Рішення № 40010491, 31.07.2014, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/984/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2014 року м. Берегово

Берегівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого Гецко Ю. Ю., за участю секретаря Ердевдій І. С., представника позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним і стягнення коштів

встановив:

01 квітня 2014 року ОСОБА_2 уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» договір фінансового лізингу № 009919 з метою придбання транспортного засобу - трактора МТЗ 892. Того самого дня позивач на виконання умов укладеного Договору фінансового лізингу сплатив відповідачеві 90 000 грн., що підтверджується квитанцією № 90-2754 від 01 квітня 2014 року, виданою Львівським відділенням № 3 Публічного акціонерного товариства «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ».

Однак згодом позивач під час пошуку інформації про ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» в глобальній інформаційній мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, довідався про те, що за інформацією Нацкомфінпослуг, відповідач, в порушення вимог законодавства, надає фінансові послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах без набуття статусу фінансової установи та отримання відповідної ліцензії (адреса відповідної веб-сторінки: http://nfp.gov.ua/news/273.html).

Вважаючи свої права порушеними відповідачем, який не маючи ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг уклав із позивачем Договір фінансового лізингу, який не був нотаріально посвідчений, останній вирішив звернутися до суду.

У судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав з наведених у позовній заяві підстав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, однак на електронну адресу суду надіслав клопотання про відкладення розгляду справи з доданим до нього запереченням на позовну заяву. Дане клопотання мотивував тим, що оскільки предсавник Григоренко І. В. перебувала у щорічній відпустці з 14-27.07.2014 року, останьої не було достатнього часу для належного підготування до розгляду справи. У звязку з значною віддаленістю суду представник направив письмове заперечення з додатками однак накладної курьєрської сліжбидані документи мають надійти до суду протягом 31 липня 2014 року. Тому для можливості надходження вищевказаних документів до суду просила відкласти розгляд справи.

Як вачається з матеріалів справи перше судове засідання було призначено на 04.07.2014 року, про що відповідач був належним чином повідомлений, однак не з'явився та не повідомив про причину неявки. Розгляд справи було відкладено на 15.07.2014 року, однак відповідач також не з'явився та не повідомив про причини неявки. Оскільки представником відповідача не представлено доказів поважності пропуску попередніх судових засідань, суд приходить до висновку про умисне затягування розумних строків розгляду справи, що тягне за собою порушення законних прав та інтересів позивача, а тому неявка відповідача визнана не поважною. Вислухавши думку представника позивача, який вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні даного позову слід відмовити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» укладено договір фінансового лізингу № 009919 з метою придбання транспортного засобу - трактора МТЗ 892. На виконання умов даного укладеного Договору позивач сплатив відповідачеві 90 000 грн., що підтверджується квитанцією № 90-2754 від 01 квітня 2014 року, виданою Львівським відділенням № 3 Публічного акціонерного товариства «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ». Згодом позивач дізнався, що відповідач надає фінансові послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах без набуття статусу фінансової установи та отримання відповідної ліцензії. Після чого позивач вирішив звернутися до суду.

Відповідно до пункту 1.3. укладеного Договору фінансового лізингу лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - трактор МТЗ 892, зазначений у п. 1.1. вказаного договору та специфікації, що є додатком № 3 до цього договору, вартістю 180 000 грн., у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на строк та на умовах, передбачених зазначеним договором. Предмет лізингу є власністю лізингодавця (п. 1.5.Договору фінансового лізингу) та придбається ним на своє ім'я за договором купівлі-продажу у продавця автотранспортного засобу (п. 4.6.Договору фінансового лізингу).

Пунктами 1.7., 1.8.Договору фінансового лізингу передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу), комісії за організацію та оформлення даного договору (10% від вартості предмету лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмету лізингу). Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання даного договору платежами, визначеними в додатку № 1 до даного договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

Визначення поняття «фінансовий лізинг» дається у частині першій статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно з частиною другою названої статті вказаного Закону за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Відповідно до статті 806 ЦК Україниза договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно ж з приписами частини другої статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню у силу приписів статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», статей 799, 806 ЦК України. У разі недодержання цієї вимоги такий договір вважатиметься нікчемним з огляду на приписи частини першої статті220 ЦК України.

Аналогічної правової позиції притримується і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 26 грудня 2012 року в справі № 6-42357св12, від 07 березня 2014 року в справі №6-4086ск14.

Отже, виходячи з всього вищенаведеного, укладений між сторонами Договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору найму (оренди) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Оскільки на порушення вимог статті 799 ЦК України такий договір нотаріально не посвідчений, то згідно зі статтею 220 ЦК України він є нікчемним, а отже, з вказаного договору правові наслідки наступати не можуть, що відповідає вимогам частини першої статті 216 ЦК України. Відтак, відповідач зобов'язаний повернути позивачеві сплачені ним на виконання Договору фінансового лізингу грошові кошти в сумі 90 000 грн.

За правилами статті 236 ЦК України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Необхідно також зазначити, що виходячи зі змісту положень пунктів 1, 4, 5 частини першої статті 1 та пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» є фінансовою установою, а фінансовий лізинг - фінансовою послугою.

