Рішення № 40025801, 30.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11479/14 30.07.14

За позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та

газифікації "Гадячгаз"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна

компанія "Нафтогаз України"

про стягнення 702 44,76 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Берікул Ю.В. - по дов. №1252/931 від 23.06.2014р.

Від відповідача не з'явився

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Гадячгаз" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заборгованості в розмірі 702 44,76 грн., з яких: 655 955,67 грн. - основного боргу, 21 293,46 грн. - пені, 3 857,00 грн. - 3% річних та 21 338,63 грн. - інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на розподіл природного газу № 14-70-НТ від 31.01.2014р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2014 порушено провадження у справі № 910/11479/14 та призначено справу до розгляду на 09.07.2014.

Розпорядженням Заступника Голови господарського суду міста Києва від 09.07.2014 р. справу № 910/11479/14 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Гадячгаз" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 702 44,76 грн., передано для розгляду судді Сіваковій В.В., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Трофименко Т.Ю.

За вказаних обставин суд визнав за необхідне прийняти справу № 910/11479/14 до свого провадження та призначити її до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін на 30.07.2014р.

Розпорядженням Заступника Голови господарського суду міста Києва від 28.07.2014 р. справу № 910/11479/14 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Гадячгаз" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 702 44,76 грн., передано для розгляду судді Трофименко Т.Ю. у зв'язку з виходом її з відпустки.

В судовому засіданні 30.07.2014р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 30.07.2014р. не з»явився. Заяв, клопотань на адресу суду від відповідача не надходило. Відповідач не надав суду письмовий відзив на позовну заяву, позовні вимоги по суті не заперечив. Про час та місце розгляду справи судом повідомлений належним чином (Ухвалу Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі від 12.06.2014р. представник відповідача отримав 23.06.2014р., а ухвалу суду від 09.07.2014р. про призначення справи до розгляду на 30.07.2014р. представник відповідача отримав 18.07.2014р.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.).

Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання, шляхом надсилання поштової кореспонденції на адресу визначену за матеріалами справи.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні 30.07.2014р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд:

В С Т А Н О В И В:

31.01.2014 між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Гадячгаз" (газорозподільне підприємство) та Публічним акціонерним товариством Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (замовник) укладено договір на розподіл природного газу № 14-70-ТН, відповідно до умов якого газорозподільне підприємство зобов'язується у 2014 році надати замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів (далі - пункт призначення) відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, а замовник зобов'язується сплатити газорозподільному підприємству вартість послуги з транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та порядку, передбаченими умовами договору.

Відповідно до пункту 11.1. договору встановлено, що даний договір набирає чинності з дня його підписання та скріплення під уповноважених представників сторін печатками, та розповсюджує свою дію на відносини сторін, що склалися з 01 січня 2014 року і діє в частині надання послуг до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків за надані газорозподільним підприємством по - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за цим договором. Договір вважається продовженим на аналогічний період, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляду його умов. При цьому сторони повинні переоформити додаток до договору, у якому визначити планові обсяги газу на продовжений строк.

Згідно з пунктом 3.6. договору обсяг протранспортованого природного газу ГРМ підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг з транспортування природного газу ГРМ, що оформлюється на підставі даних комерційних вузлів обліку.

У відповідності до пункту 3.7. договору газорозподільне підприємство до 10-го числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники оригіналу акта наданих послуг за звітний місяць, які підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газорозподільного підприємства.

Положеннями пункту 3.8. договору замовник протягом двох днів з дня одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути газорозподільному підприємству один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника (для юридичних осіб), або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до законодавства.

Акти наданих послуг є підставою для остаточних розрахунків замовника з газорозподільним підприємством (пункт 3.10. договору).

Відповідно до пункту 5.1. договору розрахунки за послуги з транспортування природного газу ГРМ здійснюються за тарифом на транспортування природного газу розподільними трубопроводами за 1000 куб. м (далі - тариф), встановленим для Газорозподільного підприємства Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Тариф, зазначений у пункті 5.1 цього розділу, є обов'язковим для сторін з дати набрання ним чинності. Визначена на його основі вартість послуги з транспортування природного газу розподільними трубопроводами буде застосовуватись сторонами при складенні актів наданих послуг та розрахунків за ці послуги згідно з умовами договору (пункт 5.2. договору).

