Постанова № 40021621, 30.07.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2014 р. Справа № 906/483/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гулова А.Г.

Маціщук А.В

при секретарі судового засідання Лукащик Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 23.06.2014 р. на рішення господарського суду Житомирської області від 12.06.14 р. у справі № 906/483/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго"

про стягнення 17 456 666,02 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Демчук О.В. - головний юрисконсульт, довіреність в справі.

від відповідача - Боголюб А.В. - представник, довіреність в справі.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 12.06.2014 р. у справі № 906/483/14 (суддя Машевська О.П.) частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго"; зменшено розмір пені на 50 % із загальної суми 1 040 422,94 грн. до суми 520 211,47 грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача 14 152 627,40 грн. основного боргу, 520 211,47 грн. пені, 400 004,83 грн. 3 % річних, 174 854,69 грн. інфляційних втрат та 65 498,52 грн. судового збору; відмовлено в стягненні 1 266 352,36 грн. основного боргу, 524 772,11 грн. пені, 779,81 грн. 3 % річних, 19 089,48 грн. інфляційних втрат; припинено провадження у справі в частині стягнення 397 973,87 грн. основного боргу. При прийняті рішення суд виходив з того, що відповідач свої зобов'язання згідно договору № 13/2363-ТЕ-10 по оплаті коштів за спожитий газ виконав не в повному обсязі; правомірною та доведеною матеріалами справи є вимога про стягнення з відповідача 14 152 627,40 грн., основного боргу, 174 854,69 грн. інфляційних втрат, 400 004,83 грн. 3 % річних, 1 040 422,94 грн. пені; в стягненні 779,81 грн. - 3 % річних, 19 089,48 грн. - інфляційних втрат відмовлено у зв'язку із неправильним розрахунком; в даному випадку мають місце ті виняткові обставини, які дають суду можливість скористатися правом зменшення розміру пені на 50 % від суми 1 040 422,94 грн. до суми 520 211,47 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з апеляційною скаргою від 23.06.2014 р., в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 12.06.2014 р. у справі № 906/483/14 в частині зменшення розміру пені на 520 211,47 грн.; прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 520 211,47 грн. пені, в стягненні яких було відмовлено господарським судом Житомирської області; в іншій частині рішення господарського суду Житомирської області від 12.06.2014 р. у справі 906/483/14 залишити без змін, посилаючись на те, що рішення в частині зменшення розміру пені прийнято з порушенням норм матеріального права, зокрема статті 233 ГК України, статей 549-552 ЦК України, та процесуального права, зокрема статей 4-2, 43, 83, 84 ГПК України, без дослідження усіх істотних обставин справи. В частині зменшення пені місцевий господарський суд не врахував жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не зазначивши мотивів такого неврахування. При зменшенні розміру неустойки суд мав врахувати майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін. Суд повинен був дати належну правову оцінку доказам, наданим сторонами в обґрунтування своїх позицій, щодо наявності чи відсутності збитків. Судом було враховано лише ступінь виконання зобов'язання боржником та те, що порушення зобов'язання не завдало значних збитків позивачу. Суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин статтю 233 ЦК України, не з'ясувавши всіх обставин, з'ясування яких передбачене згаданою нормою. НАК "Нафтогаз України" належить до державного сектору економіки, є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Бюджетом України та фінансовим планом компанії не передбачено фінансових можливостей для кредитування споживачів природного газу. Позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, а тому єдиним джерелом часткової компенсації понесених компанією втрат є стягнення з боржників пені у розмірі передбаченому умовами договорів. Господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим. Під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача. Збитковість компанії підтверджується звітом про фінансові результати позивача за 2013 рік. Місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також визнав встановленими недоведені обставини, які мають значення для справи. Відповідачем не надано жодних належних доказів щодо винятковості таких обставин, відповідно рішення господарського суду Житомирської області підлягає скасуванню в частині зменшення неустойки.

