Ухвала суду № 40013869, 01.07.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/2467/14

Головуючий 1 інст. - Срокіна І.І.

Доповідач - Макаров Г.О.

Справа №2/639/8355/13-ц

Категорія: житлові

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Макарова Г.О.,

суддів: Кружиліної О.А.,

Кіся П.В.,

при секретарі - Остапович Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Комунального підприємства «Жилкомсервіс» про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення, зміну порядку користування квартирою та відкриття особового рахунку, -

ВСТАНОВИЛА:

27 вересня 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Комунального підприємства «Жилкомсервіс» про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення, зміну порядку користування квартирою та відкриття особового рахунку, в якому просила усунути порушення її прав з боку ОСОБА_3 та зобов'язати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_7, не чинити їй перешкоди на вселення у квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1; змінити існуючий порядок користування квартирою АДРЕСА_1 і визначити наступний порядок користування квартирою: ОСОБА_2 і неповнолітній ОСОБА_8 виділити в користування житлову кімнату № 3 площею 10,1 кв.м., а в спільне користування ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_7 виділити житлові кімнати № 4 площею 16,7 кв.м., кімнату № 1 площею 12,1 кв.м., кімнату № 2 площею 11,6 кв.м.; залишити у загальному користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - кухню, ванну кімнату, коридор, вбудовану шафу, балкон та лоджію; зобов'язати Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» відкрити окремий особовий рахунок на ім'я ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що вона на теперішній час, не проживає з ОСОБА_3, та була змушена піти жити до своєї матері. Але вважає, що вона має право проживати в АДРЕСА_1. Згідно свідоцтва про право власності від 17 грудня 2008 року, реєстраційний № 6-08-303866-Ц2, ОСОБА_2 є власником 1/6 частини вказаної квартири. Іншими власниками квартири є ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 Квартира знаходиться на обслуговуванні в КП «Жилкомсервіс». Відповідачі постійно мешкають в зазначеній квартирі. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 13.04.2011 року у справі № 2/1146/11, яке набрало законної сили, визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1. Відповідно до зазначеного рішення, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_8 виділено в користування житлову кімнату № 4 площею 16,7 кв.м. в спільне користування ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 виділено кімнату № 1 площею 12,1 кв.м., кімнату № 2 площею 11,6 кв.м., кімнату № 3 площею 10,1 кв.м. Кухня, ванна, коридор, вбудована шафа, балкон та лоджія залишені в спільному користуванні. Зобов'язано КП «Жилкомсервіс» відкрити особовий рахунок на ім'я ОСОБА_3 на кімнату № 4 площею 16,7 кв.м. ОСОБА_3 чинить їй перешкоди у вселенні у квартиру. Іншого способу захисту своїх з дочкою прав, окрім, як звернутись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 не має.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 лютого 2014 року, ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, КП «Жилкомсервіс» про усунення першкод у користуванні власністю, вселення, зміну порядку користування квартирою та відкриття окремого особового рахунку відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суд не звернув уваги на надані нею докази, які підтверджують доводи викладені в позові і свідчать про наявність підстав для задоволення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Згідно ст. 308 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 10, ч. 1, 2 ст. 11, ст. 57, ст. 58, ч. 3, 4 ст. 60, ст. 179, ч. 4 ст. 212, ч. 1 ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно розтлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. Безгосподарне утримання громадянином належного йому будинку (квартири) тягне за собою наслідки, передбачені Цивільним кодексом Української РСР.

Згідно ст. 155 Житлового кодексу України, жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Житлового кодексу України, предметом договору найму в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, може бути як ізольоване, так і неізольоване жиле приміщення (кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом), а також частина кімнати. Не можуть бути самостійним предметом договору найму приміщення, непридатні для проживання (підвали тощо), а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора та ін.).

Відповідно до ч. 1 ст. 356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 Цивільного кодексу України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно ст. 360 Цивільного кодексу України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Як вбачається з ч.ч. 1, 2 ст. 364 Цивільного кодексу України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 367 Цивільного кодексу України, у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ст. 382 Цивільного кодексу України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких обставин справи.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1, знаходиться у спільній частковій власності ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_9 по 1/6 частині кожному, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 17.12.2008 року (а.с. 7).

Рішенням Жовтневого районного суд м. Харкова від 13 квітня 2011 року, визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_8 виділено в користування житлову кімнату № 4 площею 16,7 кв.м., в спільне користування ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 виділено кімнату № 1 площею 12,1 кв.м., кімнату № 2 площею 11,6 кв.м., кімнату № 3 площею 10,1 кв.м. Кухню, ванну, коридор, вбудовану шафу, балкон та лоджію залишено в загальному користуванні та зобов'язано КП «Жилкомсервіс» відкрити особовий рахунок на ім'я ОСОБА_3 на кімнату № 4 площею 16,7 кв.м., що знаходиться у користуванні ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_8 Рішення набрало законної сили (а.с. 4). Рішення суду не виконано. Позивач разом із своєю дочкою мешкає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 8-9). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні власністю та вселення, суд першої інстанції виходив з того, що перешкод позивачу у вселенні і користуванні квартирою відповідачі не чинять, вона має ключі і без перешкод потрапляє до квартири, чого позивач не заперечувала у судовому засіданні.

Запропонований позивачем порядок користування квартирою суттєво порушує право власності відповідачів, оскільки виділення ОСОБА_2 в користування кімнати площею 10,1 кв.м., на 1,68 кв.м. більше частки житлової площі, що приходить на її долю, а балконом та лоджією необхідно буде користуватися шляхом проходу через житлові кімнати, які підлягають виділенню відповідачам, на що, своєї згоди, відповідачі не давали.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.

Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.

Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.

Наведені у рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.

Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скаргах доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в їх задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 321, 322, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді: