Ухвала суду № 40027047, 04.08.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Толстолуцька М.М.

Суддя-доповідач - Ханова Р.Ф.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2014 року справа №805/5225/14

приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів: Жаботинської С.В.

Ляшенка Д.В.

розглянувши у порядку

письмового провадження

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_3

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від 15 травня 2014 року

по адміністративній справі № 805/5225/14 (суддя Толстолуцька М.М.)

за позовом Інспекції з питань захисту прав споживачів

у Донецькій області

до Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_3

про стягнення штрафу в розмірі 6783 грн. за порушення

законодавства про рекламу, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року у справі № 805/5225/14 з огляду на обґрунтованість заявлених вимог, задоволений позов Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області (далі Інспекція, позивач) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі відповідач) про стягнення штрафу в розмірі 6783 грн. за порушення законодавства про рекламу. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до бюджету суму штрафу за порушення законодавства про рекламу у розмірі 6 783 грн. за рішенням Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області від 27 серпня 2013 року №000038 (арк. справи 59-61).

Відповідач не погодившись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість постанови та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволені позову. Доводить пропущення позивачем строку звернення до суду, визначений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (арк. справи 64-65).

Сторони у судове засіданні не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що не перешкоджає судовому розгляду справи відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Відповідач, ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем.

З матеріалів справи вбачається, що 12 березня 2013 року Інспекцією складено протокол № 000009 про порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 законодавства про рекламу, яким встановлено порушення вимог статті 16 Закону України «Про рекламу» щодо розповсюдження реклами без відповідного дозволу.

Інспекцією на адресу відповідача надіслано 6 вимог: від 15 квітня 2013 року № 04/16-868; від 13 травня 2013 року № 04/16-1072; від 29 травня 2013 року № 04/16-1256; від 20 червня 2013 року №04/16-1497; від 19 липня 2013 року №04/16-1785; від 12 серпня 2013 року № 04/16-2000, в яких визначено дати розгляду справи та вказано про необхідність надати у зазначений термін документи, які підтверджують вартість розповсюдженої реклами з порушенням вимог законодавства про рекламу.

На вимоги Інспекції від 20 червня 2013 року №04/16-1497 та від 12 серпня 2013 року № 04/16-2000 відповідачем надані письмові відповіді від 15 липня 2013 року та 21 серпня 2013 року, які не містили жодної інформації щодо скоєного суб'єктом господарювання порушення законодавства про рекламу.

Рішенням Інспекції від 27 серпня 2013 року № 000038 на підставі Протоколу засідання від 27 серпня 2013 року № 000038 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за розповсюдження реклами без відповідного дозволу, а також у зв'язку неможливістю встановлення вартості реклами застосовано штраф в розмірі 6783грн., який відповідачем своєчасно не сплачено.

Спірним питанням у цій справі є правомірність стягнення у судовому порядку штрафу, застосованого Інспекцією за порушення Закону України «Про рекламу».

Засади рекламної діяльності в Україні визначає Закон України "Про рекламу" від 3 липня 1996 року № 270/96-ВР (далі Закон № 270/96-ВР), який регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.

Порядок розміщення зовнішньої реклами регламентований статтею 16 Закону № 270/96-ВР, відповідно до положень частини 1 якої розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна норма міститься в пункті 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 (далі Правила № 2067), і передбачає, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Зі змісту пункту 24 Правил № 2067 підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу, є виданий у встановленому порядку дозвіл.

Отже, розташування спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території населених пунктів має здійснюватися винятково за наявності відповідного дозволу, виданого виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано доводами апеляційної скарги, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 здійснив розміщення спеціальної конструкції зовнішньої реклами, за відсутності відповідного дозволу, чим порушив вимоги № 270/96-ВР.

Пунктом 46 Правила № 2067 у разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа органу, який здійснює контроль за додержанням цих Правил, звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк. У разі невиконання цієї вимоги орган, який здійснює контроль, подає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 270/96-ВР контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів - щодо захисту прав споживачів реклами; Антимонопольний комітет України - щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції; Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності; Міністерство фінансів України - щодо реклами державних цінних паперів; Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку - щодо реклами на фондовому ринку; спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань містобудування та архітектури - щодо спорудження житлового будинку.

Отже, Інспекція належить до категорії суб'єктів, уповноважених здійснювати контроль за дотриманням законодавства про рекламу в межах визначених законодавством повноважень.

Частиною першою статті 27 Закону № 270/96-ВР визначено, що особи, винні у порушенні законодавства про рекламу, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 27 Закону № 270/96-ВР відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть: 1) рекламодавці, винні: у замовленні реклами продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом; у наданні недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами; у замовленні розповсюдження реклами, забороненої законом; у недотриманні встановлених законом вимог щодо змісту реклами; у порушенні порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно; 2) виробники реклами, винні у порушенні прав третіх осіб при виготовленні реклами; 3) розповсюджувачі реклами, винні в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами.

Приписами абзацу четвертого пункту четвертого № 270/96-ВР зазначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, за поданням державних органів, зазначених у статті 26 цього Закону, або самостійно у випадках, передбачених цією статтею, крім тих, які віднесено виключно до компетенції Антимонопольного комітету України та які регулюються законодавством з питань авторського права та суміжних прав, накладають штрафи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на розповсюджувачів реклами за вчинення дій, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, - у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдження реклами.

За вимогами пункту шостого статті 27 Закону № 270/96-ВР за неподання або подання завідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдженої реклами та/або виготовлення реклами та/або вартості розповсюдження реклами центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, необхідної для здійснення ними передбачених цим Законом повноважень, на рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами накладається штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом сьомим статті 27 Закону № 270/96-ВР встановлено, що у разі неможливості встановлення вартості реклами, розповсюдженої з порушенням вимог цього Закону, на рекламодавців та розповсюджувачів реклами рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, накладається штраф у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Матеріалами справи підтверджено та не оспорюється сторонами, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року по справі №805/13834/13-а в задоволені позову фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 до Інспекції про визнання протиправним та скасування рішення від 27 серпня 2013 року № 000038 про застосування штрафу в розмірі 6783 грн. відмовлено. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2014 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 повернуто у зв'язку з не усуненням недоліків апеляційної скарги у встановлений строк. Отже, судом встановлений факт правомірності прийнятого рішення про накладання штрафних санкцій.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За приписами частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на викладене та з урахуванням доказів, які наявні у матеріалах справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції не приймає посилання апелянта на пропущення позивачем строку звернення до суду, передбаченого вимогами статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивач звернувся до суду із позовом про стягнення суми застосованих штрафних санкцій за рішенням Інспекції, яке оскаржувалось в судовому порядку, тобто суму штрафних санкцій узгоджено лише на підставі рішення суду, яке набрало законної сили лише 24 січня 2014 року.

Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.

Матеріалами справи підтверджено, що підстави, які дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог виникли лише після закінчення судового оскарження, яке довело узгодженість суми застосованих до відповідача штрафних санкцій у судовому порядку, тобто 24 січня 2014 року.

З матеріалів справи вбачається, що адміністративний позов поданий 24 квітня 2014 року, тобто у даному випадку строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, визначений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України не сплив.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 9, 11, 94, 160, 167, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року у справі № 805/5225/14 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року у справі № 805/5225/14 - залишити без змін.

Ухвала постановлена та підписана 4 серпня 2013 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Р.Ф. Ханова

Судді: С.В. Жаботинська

Д.В. Ляшенко