Відповідач - Комунальне підприємство "Бердичівтеплоенерго" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити в силі рішення господарського суду Житомирської області від 12.06.2014 р. у справі № 906/483/14, а апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення, посилаючись на те що КП "Бердичівтеплоенерго" як і будь-яке комунальне підприємство в сучасних умовах господарювання, є збитковим. Зі звіту про фінансові результати вбачається, що збиток підприємства становить 9 157 000,00 грн. Основним видом діяльності є вироблення теплової енергії та постачання централізованого опалення. Тарифи на централізоване опалення не покривають фактичних витрат. Постановою КМУ та порядком щодо формування тарифів не передбачено включення в структуру тарифів на централізоване опалення витрат на штрафні санкції. У разі сплати пені та штрафу підприємство понесе нічим не покриті витрати. Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 29.07.2013 р. № 545 підприємство включено до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу відповідно до ЗУ від 23.06.2005 р. № 2711-IV "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу". Підприємство знаходиться у вкрай важкому фінансовому становищі, нарахування та подальше стягнення штрафних санкцій неминуче призведе до негативних наслідків, до нарахування ще більших штрафних санкцій та може призвести взагалі до повної зупинки діяльності підприємства, що виключить надалі можливість розрахунку із ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та може спричинити надзвичайні наслідки, оскільки підприємство є єдиним підприємством по наданню послуг з центрального опалення в місті Бердичів, а це близько 13,5 тис. сімей, а також школи, дитячі садки, заклади охорони здоров'я, культури та спорту. Підприємство не завдало ні позивачу, ні іншим учасникам господарських відносин збитків внаслідок несвоєчасної сплати коштів. Рішення господарського суду Житомирської області у справі № 906/483/14, відповідає вимогам статті 233 ГК України, статтям 43, 83, 84 ГПК України.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Представник позивача (апелянта) в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав зазначених в ній, вважає рішення господарського суду незаконним та необґрунтованим; пояснив, що не погоджується в частині рішення щодо зменшення розміру пені на 50 % із загальної суми - з 1 040 422,94 до 520 211,47 грн.; господарський суд порушив пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не було; відповідно до Господарського кодексу України заборгованість контрагента по договірним відносинам не є такою підставою; просив рішення господарського суду скасувати в частині зменшення розміру пені, а апеляційну скаргу - задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві, вважає рішення господарського суду законним та обгрунтованим; пояснив, що підприємство є монополістом у місті з надання відповідних послуг населенню та юридичним особам; законодавством не передбачено стягнення штрафної санкції з населення за надані послуги Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго"; населення не сплачує вчасно та в повному обсязі кошти за послуги відповідача; тарифи встановлюються за рішенням міської ради та є заниженими; враховуючи ці обставини, підприємство має заборгованість; просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представника апелянта та представника відповідача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

28.12.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Бердичівтеплоенерго" (покупець) укладено договір № 13/2363-ТЕ-10 купівлі-продажу природного газу, згідно пункту 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (а.с.13-18).

Газ що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (пункт 1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що продавець передає покупцеві з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. газ обсягом до 15 844,6 тис. куб м. з розбивкою по місяцях кварталів.

Відповідно до пункту 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 3.4 договору сторони погодили, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та транспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаному уповноваженим представником та скріпленому печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.

Розділом 5 договору сторони встановили, що ціна (граничний рівень ціни) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України НКРЕ). Ціна за 1 000 куб. м природного газу становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1 000 куб. м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ -1 309,20 грн. У разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання зони є обов'язковими для сторін за цим договором з моменту введення їх в дію. Реалізація газу покупцю за зазначеною у пункті 5.2 ціною здійснюється при умові наявності відповідної ліцензії на виробництво (постачання) теплової енергії (у випадках передбачених чинним законодавством України) та затверджених тарифів на відпуск теплової енергії. Загальна вартість цього договору на дату його укладення становить 17 286 458,60 грн., крім того ПДВ - 3 457 291,72 грн., разом з ПДВ - 20 743 750,32 грн. (пункти 5.1-5.5 договору) (а.с.15).

Згідно пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

При невиконанні покупцем вимог, передбачених у пункті 6.1 цього договору, продавець має право обмежити передачу газу покупцеві або припинити передачу газу до повного погашення заборгованості за переданий газ по цьому договору (пункт 6.2 договору).

Пунктом 6.3 договору сторони передбачили, що в платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором (пункт 7.1 договору).

Відповідно до пункту 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013 р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 11.1 договору) (а.с.18).

Вказаний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками.

На виконання пункту 1.1 договору № 13/2363-ТЕ-10 позивач поставив протягом січня-грудня 2013 року природний газ обсягом 13 641,674 тис. куб. на загальну суму 17 859 679,63 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 26.09.2013 р. за газ спожитий у січні 2013 р., від 26.09.2013 р. за газ спожитий у лютому 2013 р., від 26.09.2013 р. за газ спожитий у березні 2013 р., від 26.09.2013 р. за газ спожитий у квітні 2013 р., від 31.10.2013 р. за газ спожитий у жовтні 2013 р., від 30.11.2013 р. за газ спожитий у листопаді 2013 р., від 31.12.2013 р. за газ спожитий у грудні 2013 р. (а.с.19- 25).

