Рішення № 40009246, 28.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11574/14 28.07.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торенія"простягнення 102198,49 грн.Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача Куць В.В., довіреність №76/2013 від 16.12.2013;від відповідача не з'явилися.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торенія" про стягнення 102198,49 грн. заборгованості, з якої 80386,55 грн. основного боргу, 6715,86 грн. неустойки, 5780,46 грн. інфляційних втрат та 9315,62 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору поставки №477 від 09.09.2013 позивач поставив відповідачу узгоджений товар, проте останній, в порушення умов договору, зобов'язання з оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.06.2014 порушено провадження у справі №910/11574/14 та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні 28.07.2014 представник позивача вимоги викладені в позовній заяві підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, про причини його неявки суду не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень, з відмітками про отримання; про причини неявки представника суд не повідомив, відзив, заяв, клопотань не надіслав.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач в судове засідання не з'явився, наявні в матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

В судовому засіданні 28.07.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, який приймав участь під час розгляду справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

09.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торенія» укладено договір №477, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити труби, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари, партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах або специфікаціях (додатках) до цього договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим договором (п.1.1. договору).

Згідно п.п. 4.1.1, 4.1.2 договору покупець направляє постачальнику письмове замовлення з зазначенням асортименту та кількості партії товару, а постачальник протягом нормально необхідного часу направляє покупцю по факсу рахунок-фактуру з зазначенням вартості вказаного у замовленні товару, строку його постачання та оплати, при цьому рахунок-фактура є підтвердженням (акцептом) постачальника замовлення покупця. Відповідно до п. 3 ст. 205 ЦК України умови щодо строків поставки і оплати партії товару, та/або інші умови, визначені рахунком-фактурою, вважаються узгодженими покупцем, якщо протягом двох робочих днів з моменту отримання рахунку-фактури від нього не надійде зауважень, про що також свідчить підпис покупця за цим договором.

Достатнім підтвердженням всіх умов поставки, зазначених в товаросупровідних документах, буде також приймання покупцем товару в порядку, передбаченому п.4.4 даного договору, незалежно від наявності замовлення або підтвердження покупцем умов поставки, зазначених у рахунку-фактурі (п.4.1.3 договору).

При цьому, поставка партії товару повинна супроводжуватись передачею покупцю накладної постачальника та/або акта здавання-приймання вантажу до перевезення, підписання кожного з яких представником покупця або експедитором, буде свідчити про отримання покупцем товару (п. 4.4. договору).

Відповідно до п.4.7 договору датою поставки товару та датою переходу права власності на товар вважається дата накладної постачальника, що передається покупцю.

Пунктом 5.1 договору визначено, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом повної передоплати на поточний рахунок постачальника протягом 3-х банківських днів з моменту отримання від нього рахунку-фактури, крім випадків, передбачених п. 5.7. договору, яким передбачено, що у разі поставки товару покупцю до моменту його оплати, обов'язок з оплати вартості товару виникає у покупця з моменту передачі йому товару.

Даний договір вступає в дію з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013, а в частині виконання зобов'язань, що виникли в період дії договору - до їх повного виконання (п.12.1. договору).

Сторонами не оспорювалась правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, цей договір поставки є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

На виконання умов даного договору, позивач поставив, а уповноважений представник відповідача прийняв узгоджений в рахунках-фактурах товар на загальну суму 103982,51 грн., що підтверджується видатковими накладними: № ЕТП РТ0210/021 від 02.10.2013 на суму 5595,96 грн., № ЕТП РТ2510/031 від 25.10.2013 на суму 32514,63 грн., № ЕТП РТ2510/032 від 25.10.2013 на суму 256,83 грн., № ЕТП РТ0611/026 від 06.11.2013 на суму 38808,00 грн., № ЕТП РТ1111/027 від 11.11.2013 на суму 548,24 грн., № ЕТП РТ1111/028 від 11.11.2013 на суму 25458,05 грн. та № ЕТП РТ2111/018 від 21.11.2013 на суму 800,80 грн., які підписані обома сторонами без зауважень та скріплені печатками підприємств.

Крім того, в матеріалах справи наявні податкові накладні, складені на виконання зобов'язань за спірним договором.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначених товарів.

Натомість відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив, сплативши лише 23595,96 грн., що підтверджується банківськими виписками, внаслідок чого за ним на момент звернення позивача до суду з даним позовом утворилась заборгованість за поставлений товар в сумі 80386,55 грн.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 5.7 договору сторони визначили, що у разі поставки товару покупцю до моменту його оплати, обов'язок з оплати вартості товару виникає у покупця з моменту передачі йому товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 80386,55 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В пункті 8.3 договору сторони визначили, що у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару постачальник має право вимагати від покупця сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення та встановили, що нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли оплата мала бути здійснена.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 6 Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за поставлений йому товар, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 8.3 договору позивачем нараховано за період з 26.10.2013 по 03.06.2014 та заявлено до стягнення пеню в сумі 6715,86 грн.

Окрім того, оскільки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення за період з листопада 2013 по червень 2014 інфляційні втрати в сумі 5780,46 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та інфляції за заявлений позивачем період, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ч. 5 ст. 694 цього ж Кодексу, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Так, відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 8.4 договору сторони погодили, що у випадку прострочення покупцем термінів оплати поставленого йому товару, покупець згідно ч.3 ст. 692 та ч.5 ст. 694 Цивільного кодексу України зобов'язаний сплатити на вимогу постачальника проценти за використання чужих коштів в розмірі 20% річних за весь період прострочення оплати.

Враховуючи викладене, позивачем за період з 26.10.2013 по 03.06.2014 нараховано та заявлено до стягнення 20% річних у розмірі 9315,62 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 20 % річних за заявлений позивачем період, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торенія» (04071, м.Київ, пров. Ярославський, 4; ідентифікаційний код 38091691) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» (93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Трудова, 1; ідентифікаційний код 33090871) 80 386 (вісімдесят тисяч триста вісімдесят шість) грн. 55 коп. основного боргу, 6715 (шість тисяч сімсот п'ятнадцять) грн. 86 коп. неустойки (пені), 9315 (дев'ять тисяч триста п'ятнадцять) грн. 62 коп. 20% річних, 5780 (п'ять тисяч сімсот вісімдесят) грн. 46 коп. інфляційних втрат та 2043 (дві тисячі сорок три) грн. 97 коп. судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.07.2014.

Суддя Т.В.Васильченко