Постанова № 40018395, 30.07.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2014 р. Справа № 902/391/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Савченко Г.І. ,

судді Василишин А.Р.

при секретарі Карпець О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Максименко Ю. Ф.

відповідача - Кукуруза Р. В.

розглянувши апеляційну скаргу Військової частини А2656 на рішення господарського суду Вінницької області від 28.05.14 р. у справі № 902/391/14

за позовом Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М", м.Київ

до Військової частини А2656, м.Вінниця

про стягнення 97 559,37 грн.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. у справі №902/391/14 (суддя Яремчук Ю.О.) позов Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М" до Військової частини А2656 про стягнення 97 559,37 грн. задоволено частково.

З урахуванням заяви позивача про уточнення позовних вимог від 20.05.2014 р. №21/5 стягнуто у з Військової частини А 2656 на користь Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М" 44 282,14 грн. - сума основного первісного зобов'язання без урахування індексу інфляції, 38 179,61 грн. - сума збільшення основного первісного зобов'язання за рахунок індексу інфляції, 3 978,13 грн. - сума 3% річних, 3 054,25 грн. - сума пені, 1827, 00 грн. витрати зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. у справі №902/391/14 відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить відновити строк апеляційної скарги, прийняти апеляційну скаргу до розгляду, скасувати рішення господарського суду Вінницької області по справі №902/391/14 за позовом Малого приватного підприємства Фірми "Альфа-М" до Військової частини А2656 про стягнення заборгованості у розмірі 97 559, 37 грн. В задоволенні позову відмовити. Крім того, у зв'язку з відсутністю видатків з Державного бюджету на оплату судового збору Військова частина А2656 просить звільнити їх від сплати судового збору, або зменшити його розмір.

В апеляційній скарзі Військова частина А2656 посилається на ту обставину, що господарський суд Вінницької області порушив норми матеріального та процесуального права що призвело до неправильного вирішення питання та винесення помилкового рішення. Крім того, суд не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Зокрема суд першої інстанції не врахував, що згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про Збройні сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги положення ст..5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» від 21.09.1999 р. відповідно до якого військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 р. відновлено Військовій частині А2656 строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Вінницької області від 25.05.2014 р. у справі №902/391/14. Звільнено Військову частину А2656 від сплати судового збору за подання вказаної апеляційної скарги та прийнято апеляційну скаргу до провадження, справу призначено до слухання.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 р. у справі №902/391/14 змінено склад колегії, окрім заміни головуючого судді, змінено склад суду, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Савченко Г.І.

30.07.2014 р. Мале приватне підприємство Фірма "Альфа-М" надало Рівненському апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що апеляційна скарга Військової частини А2656 є необгрунтованою, а доводи наведені в ній, суперечать обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача - Військової частини А2656 Кукуруза Р.В. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надав пояснення на обгрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 28.05.14 р. у справі №902/391/14 є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати і винести нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Керівник позивача - Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М" Максименко Ю.Ф. заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обгрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 28.05.14 р. у справі №902/391/14 є законним та обгрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Крім того, Максименко Ю.Ф. у судовому засіданні заявив клопотання про відшкодування позивачу відповідачем витрат на відрядження представника з метою реалізації права на судовий захист позивача у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 06.08.2004 р. між позивачем - МПП Фірма "Альфа- М" (в договорі - "Виконавець") та відповідачем - Військовою частиною А1459 (в договорі - "Замовник") був укладений Договір № 261 на виконання робіт технічного обслуговування систем зв'язку на вузлах зв'язку в/ч А1459.

Відповідно до п.1.1. договору замовник передає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи по технічному обслуговуванню систем зв'язку на вузлах зв'язки військової частини А 1459.

Згідно п. 3.1. договору сума, на яку укладений цей Договір, згідно з кошторисом 261/1 на 2004 рік становить 24 404, 30 грн.

Пунктом 3.3. договору замовник компенсує витрати виконавця на відрядження, матеріали та комплектуючі, використані виконавцем у процесі виконання технічного обслуговування і не враховані в кошторисі та в сумі цього Договору та витрати на автотранспорт, який використовується виконавцем при виконанні технічного обслуговування.