Вказані акти приймання-передачі природного газу підписані представниками та скріплені печатками підприємств.

Однак, покупець (відповідач) за отриманий газ розрахувався частково, внаслідок чого станом на 01.04.2014 р. утворилася заборгованість в сумі 15 816 953,63 грн., яку позивач ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звертаючись з позовом до господарського суду 11.04.2014 р. (згідно конверту з відбитком поштового штемпелю Київ -1 11.04.2014 р.) заявив до стягнення як основну суму боргу (а.с.2-4).

Як вбачається з матеріалів справи, до звернення позивача із даним позовом до господарського суду 11.04.2014 р., відповідач КП "Бердичівтеплоенерго" 01.04.2014 р. частково оплатив основний борг в сумі 1 266 352,36 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 01.04.2014 р. (а.с.74, 103).

Таким чином, позивачем станом на 11.04.2014 р. безпідставно заявлено до стягнення суму основного боргу в розмірі 15 816 953,63 грн. замість необхідного - 14 550 601,27 грн.

В стягненні суми 1 266 352,36 грн. основного боргу на користь позивача слід відмовити.

Крім того, під час судового розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем КП "Бердичівтеплоенерго" 26.05.2014 р. частково було сплачено суму основного боргу в розмірі 397 973,87 грн., що підтверджується операціями по розрахунках відповідача за договором; сальдо по підприємству за період з 01.05.2014 р. по 31.05.2014 р.; платіжним дорученням № 596 від 19.05.2014 р., з відміткою банку про оплату 26.05.2014 р. (а.с. 98-99, 110).

Згідно пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Абзацами 1, 3 пункту 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи викладене, в частині сплаченої суми боргу в розмірі 397 973,87 грн. 26.05.2014 р. (після порушення провадження у справі 17.04.2014 р.), провадження у справі слід припинити.

Місцевий господарський суд правомірно дійшов до висновку про відмову у позові в частині стягнення 1 266 352, 36 грн. та про припинення провадження у справі в частині стягнення 397 973,87 грн. основного боргу.

Отже, основний борг відповідача перед позивачем по договору купівлі-продажу природного газу № 13/2363-ТЕ-10 від 28.12.2012 р. складає 14 152 627,40 грн. (15 816 953,63 - 1 266 352,36 - 397 973,87 = 14 152 627,40).

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем за своєю природою є правовідносинами за договором поставки.

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи викладене, сума основного боргу відповідача перед позивачем за поставлений природний газ, що становить 14 152 627,40 грн., доведена матеріалами справи, не заперечується відповідачем та підлягає до стягнення.

Судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в цій частині.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі; сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом; розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вже зазначалося вище, пунктами 7.1, 7.2 договору купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 р. сторонами передбачена відповідальність за прострочку оплати газу у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) та період її нарахування (не більше шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане) повинні відповідати приписам статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", частині 6 статті 232, частині 2 статті 343 ГК України, оскільки інше не передбачено договором № 13/2363-ТЕ-10.

Пунктом 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 5 статті 254 ЦК України визначено: якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Частиною 1 вказаної статті визначено, що у разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

При безготівкових розрахунках обов'язок перераховувати грошові кошти за боржника покладено на банк, що несе перед ним відповідне зобов'язання, тому місцем виконання грошового зобов'язання є банк боржника, а момент його виконання є дата списання відповідної суми з кореспондуючого рахунку банку, що обслуговує боржника (статті 198, 341 ГК і статті 528, 623, 1088 ЦК України, Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", оскільки інше в договорі не визначено.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, поданого позивачем, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 13/2363-ТЕ-10 від 28.12.2012 р. позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальній сумі 1 044 983,58 грн. Так, за зобов'язаннями січня 2013 року за період з 14.02.2013 р. по 13.08.2013 р. на суму боргу 3 932 492,49 грн. нараховано 285 401,98 грн. пені; за зобов'язаннями лютого 2013 року: за період 14.03.2013 р. по 13.09.2013 р. на суму боргу 3 099 257,38 грн. нараховано 223 286,17 грн. пені; за зобов'язаннями березня 2013 року: за період з 14.04.2013 р. по 13.10.2013 р. на суму боргу 3 722 424,80 грн. нараховано 260 773,71 грн. пені; за зобов'язаннями квітня 2013 року: за період з 14.05.2013 р. по 13.11.2013 р. на суму боргу 1 115 408,29 грн. нараховано 76 703,42 грн. пені; за зобов'язаннями жовтня 2013 року за період з 14.11.2013 р. по 27.03.2014 р. на суму боргу 983 982,94 грн. нараховано 46 961,60 грн. пені; за зобов'язаннями листопада 2013 року за період з 14.12.2013 р. по 27.03.2014 р. на суму боргу 1 947 065,81 грн. нараховано 72 121,45 грн. пені; за зобов'язаннями грудня 2013 року за період з 14.01.2014 р. по 27.03.2014 р. на суму боргу 3 059 047,92 грн. нараховано 79 535,25 грн. пені (а.с.8-12).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані розрахунки пені не відповідають вищезазначеним приписам законодавства, є арифметично не вірними, у зв'язку з чим в частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 4 560,64 грн. слід відмовити.

