Ухвала суду № 40027245, 17.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2352/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Карпушової О.В., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан Плюс/Україна/» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Меридіан Плюс/Україна/» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.04.2013 року № 0001462200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2013 року позовні вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що за наслідками перевірки позивача податковим органом складено акт від 16.04.2013 року № 356/22-00/32878486 «Про результати планової виїзної перевірки «Меридіан Плюс/Україна/» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, занижено податок на додану вартість всього на загальну суму 236674,00 грн., а саме за червень 2011 року - 115991,00 грн., за вересень 2011 року - 59000,00 грн., за жовтень 2011 року - 6115,47 грн., листопад 2011 року - 20062,46 грн., за грудень 2011 року - 3999 грн., за березень 2012 року - 13494,00 грн., червень 2012 року - 12944,00 грн., вересень 2012 року - 3513,00 грн. та грудень 2012 року - 1556,00 грн.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 30.04.2013 року № 0001462200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 266 847,00 грн..

Вирішуючи питання щодо правомірності податкового повідомлення-рішення колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на те, що господарські операції не підтверджуються при врахуванні реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідно господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів та виробничих активів, у зв'язку з чим відповідач дійшов висновку, що правовідносини між ТОВ «Меридіан Плюс /Україна/» та його контрагентами мають нереальний характер.

Даний висновок апелянтом мотивований актом ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 31.08.2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укрзерногруп» з питань правильності визначення розміру податкових зобов'язань, відповідно до якого, згідно службової записки від управління оподаткування юридичних осіб від 14.06.2012, податковий кредит ТОВ «Укрзерногруп» сформовано за рахунок «ризикових» суб'єктів господарювання ПП «Оліяторг», ПП «Укрхімкомплект» та ПП «Євтерм-Харків».

Слід одразу зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Поруч з цим, зазначений акт не містять жодних відомостей безпосередньо щодо господарських операцій, проведених позивачем з його контрагентами, які в подальшому слугували підставою для формування податкового кредиту.

Крім того, як правильно відзначено судом першої інстанції, на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та був платником податку на додану вартість, а в акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи контрагента були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Так, з матеріалів справи слідує, що в жовтні-листопаді 2011 року між ТОВ «Укрзерногруп» (продавець) та позивачем (покупець) були фінансово-господарські відносини щодо поставки товарно-матеріальних цінностей - олії соняшникової.

Виконання вказаних фінансово-господарських відносин підтверджується наступними документами: податковими накладними № 38 від 17.10.2011 року, № 40 від 18.10.2011 року, № 66 від 31.10.2011 року, № 54 від 21.11.2011 року, № 57 від 22.11.2011 року; видатковими накладними № РН-0000294 від 18.10.2011 року, № РН-0000331 від 04.11.2011 року, № РН-0000377 від 22.11.2011 року; товарно-транспортними накладними від 18.10.2011 року, від 04.11.2011 року, від 22.11.2011 року; банківськими виписками від 17.10.2011 року, від 31.10.2011 року, від 18.11.2011 року, від 28.11.2011 року.

Судова колегія приходить до однозначного висновку, що факт здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Укрзерногруп» документально підтверджений.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені документи мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

Так, згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Виходячи з правових приписів п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, що і було зроблено.

Зі змісту акта перевірки, слідує, що господарські відносини з контрагентом ТОВ «Укрзерногруп», за результатами яких позивачем сформовано податковий кредит, апелянт вважає нікчемними. Разом з тим, питання щодо безтоварності вказаних господарських операцій відповідачем не досліджувалось.

Отже, доводи апелянта щодо безтоварності господарських правовідносин не підтверджені відповідними доказами.

За п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Колегія суддів, також вважає помилковими доводи апелянта, що позивачем до складу витрат собівартості включено відходи виробництва - крихта хлібна, всього в сумі 1 052 504,88 грн., оскільки, проводячи аналіз витрат собівартості (фактично переписуючи дані з обороно-сальдових відомостей по рахунку 23 в акт перевірки), відповідачем допущено наступні помилки:

2 квартал 2011 року - відповідачем вказана сума 579 957,04 грн., проте вказана сума помилково виписана з наступного рядка, яка відображає витрати на переробку давальницької сировини, замість суми з рядка, що відображає зворотні відходи виробництва - 191,44 грн.

3 квартал 2011 року - відповідачем вказана сума 295 003,67 грн., проте вказана сума виписана помилково з рядка, яка відображає витрати на переробку давальницької сировини, замість суми з рядка, що відображає зворотні відходи виробництва - 208,76 грн.;

4 квартал 2011 року - відповідачем вказана сума 19 997,83 грн., проте вказана сума виписана помилково з рядка, яка відображає витрати на переробку давальницької сировини, замість суми з рядка, що відображає зворотні відходи виробництва - 45,72 грн.;

1 квартал 2012 року - відповідачем вказана сума 67 473,17 грн., проте вказана сума виписана помилково з рядка, яка відображає витрати на переробку давальницької сировини, замість суми з рядка, що відображає зворотні відходи виробництва - 35,72 грн.;

2 квартал 2012 року - відповідачем вказана сума 64 723,85 грн., проте вказана сума виписана помилково з рядка, яка відображає витрати на переробку давальницької сировини, замість суми з рядка, що відображає зворотні відходи виробництва - 95,60 грн.;

3 квартал 2012 року - відповідачем вказана сума 17 569 грн., проте вказана сума виписана помилково з рядка, яка відображає витрати на переробку давальницької сировини, замість суми з рядка, що відображає зворотні відходи виробництва - 114,10 грн.;

4 квартал 2012 року - відповідачем вказана сума 7 780,32 грн., проте вказана сума виписана помилково з рядка, яка відображає витрати на переробку давальницької сировини, замість суми з рядка, що відображає зворотні відходи виробництва - 68,76 грн.

Фактично зворотні відходи виробництва за весь період, що перевірявся, складають суму 781,70 грн., а не 1 052 504,88 грн., як зазначено в акті перевірки.

Крім того, судом першої інстанції правомірно зауважено, що на суму зворотних відходів матеріальні витрати не збільшуються, а зменшуються.

Відповідно до п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Сума витрат у розмірі 1 052 504,88 грн. на переробку давальницької сировини повністю підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт (послуг), наданих позивачу відповідно до договору про виготовлення продукції з давальницької сировини № 01/08-08П від 08.01.2008 року, укладеного з ТОВ «Планета Смаку /Україна/», а відтак доводи апелянта щодо не відображення позивачем зобов'язань з ПДВ в сумі 210 500,00 грн. не відповідають дійсності та не підтверджені належними документами, а тому податковим органом протиправно нараховано позивачу зобов'язання в частині 210 500,00 грн..

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено обґрунтованість і законність прийнятого спірного повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 24.07.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.