У відповідності до п. 4.1. договору майнова та фінансова відповідальність сторін регулюється діючим законодавством та іншими нормативними актами.

Згідно п. 6.1. договору усі спори щодо цього договору вирішуються шляхом переговорів. При недосягненні згоди не вирішенні питання розглядаються в господарському згідно діючого законодавства.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, визначених цим договором.

Відповідно до п. 8.3 Договору у випадку, коли Сторони не відмовляються від виконання в цьому договорі технічного обслуговування в 2005 та наступних роках, цей Договір вважається пролонгованим на наступні роки.

В 2005 р. - 2006 р. МПП Фірма "Альфа-М" виконало технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку військової частини А 1459, правонаступником якої в зв'язку з її ліквідацією згідно директиви Міністерства оборони України від 29.12.2006р. №322/1/016 є в/ч А2656, згідно додаткових угод №1 від 15.01.2005р. та №2 від 07.05.2006р. до Договору №261 від 06.08.2004р. з урахуванням змін згідно Додатку №1 від 05.07.2007р. до Договору №261 від 06.08.2004р. (акти виконаного технічного обслуговування, відповідно №4/10 від 11.10.2005р. та №3/9 від 29.09.2006р.)

17.05.2007р. сторони уклали Мирову угоду №36 про реструктуризацію за зазначеними вище зобов'язаннями з урахуванням збільшення боргу за рахунок індексу інфляції та 3% річних нарахованих згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно п. 2.1 Мирової угоди №36 від 17.05.2007р. боржник повинен був повернути борг з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за період з 01.04.2007р. та до дня перерахування коштів. Відповідно зобов'язання за Мировою угодою № 36 по погашенню боргу повинні бути виконані не пізніше 30.10.2007р.

Відповідно до п.7.2 Мирової угоди №36 від 17.05.2007р. з моменту набрання чинності цієї Мирової угоди втрачають чинність зобов'язання сторін, які виникли за додатковоми угодами №1 від 15.01.05 та №2 від 07.05.06 р. до договору 261 від 06.08.04 р. за кошторисами відповідно №261/2 та 261/3 (акти виконаного технічного обслуговування, відповідно №4/10 від 11.10.2005 р. та 3/9 від 27.09.06 р., рахунки-фактури, відповідно №4/10 від 11.10.05 р. та №3/9 від 28.09.06 р.) згідно п.2 ст.604 Цивільного кодексу України.

05.09.2007р. між в/ч А2656 та МПП Фірма "Альфа-М" був укладений Додаток №1 до Мирової угоди №36 про заміну згідно Директиви МО України від 29.12.2006р. боржника в/ч А1459 на в/ч А2656 (правонаступником).

04.10.2010р. між сторонами був укладений Додаток №2 про внесення змін до Мирової угоди №36 за яким був визначений новий строк погашення зобов'язань до 31.03.2011р.

Позивачем було надіслано відповідачу претензію від 08.04.2013р. №7/4, яка була отримана останнім, проте, борг не був сплачений.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Господарські зобов'язання згідно положень ст.173 Господарського кодексу України, можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку .

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

В даному випадку між сторонами склалися відносини, які виникли з договору про надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами частини 1 статті 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються.

Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання Військовою частиною А2656 умов договору, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення 44 282,14 грн. основного зобов'язання з урахуванням індексу інфляції, 3% річних нарахованих за період з 01.04.2011р. по 31.03.2014р., що становить в сумі 3978,13 грн. та суму збільшення основного зобов'язання за рахунок індексу інфляції за період з 01.03.2007р. по 31.03.2014р. , що становить 38 179,61 грн. є законними, обгрунтованими відповідачем не спростовані, а відтак підлягають до задоволення.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не підлягають задоволенню вимоги про стягнення 2 937,18 грн. - збитків від неодержаного доходу у вигляді дивідендів за розміщення грошових коштів на депозитний вклад в установі банку, в зв'язку з недоведеністю необхідного причинного зв'язку між цими збитками і порушенням грошових зобов'язань відповідачем.

Посилання позивача на договір від 23.09.2011 р. №32 не є належним доказом втрати позивачем певного доходу, оскільки укладений щодо інших грошових коштів, і правовідносин, які виникають з цього договору, не пов'язані з правовідносинами, відносно яких виник спір.