Так, за зобов'язаннями лютого 2013 року на суму боргу 3 099 257,38 грн., правильним є період нарахування пені з 14.03.2013 р. по 12.09.2013 р. з кількістю днів прострочення - 183 дні, а отже сума пені буде становити 222 382,33 грн., а не 223 286,17 грн. У стягненні пені в сумі 1 103,84 грн. слід відмовити.

За зобов'язаннями березня 2013 року на суму 3 722 424,80 грн., правильним є період нарахування пені з 16.04.2013 р. по 13.10.2013 р., з кількістю днів прострочення - 181 день, а отже сума пені буде становити 257 714,18 грн., а не 260 773,71 грн. У стягненні пені в сумі 3 059,53 грн. слід відмовити.

За зобов'язаннями квітня 2013 року на суму 1 115 408,29 грн. правильним є період нарахування пені з 14.05.2013 р. по 12.11.2013 р. з кількістю днів прострочення - 183 дні, а отже сума пені буде становити 76 306,15 грн., а не 76 703,42 грн. У стягненні пені в сумі 397,27 грн. слід відмовити.

За зобов'язаннями січня, жовтня - грудня 2013 року позивачем правильно визначено періоди нарахування пені, кількість днів прострочення виконання зобов'язання та правильно нараховано саму пеню.

Тобто, до стягнення підлягає пеня в сумі 1 040 422,94 грн. (285 401,98 + 222 382,33 + 257 714,18 + 76 306,15 + 46 961,60 + 72 121,45 + 79 535,25).

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив зменшити розмір пені нарахованої позивачем, інфляційних втрат та 3 % річних до 10 %, посилаючись на те, що підприємство є збитковим. Тарифи на централізоване опалення не покривають фактичних витрат. Підприємство знаходиться у вкрай важкому фінансовому становищі, нарахування та подальше стягнення штрафних санкцій неминуче призведе до негативних наслідків, до нарахування ще більших штрафних санкцій та взагалі може призвести до повної зупинки діяльності підприємства, що виключить надалі можливість розрахунку із позивачем та може спричинити надзвичайні наслідки, оскільки підприємство є єдиним підприємством по наданню послуг з центрального опалення в місті Бердичів (а.с.68-70).

Частиною 1 статті 550 ЦК України встановлено, кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Право суду зменшити розмір неустойки матеріальний закон пов'язує з наявністю таких обставин, які мають істотне значення: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Згідно підпункту 3.17.4 пункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

На підтвердження важкого матеріального стану відповідачем - КП "Бердичівтеплоенерго" подано суду звіт про фінансові результати за 2013 рік, відповідно до якого збитки підприємства становлять 10 944 000,00 грн. (а.с.71); договір № 252/30 про організацію взаєморозрахунків від 24.02.2014 р.; довідку про кредиторську заборгованість станом на 12.06.2014 р. в сумі 51 007 244,33 грн., довідку про залишок коштів на розрахункових рахунках підприємства станом на 12.06.2014 р. (а.с.104-109).

Як вбачається із спеціального витягу з ЄДРЮО та ФОП, основним видом діяльності КП "Бердичівтеплоенерго" є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (а.с.57-58).

Частинами 4,6 статті 191 ГК України визначено, що законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами; органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону.

Згідно частини 8 статті 78 ГК України збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.

Ціни/тарифи на послуги з водопостачання як послуги другої групи, відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території.

Частиною 3 статті 31 вказаного Закону передбачено, що органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Відповідно до частин 4, 5 цієї ж статті Закону у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні-послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг. Видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті.

Постановою КМУ від 01.06.2011 р. № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" (з наступними змінами та доповненнями) затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води.

За змістом вказаного Порядку відповідачем до складу інших операційних витрат не можуть включатися: суми визнаних штрафів, пені, неустойки. Відповідно, зазначені витрати відносяться підприємствами на збитки від господарської діяльності.

