Рішення № 40022969, 30.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10257/14 30.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рант»

до Товариства з обмеженою відповідальністю ДПЗКУ-МТС»

про стягнення 25 043 080,04 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Маленко О.М., за довіреністю

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рант» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (далі - відповідач) про стягнення 22 467 000,00 грн. основного боргу, 2 291 634,00 грн. штрафу станом на 05.05.2014р., 188 353,47 грн. трьох відсотків річних та 9 092,57 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу № 23/09-М/2013 від 23.09.13 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.05.2014 р. за даним позовом порушено провадження у справі № 910/10257/14, розгляд справи призначено на 02.07.2014 р.

26.06.2014 р. позивачем через відділ діловодства господарського суду міста Києва була подана заява про вжиття заходів до забезпечення позову, згідно з якою ТОВ «Рант» просило суд винести ухвалу про забезпечення позову, якою накласти арешт на грошові суми (кошти) боржника - ТОВ «ДПЗКУ-МТС» в межах 32 141 798,39 грн., що містяться на рахунках відповідача, відкритих в банківських установах.

Розглянувши дану заяву позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

У відповідності до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно з п. 3 вищевказаної постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову не обґрунтував, належних доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суду не надав, а також нічим не підтвердив припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

02.07.2014 р. судове засідання не відбулось.

Розпорядженням Заступника голови господарського суду міста Києва Ковтуна С.А. від 02.07.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці, справу № 910/10257/14 було передано судді Спичаку О.М., який ухвалою від 02.07.2014 р. справу № 910/10257/14 прийняв до свого провадження, розгляд справи призначив на 30.07.2014 р.

Розпорядженням Заступника голови господарського суду міста Києва Паламаря П.І. від 07.07.2014 р., у зв'язку з поверненням судді Нечая О.В. з відпустки, справу № 910/10257/14 передано для розгляду судді Нечаю О.В., який ухвалою від 07.07.2014 р. прийняв справу № 910/10257/14 до свого провадження та призначив розгляд справи на 30.07.2014 р.

У судове засідання 30.07.2014 р. представник позивача з'явився та подав документи для долучення до матеріалів справи, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 30.07.2014 р. не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, вимог ухвал суду не виконав.

Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист містить посилання на пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рант» (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір купівлі-продажу № 23/09-М/2013 від 23.09.2013 р. (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець у порядку й на умовах, передбачених даним договором, зобов'язується прийняти й оплатити техніку (надалі - товар), асортимент, кількість та комплектність якої визначається сторонами у специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору (додаток № 1 до Договору).

Умови Договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 1.3. Договору право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту передачі товару по акту приймання-передачі товару.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що загальна вартість товару за даним договором становить 22 467 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 3 744 500,00 грн. та не може бути змінена протягом виконання покупцем умов цього договору щодо оплати товару.

Згідно з пунктами 2.2. - 2.4. Договору розрахунок між сторонами за цим договором здійснюється з відстроченням платежу на 4 (чотири) місяці дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару; оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в безготівковій формі; оплата за договором вважається здійсненою моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Відповідно до п. 3.1. Договору продавець зобов'язаний поставити товар покупцю на умовах цього договору протягом 10 (десяти) робочих днів з дати його підписання на підставі акту приймання-передачі товару.

Згідно з п. 3.1.4. Договору продавець має право вимагати у покупця оплати товару.

Пунктом 3.2.1. Договору встановлено, що покупець зобов'язаний одержати товар у продавця, за умови відсутності зауважень до товару в строк, передбачений п. 4.2. цього договору.

Відповідно до п. 4.2. Договору товар передається покупцю не пізніше 10 (десяти) робочих днів з дати підписання даного договору.

Згідно з пунктом 4.3. Договору підписанням відповідного двостороннього акту приймання-передачі покупець підтверджує факт передання йому товару, всієї необхідної інформації та супровідних документів стосовно товару, передбачених договором та чинним законодавством України, відсутності у нього будь-яких претензій щодо асортименту, якості, комплектності та кількості переданого йому товару, необхідної інформації та супровідних документів стосовно товару.

У відповідності до п. 5.2.1. Договору за порушення свого зобов'язання згідно з п. 3.2.1. договору покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 0,1 % від загальної вартості товару за кожен день такого порушення.

Згідно з п. 8.1. Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його тексу печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Позивач пояснив суду, що на виконання вищезазначених умов Договору, ним було поставлено покупцеві товар згідно специфікації (додатку № 1) до даного договору на загальну суму 22 467 000,00 грн., що підтверджується двостороннім актом прийому-передачі товару від 26.09.2013 р., підписаним та засвідченим печатками сторін (належним чином засвідчена копія зазначеного акту додана до матеріалів справи).

Однак відповідач свої зобов'язання за Договором щодо оплати не виконав, у зв'язку з чим у нього станом на 05.05.2014 р. наявна заборгованість у розмірі 22 467 000,00 грн.

За таких обставин, позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення 22 467 000,00 грн. основного боргу, 2 291 634,00 грн. штрафу станом на 05.05.2014 р., 188 353,47 грн. трьох відсотків річних та 9 092,57 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих суду доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зауважень щодо поставки товару від відповідача не надходило, тоді як відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконав - оплату за отриманий товар не здійснив.

Відповідач жодних обґрунтованих заперечень, контррозрахунку та належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 22 467 000,00 грн. основного боргу, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу за Договором підлягає задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 96 092,57 грн. інфляційних нарахувань за період з 24.01.2014 р. до 30.04.2014 р. та 188 353,47 грн. трьох річних процентів за період з 24.01.2014 р. до 05.05.2014 р., у зв'язку з порушенням ним зобов'язань за Договором.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором, то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягають стягненню 96 092,57 грн. інфляційних нарахувань за період з 24.01.2014 р. до 30.04.2014 р. та 188 353,47 грн. трьох відсотків річних за період з 24.01.2014 р. до 05.05.2014 р.

Позивач просить суд також стягнути з відповідача 2 291 634,00 грн. штрафу за порушення зобов'язання за Договором.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення штрафу, вона має бути передбачена законом або договором.

У відповідності до п. 5.2.1. Договору, за порушення свого зобов'язання згідно з п. 3.2.1. договору покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 0,1 % від загальної вартості товару за кожен день такого порушення.

Таким чином, згідно з розрахунком позивача, перевіреним судом, за порушення зобов'язання за Договором підлягає стягненню з відповідача на користь позивача штраф у розмірі 2 291 634,00 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 4, 49, 66, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

2. Позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (вул. Лютеранська, буд. 15, літера А, Н/П 17, м. Київ, 01024, ідентифікаційний код: 37702357) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рант» (вул. Червоноармійська, буд. 6, літера «О», м. Київ, 01004, ідентифікаційний код: 32599474) 22 467 000 (двадцять два мільйони чотириста шістдесят сім тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 96 092 (дев'яносто шість тисяч дев'яносто дві) грн. 57 коп. інфляційних нарахувань, 188 353 (сто вісімдесят вісім тисяч триста п'ятдесят три) грн. 47 коп. трьох відсотків річних, 2 291 634 (два мільйони двісті дев'яносто одна тисяча шістсот тридцять чотири) грн. 00 коп. штрафу та 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 04.08.2014 р.

Суддя О.В. Нечай