Окрім того, вивчивши розрахунки нарахування пені внаслідок порушення строків оплати за договором №261, колегія суддів встановила, що нарахування пені здійснено вірно.

Разом з тим, відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правом на зменшення неустойки в порядку ст.83 ГПК наділений не лише суд першої інстанції, але - і апеляційний господарський суд, оскільки апеляційний суд відповідно до ст.ст.99, переглядає справи за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.

Відповідно до ст.233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснив, що вирішуючи, в тому й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, колегією суддів взято до уваги, що відповідач є державною організацією, що належить до сфери управління Головного управління внутрішніх військ України.

Встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання та надавши належну оцінку обставині відсутності фінансування відповідача та його належності до сфери управління Головного управління внутрішніх військ України, окрім того, врахувавши, розмір суми основного боргу, та з огляду на неспіврозмірний розмір пені наслідкам поведінки відповідача, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 70%. Відтак розмір нарахованої пені з 3054,25 грн. зменшено до 916, 27 грн.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку про необхідність зміни рішення господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 року в частині стягнення пені.

Крім того, у судовому засіданні від представника позивача надійшла заява про відшкодування позивачу відповідачем витрат на відрядження представника позивача у даній справі. До клопотання у якості доказів понесених позивачем витрат додано фіскальний чек кімнати відпочинку вокзалу станції Рівне на суму 68,00 грн., як доказ витрат на житло, довідку про середньомісячну зарплату за добу, та копії проїзних документів.

Однак, колегія суддів відмовила у задоволенні заяви позивача про відшкодування витрат на відрядження враховуючи наступне.

Частиною 5 статті 49 ГПК України передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. № 7 відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Надавши оцінку поданим доказам здійснених витрат, апеляційний суд вважає, що витрати позивача на придбання залізничного квитка підвищеної комфортності (літера "К") є надмірними, а тому не можуть бути задоволені.

З урахування вище викладеного, колегія суддів вважає, що заява про відшкодування витрат на відрядження задоволенню не підлягає, в зв'язку з недоведенням її, всупереч вимогам ст.33, ч.2 ст.34 ГПК України, належними доказами.

Окрім того, відповідно до ст. 74-1 ГПК України господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції згідно з правилами статті 74-1 Господарського процесуального кодексу може відбуватися під час вирішення господарських спорів у судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій та перегляду справ Верховним Судом України.

Відтак, представник позивача мав право, однак ним не скористався, подати заяву до Рівненського апеляційного господарського суду про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, відповідно до ст. ст. 74-1 ГПК України.

З урахуванням вище викладеного, заяву позивача про відшкодування витрат на відрядження суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано. Однак, враховуючи положення статті 104 ГПК України колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення, виклавши резолютивну частину в іншій редакції.

Керуючись ст.ст. 83,99,101,103,104,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини А2656 на рішення господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. у справі №902/391/14 - залишити без задоволення.

Рішення суду першої інстанції - змінити, виклавши резолютивну частину в такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А 2656 (код ЄДРПОУ 07937980 (21007, м.Вінниця-7; вул.. Червоноармійська, 21) на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М", код ЄДРПОУ 30726900(04209, м.Київ-209, вул.Героїв Дніпра, 5, к.45; 04053, м.Київ-53, вул.Артема, 59а, к.37) 44282,14 грн. - сума основного первісного зобов'язання без урахування індексу інфляції, 38179,61 грн. - сума збільшення основного первісного зобов'язання за рахунок індексу інфляції, 3978,13 грн. - сума 3% річних, 916,27 грн. - сума пені, 1827,00 грн. витрати зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Повернути Малому приватному підприємству "Фірма "Альфа-М", код ЄДРПОУ 30726900(04209, м.Київ-209, вул.Героїв Дніпра, 5, к.45; 04053, м.Київ-53, вул.Артема, 59а, к.37) з Державного бюджету України зайво сплаченого судового збору в розмірі 124,19 грн. згідно платіжного доручення №9 від 23.03.2014р."

Справу №902/391/14 повернути до господарського суду Вінницької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Василишин А.Р.