн. та податкових накладних: № 29 від 02.09.13 на суму 4020 грн., № 43 від 04.09.13 на суму 49920 грн., № 52 від 05.09.13 на суму 44880 грн., № 66 від 06.09.13 на суму 53940 грн., № 93 від 09.09.13 на суму 49950 грн., № 102 від 10.09.13 на суму 53100 грн., № 113 від 11.09.13 на суму 56191,2 грн., № 124 від 12.09.13 на суму 40200 грн., № 125 від 12.09.13 на суму 36000 грн., № 135 від 13.09.13 на суму 40800 грн., № 165 від 16.09.13 на суму 36000 грн.. № 170 від 17.09.13 на суму 524170 грн., № 8 від 18.09.13 на суму 57600 грн., № 190 від 19.09.13 на суму 55560 грн., № 191 від 19.09.13 на суму 40200 грн., № 206 від 20.09.13 на суму 53040 грн., № 233 від 23.09.13 на суму 43664 грн., № 242 від 24.09.13 на суму 58181,76 грн., № 261 від 26.09.13 на суму 53100 грн., № 274 від 17.09.13 на суму 56160 грн., № 275 від 27.09.13 на суму 50820 грн., № 307 від 30.09.13 на суму 40800 грн., № 12 від 01.10.13 на суму 45480 грн.. № 35 від 03.10.13 на суму 44760 грн., № 43 від 04.10.13 на суму 54000 грн., № 73 від 07.10.13 на суму 48000 грн., № 83 від 08.10.13 на суму 45360 грн., № 100 від 10.10.13 на суму 48150 грн., № 145 від 14.10.13 на суму 44400 грн., № 152 від 15.10.13 на суму 50400 грн., № 171 від 17.10.13 на суму 42840 грн., № 183 від 18.10.13 на суму 50880 грн., № 214-від 21.10.13 на суму 42840 грн., № 221 від 22.10.13 на суму 44520 грн.. № 241 від 24.10.13 на суму 44700 грн.. № 251 від 25.10.13 на суму 43110 грн., № 286 від 28.10.13 на суму 45600 грн., № 295 від 29.10.13 на суму 295 грн., № 302 від 30.10.13 на суму 46519,20 грн.

Суми податку на додану вартість у розмірі на підставі вищезазначених податкових накладних у розмірі 178 796 грн. включено позивачем до складу податкового кредиту вересня 2013 року та жовтня 2013 року на суму 132 393 грн.

Фактичне переміщення придбаного позивачем товару відбувалося за рахунок продавця на автомобілях МАН державний номерний знак НОМЕР_1 та ДАФ державний номерний знак НОМЕР_2, що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи копіями товарно-транспортних накладних, які було надано позивачем до перевірки, що не заперечується відповідачем у справі та підтверджується актом перевірки № 335/20-23-22-01/19470004 від 11.03.2014 року.

З пояснень позивача судом встановлено, що отриманий товар був оприбуткований на складі ТОВ "Ортопрот" за адресою: Харківська обл. Харківський р-н, смт "Кулиничі, вул. 7 Гвардейської Армії, 1-А.

Оплату товарів позивачем проведено шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "КОМПАНІЯ ВАРС" були виконані ТОВ "Ортопрот", на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи копії платіжних доручень № 295 від 28.10.13 на суму 50000 грн., № 299 від 30.10.13 на суму 90000 грн., № 333 від 07.11.13 року на суму 300000 грн., № 341 від 08.11.13 року на суму 300000 грн., № 382 від 22.11.13 на суму 140000 грн., № 399 від 02.12.13 на суму 300000 грн., № 415 від 03.12.13 на суму 250000 грн., № 571 від 30.01.14 року на суму 60000 грн., № 598 від 06.02.14 на суму 400000 грн.

В подальшому придбані у ТОВ "КОМПАНІЯ ВАРС" у вересні-жовтні 2013 р. ТМЦ використано ТОВ "Ортопрот" у власній господарській діяльності шляхом розфасування та реалізації на адресу покупців, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії актів списання ТМЦ, договорів, податкових та видаткових накладних. (т. 2 а.с. 1-111).

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договорів поставки та надання послуг первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Крім того, для з'ясування всіх обставин у справі, на виконання приписів ст. 11, ч. 2 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегією суддів витребувано у позивача додаткові докази на підтвердження реального виконання господарських операцій за договором поставки № 4072013 від 04.07.2013 року з ТОВ "Компанія Варс".

На виконання ухвали суду, позивачем надано до матеріалів висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи; посвідчення про якість придбаного товару; накази підприємства на створення комісії з приймання товару по кількості та якості; наказ про покладання відповідальності за приймання товарів на директора підприємства на необмежений термін; акти приймання продукції (товарів) за кількістю та якістю у відповідності до вимог Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затверджених постановами Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. № П-6 та від 25.04.1966р. № П-7, табель обліку використання робочого часу по навантажувально-розвантажувальним роботам при поставці товарів на склад; прибуткові накладні, накладні на внутрішнє переміщення товару, а також докази відображення по бухгалтерському обліку продукції та перехід її у виробництво (оборотно-сальдові відомості, докази відображення списання товару в виробництво) ( т. 2 а.с. 159-192, т. 3 а.с. 2-95, 106-110).

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ "Компанія Варс" у вересні-жовтні 2013 року за договором поставки № 4072013 від 04.07.2013 року повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Посилання відповідача на отримання від ДПІ Печерського району м. Києва Головного управління Міндоходів акту № 2626/26-55-22-01 від 02.12.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Компанія Варс" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.09.2013 року по 30.09.2013 року, в якому зроблено висновок про відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків між ТОВ "Ортпрот" та ТОВ "Компанія Варс", а також відсутність основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів для здійснення основного виду діяльності, оскільки вищезазначені обставини не підтверджені належними доказами та ґрунтуються лише на припущеннях.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

За змістом ст. 198 Податкового кодексу України, для декларування податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними та довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ "Компанія Варс" на підтвердження реальності здійснених господарських операцій. Натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Також матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ТОВ "Компанія Варс" були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Таким чином, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включено до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення від 28.03.2014 року № 0000962203 прийнято відповідачем без дотримання вимог визначених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для його скасування.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення в частині задоволення позовних вимог, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2014р. по справі № 820/6749/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 04.08.2014 р.