Згідно з пунктом 5.5. договору оплата вартості послуг з транспортування природного газу ГРМ здійснюється замовником (крам гарантованого постачальника) на умовах попередньої оплати авансовими платежами планового обсягу природного газу на період передоплати, визначений сторонами в договорі.

Сума платежу попередньої оплати розраховується як добуток тарифу, визначеного на наступний період передоплати, на плановий обсяг природного газу по кожному об'єкту Замовника або його споживача, заявленого на наступний період передоплати. У разі відсутності інформації про тариф на наступний період передоплати до дня здійснення попередньої оплати Замовник розраховує суму платежу за тарифом, що діяв у попередньому місяці.

У разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу природного газу протягом розрахункового періоду Замовник здійснює оплату додатково заявлених обсягів транспортування природного газу в п'ятиденний строк після збільшення цього обсягу в установленому порядку.

У випадку недоплати за фактично протранспортований природний газ ГРМ за розрахунковий період Замовник проводить остаточний розрахунок не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

У разі переплати за фактично протранспортований природний газ сума переплати зараховується Газорозподільним підприємством у рахунок оплати послуг з транспортування газу ГРМ на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок Замовника на його письмову вимогу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, позивачем було надано відповідачу послуги з транспортування 2107,285 тис. м. куб. природного газу газорозподільними мережами на умовах, передбачених укладеним між сторонами договором договору на розподіл природного газу від 31.01.2014 № 14-70-ТН за період з січня 2014 року по квітень 204 року на загальну суму 655955,67 грн. Факт, обсяги та вартість наданих послуг з транспортування природного газу підтверджується доданими до позовної заяви копіями підписаних уповноваженими представника та скріплених відтисками печаток сторін актів наданих послуг з транспортування газу, а саме: № 1 ТН від 31.01.2014, № 2 ТН від 28.02.2014, № 3ТН від 31.03.2014, № 4ТН від 31.04.2014.

Судом встановлено, що замовник в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманих послуг з транспортування природного газу газорозподільними мережами за період з січня 2014 року по квітень 2014 року, у зв'язку з чим станом на час подання позову та розгляду справи в судовому засіданні в останнього виникла заборгованість перед газорозподільним підприємством у розмірі 655 955,67 грн.. яка не спростована відповідачем.

З урахуванням викладеного позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 655 955,67 грн. обґрунтовані, а тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором на розподіл природного газу, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмір 21 293,46 грн., 3 % річних у розмірі 3857,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 21 338,63 грн. 44 коп. за період прострочення, вказаний в розрахунку, доданому до позовної заяви.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з положеннями пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 7.2.1. договору у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до умов пункту 7.2.1 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок пені є правильним, оскільки відповідно до норм статті 232 Господарського кодексу України період нарахування пені перевищує шість місяців.

У відповідності до положень пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З урахуванням положень договору та приписів законодавства, позивач має право на нарахування пені за прострочення оплати комунальних послуг щодо кожного платежу окремо, починаючи з 21 числа наступного місяця.

З урахуванням положень пункту 5.5. договору та приписів законодавства, позивач вірно здійснив розрахунок пені за прострочку платежу.

З огляду на вищенаведене та доведенням факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, вимоги позивача про нарахування відповідачу пені підлягають задоволенню у розмірі 21 293,46 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем було правомірно нараховано 3 % річних та інфляційні втрати. Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок 3 % річних у розмірі 3857 грн. 00 коп. та інфляційних втрат у розмірі 21 338 грн. 63 коп., суд вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає приписам законодавства про порядок та строки нарахування, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих за період прострочення з 21.02.2014 по 31.05.2014, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням викладеного судові витрати понесені позивачем по даній справі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Гадячгаз" (37300, Полтавська обл., Гадяцький р-н, м. Гадяч, вул. Будька, буд. 26, "А", ідентифікаційний код 05524660) 655 955 грн. 67 коп., 3 % річних у розмірі 3 857 грн. 00 коп.. інфляційні втрати у розмірі 21 338 грн. 63 коп., пеню у розмірі 21 293 грн. 46 коп., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 048 грн. 90 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 04.08.2014 р.

Суддя Трофименко Т. Ю.