Рішення № 40022965, 30.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10370/14 30.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ-Україна"

до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

про стягнення заборгованості в розмірі 405 411,95 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Пшенична А.В., за довіреністю

від відповідача: Заволок С.М., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ-Україна" (далі - позивач) до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 405 411,95 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.05.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/10370/14, розгляд справи призначено на 02.07.2014 р.

20.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача були подані документи для долучення до матеріалів справи.

20.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача був поданий відзив на позовну заяву.

02.07.2014 р. судове засідання не відбулось.

Розпорядженням Заступника голови господарського суду міста Києва Ковтуна С.А. від 02.07.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці, справу № 910/10370/14 було передано судді Спичаку О.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.07.2014 р. справу № 910/10370/14 було прийнято до провадження суддею Спичаком О.М., розгляд справи призначено на 30.07.2014 р.

Розпорядженням Заступника голови господарського суду міста Києва Паламаря П.І. від 07.07.2014 р., у зв'язку з поверненням судді Нечая О.В. з відпустки, справу № 910/10370/14 було передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2014 р. справу № 910/10370/14 було прийнято до провадження суддею Нечаєм О.В., розгляд справи призначено на 30.07.2014 р.

17.07.2014 р. через відділ діловодства господарського суду м. Києва від позивача надійшли письмові пояснення на відзив відповідача.

У судовому засіданні 30.07.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі; представник відповідача проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.06.2013 р. між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БТЛ-Україна" (далі - постачальник, позивач) було укладено Договір поставки № ПЗ/МЦРЗ-131323/НЮ (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю певну продукцію, далі - товар, відповідно до Специфікації (Додаток № 1), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного Договору.

Відповідно до Специфікації до вказаного Договору, товаром є гідротерапевтичні ванни BTL-3000 Series System 2 Delta 20, 2013 року випуску, у кількості 2 шт., загальною вартістю 360 480,00 грн., разом з ПДВ 20 %.

Згідно з п. 4.1 Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації.

Загальна сума Договору становить 360 480,00 грн., в т.ч. ПДВ 20 % 60 080,00 грн. (п. 4.4 Договору).

Відповідно до п. 5.2 Договору покупець здійснює оплату поставленого товару на підставі виставлених рахунків протягом 15 банківських днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками акту прийому-передачі товару.

До рахунку додається акт прийому-передачі (п. 5.3 Договору).

Згідно з пунктами 8.1.1 та 8.1.2 Договору покупець зобов'язаний прийняти поставлений товар згідно товаросупровідних документів, своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за поставлений товар.

Згідно з п. 14.1 Договору він набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу узгоджений сторонами товар на загальну суму 360 480,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000163 від 22.08.2013 р. та актом приймання-передачі товару від 22.08.2013 р., які скріплені підписами та печатками уповноважених представників сторін без заперечень.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати за поставлений товар, позивач звернувся до нього з претензією № 01/03 від 21.03.2014 р., в якій просив сплатити суму основного боргу у розмірі 360 480,00 грн. та пеню в розмірі 23 367,00 грн., яка була отримана відповідачем 28.03.2014 р.

Втім, станом на 28.04.2014 р. відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлений товар не виконав.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання за Договором виконав належним чином, тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати за вказаним договором не виконав.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що строк виконання зобов'язання по оплаті за поставлений товар не настав, оскільки позивач, як того вимагає п. 5.2 Договору, не виставив відповідачу рахунки на оплату, у зв'язку з чим позовні вимоги не мають під собою законного підґрунтя.

Суд не погоджується з доводами відповідача, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 6.4 Договору уповноважений представник покупця при прийнятті товару зобов'язаний звірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному в рахунку-фактурі і накладній, розписатися за отримання товару та видати представнику постачальника довіреність на отримання товару.

Згідно з п. 7.1 Договору прийом товару здійснюється покупцем згідно з Інструкцією «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю», затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. № П-6 (далі - Інструкція П-6), та Інструкцією «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7.

Відповідно до п. 12 Інструкції П-6 приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними і супровідними документами (рахунком-фактурою, специфікацією, описом, пакувальним ярликом та ін.) відправника (виробника). Відсутність зазначених документів або деяких з них не зупиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті вказується, які документи відсутні.

Отже, відсутність рахунку-фактури, накладних та інших документів на товар має бути відображена у акті прийому-передачі товару, а складений між сторонами акт прийому-передачі не містить відмітки про відсутність документів, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що вони були надані позивачем відповідачу в повному обсязі.

Таким чином, суд вважає обставини, на які посилається відповідач у своєму відзиві, безпідставними та необґрунтованими.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 360 480,00 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 23 367,00 грн. пені за період з 12.09.2013 р. по 12.03.2014 р.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 9.2 Договору у разі порушення строків оплати покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд прийшов до висновку щодо часткового його задоволення, оскільки позивачем не враховано, що 26.08.2013 р. не був банківським днем, оскільки це був святковий вихідний день у зв'язку з тим, що 24.08.2013 р. (День незалежності України) припало на суботу, а, отже, нарахування пені має розпочинатись з 14.09.2013 р.

За розрахунком суду з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 23 110,22 грн. за період з 16.09.2013 р. по 12.03.2014 р.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 6 785,27 грн. та інфляційні втрати в розмірі 14 779,68 грн.

Проте, суд залишає без розгляду поданий 20.06.2014 р. позивачем уточнений розрахунок 3% річних та уточнений розрахунок інфляційних втрат, відповідно до яких позивач просить стягнути з відповідача 8 326,03 грн. 3% річних та 42 176,16 грн. інфляційних втрат, оскільки позивачем не надано доказів сплати судового збору за збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК), а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд прийшов до висновку щодо часткового його задоволення, оскільки позивачем невірно визначений період для нарахування 3%, зокрема, вірним є період з 14.09.2013 р. по 29.04.2014 р., а не з 12.09.2013 р. по 29.04.2014 р., як це вказує позивач.

За таких обставин, за розрахунком суду, з відповідача підлягає стягненню 6 725,67 грн. 3% річних.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Таким чином, за розрахунком позивача, перевіреним судом, з відповідача підлягає стягненню 14 779,68 грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2013 р. по березень 2014 р.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат в загальному розмірі 405 411,95 грн. підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (01034, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6; ідентифікаційний код: 04713033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ-Україна" (03150, м. Київ, вул. А. Барбюса, буд. 56, оф. 25; ідентифікаційний код: 36257851) 360 480 (триста шістдесят тисяч чотириста вісімдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 23 110 (двадцять три тисячі сто десять) грн. 22 коп. пені, 14 779 (чотирнадцять тисяч сімсот сімдесят дев'ять) грн. 68 коп. інфляційних втрат, 6 725 (шість тисяч сімсот двадцять п'ять) грн. 67 коп. 3% річних та 8 101 (вісім тисяч сто одна) грн. 97 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 04.08.2014 р.

Суддя О.В. Нечай