Сам зміст терміну «фінансова установа» розкривається у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України«Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

Фінансовою послугою вважаються операції з фінансовими активами (коштами, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та правом вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів), що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством,- і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Перелік послуг, які вважаються фінансовими, визначений у статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Згідно з пунктом 5 частини першої названої статті до таких послуг належить, зокрема, фінансовий лізинг.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої, частини другої статті 34 Закону України«Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання ними відповідної ліцензії.

Як вбачається з умов укладеного Договору фінансового лізингу (пунктів 1.6., 4.1., 4.6.), ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» для придбання предмета лізингу залучає фінансові активи фізичної особи - позивача (внесений ним авансовий платіж у розмірі 50 % від вартості предмета лізингу, що в даному випадку становить 90 000 грн.), тобто здійснюєцілеспрямовану дію щодо отримання фінансових активів від фізичної особи з метою наданняфінансової послуги (фінансового лізингу).

Враховуючи наведене та виходячи з приписів пункту 4 частини першої, частини другої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» для здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу на умовах, передбачених укладеним Договором фінансового лізингу, має отримати відповідну ліцензію від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Втім, як це вже було зазначено, ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» такої ліцензії не отримувало, що також може бути підтверджено відсутністю останнього в Державному реєстрі фінансових установ, доступ до якого є відкритим (адреса відповідної веб-сторінки: http://kis.nfp.gov.ua/).

З даного приводу необхідно зазначити, що згідно з приписами частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Також слід зазначити, що укладений сторонами Договір фінансового лізингу не містить всіх істотних умов, а саме - предмета договору (лізингу).

Так, відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є:предмет лізингу; строк, на який лізинго одержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про фінансовий лізинг», частиною першою статті 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Тобто, предметом договору лізингу можуть бути тільки неспоживні речі, визначені індивідуальними ознаками.

За змістом частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Отже, індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками: а) єдині у своєму роді; б) відрізняються від інших кількома ознаками; в) вирізнені із загальної маси речей цього роду.

Виходячи з вищевикладеного, зазначена в пункті 1.1. Договору фінансового лізингу річ - «МТЗ 892» не може вважатися предметом договору лізингу, оскільки вона не визначена індивідуальними ознаками (не вказано який це саме транспортний засіб і чи це транспортний засіб взагалі, його виробника, модель, комплектацію, рік випуску, колір тощо).

Крім вже сказаного, укладений сторонами Договір фінансового лізингу порушує права позивача, оскільки містить несправедливі умови, в зв'язку з чим такий підлягає визнанню недійсним, у тому числі з підстав, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».

Так, згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 названого Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норми статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведено в частині третій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», який, однак, не є вичерпним, як це вбачається із змісту частини 4 цієї статті.

У даному випадку несправедливими є наступні умови укладеного Договору фінансового лізингу:

- про звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника) - п. 5.4. (порушення п. 1 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

- про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, - пп. 3.3.4. п. 3.3. п. 5.5., п. 5.6., п. 5.7., п. 5.15., п. 8.3., п. 8.7., п. 8.10., п. 8.14., п. 10.3., п. 10.5 (порушення п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

- про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору - п. 8.15., п. 10.11. (порушення п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

- про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором - п. 10.12. (порушення п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

- про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається - пп. 3.3.7. п. 3.3. (порушення п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

- про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі - п. 8.3. (порушення п. 11 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

- про визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору - п. 1.6., п. 8.3., п. 8.13.(порушення п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Несправедливі умови містяться також у пунктах п. 9.2., п. 9.4., п. 10.4.Договору фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що зміна чи визнання недійсним згаданих вище положень Договору фінансового лізингу, які містять несправедливі умови, зумовлює зміну інших положень зазначеного договору, такий підлягає визнанню недійсним у цілому.

Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею203 ЦКУкраїни, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однак, укладений сторонами Договір фінансового лізингу не відповідає зазначеним вимогам законодавства, оскільки:

по-перше - відповідач включив у нього умови, які є несправедливими та які суперечать вимогам пунктів 1, 3 - 6, 11, 13 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що є порушенням вимог частини першої названої статті вказаного Закону;

по-друге - такий був укладений відповідачем без отримання ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг з фінансового лізингу, що є порушенням вимог частини третьої статті 91 ЦК України, пункту 3 частини першої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», пункту 4 частини першої, частини другої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»;

по-третє - такий не був нотаріально посвідчений, що є порушенням вимог частини першої статті 209, частини другої статті 799, частини другої статті 806 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Водночас згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться у пункті 7 Постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»,правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину

На підставі викладеного, керуючись статтями 16, 203, 215, 216, 220, 227, 799, 806 Цивільного кодексу України, статей 1, 4, 5, 34, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статтями 3, 15, 110, 118, 119, 120 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

рішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 009919 від 01 квітня 2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс»і ОСОБА_2.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», код за ЄДРПОУ: 38104479, на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 90 000 гривень сплаченого авансового платежу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», код за ЄДРПОУ: 38104479, на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 1 000 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», код за ЄДРПОУ: 38104479, на користь держави судовий збір в сумі 900 гривень 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Гецко Ю. Ю.