Крім того, статтею 1 Закону України від 20.02.2003 р. № 554-IV "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" передбачається, що громадяни для реструктуризації заборгованості мають право укласти з підприємствами - надавачами житлово-комунальних послуг договори про щомісячне рівномірне погашення реструктуризованої заборгованості та своєчасну сплату поточних платежів за житлово-комунальні послуги.

Як зазначено у статті 5 цього закону на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

Згідно пункту 1.2 договору № 13/2363 -ТЕ-10 від 28.12.2008 р. газ, що продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регінальними осередками.

Отже, відповідач КП "Бердичівтеплоенерго" є суб'єктом підприємництва, одержання прибутку якого залежить від рішень органу місцевого самоврядування, що встановлює фіксовані ціни на його послуги, від вартості енергоносіїв, що придбаваються ним в інших суб'єктів для виробництва відповідних послуг, від своєчасності отримання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, яка виникла у зв'язку із невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися міською радою, а також від розрахункової платоспроможності споживачів, як правило, населення, за споживання цих послуг.

Таким чином, враховуючи збиткову діяльність позивача, яка вбачається із звіту про фінансові результати за 2013 рік, балансів станом на 31.12.2013 р. та на 30.06.2013 р. (а.с.89-94), а також причини, що зумовили виникнення у відповідача заборгованості, норми чинного законодавства, важкий фінансовий стан комунального підприємства, часткове виконання зобов'язання по оплаті заборгованості, а не ухилення від її сплати, а також з урахуванням того, що відповідачем газ був придбаний для надання послуг з теплопостачання населенню, бюджетним релігійним організаціям, які мають заборгованість по сплаті послуг відповідачу, що як наслідок призвело, до неможливості в повному обсязі розрахуватися за природний газ, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку мають місце ті виняткові обставини, які дають суду можливість частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення нарахованих сум пені, інфляційних втрат і 3 % річних та скористатися правом зменшення розміру пені на 50 % від суми 1 040 422,94 грн. до суми 520 211,47 грн.

У стягненні 524 772,11 грн. (520 211,47 + 4 560,64) пені слід відмовити.

В цій частині судом першої інстанції правомірно прийнято рішення.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на суму основного боргу, з урахуванням часткових проплат відповідача, нараховано 3 % річних в сумі 400 784,64 грн. та інфляційні втрати в сумі 193 944,17 грн.

Заявлена до стягнення сума трьох процентів річних 400 784,64 грн., нарахована позивачем з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, не вірно визначено періоди нарахування та відповідно кількість днів прострочення.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок суду першої інстанції, погоджується з тим, що сума 3 % річних, що підлягає до стягнення складає 400 004,83 грн., а у стягненні з відповідача 779,81 грн. 3 % річних (400 784,64 - 400 004,83 = 779,81) слід відмовити.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних нарахувань в загальній сумі 193 944,17 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно листа Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 р. № 62-97 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Отже, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто, мала місце дефляція).

Розрахунок втрат від інфляції, який поданий позивачем є арифметично не вірним, нарахування здійсненні з порушенням рекомендацій та порядку застосування індексу інфляції, а також позивачем при нарахуванні інфляційних втрат не враховано часткове погашення боргу.

Таким чином, місцевим господарським судом, правомірно здійснено перерахунок інфляційних втрат та відмовлено в стягненні з відповідача 19 089,48 грн.

Обґрунтованою та такою, що підлягає до стягнення є сума інфляційних втрат в розмірі 174 854,69 грн.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача; обґрунтовано частково задоволено клопотання відповідача, та зменшено на 50 % розмір заявленої до стягнення пені.

Доводи апелянта щодо того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, без дослідження усіх істотних обставин справи, а також що судом жодним чином не вмотивовано та не доведено в чому полягає винятковість обставин у даній справі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" при зверненні з апеляційною скаргою було сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Так, апелянт просить рішення про стягнення в сумі 17 456 666,02 грн., скасувати в частині зменшення розміру пені на 520 211,47 грн., та стягнути з відповідача на користь позивача 520 211,47 грн.

Враховуючи вимоги пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір з даної суми буде становити 5 202,11 грн. (50 % ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви), а апелянтом сплачено 10 404,30 грн.

Згідно частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі.

З огляду на викладене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне ухвалою суду повернути апелянту надлишково сплачену суму судового збору, що становить 5 202,19 грн. (10 404, 30 - 5 202,11 = 5 202,19).

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 12.06.2014 р. у справі № 906/483/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 23.06.2014 р. - без задоволення.

Ухвалою суду повернути Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 5 202,19 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.Г. Гулова

А.В. Маціщук