Рішення № 40009208, 25.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10961/14 25.07.14

Суддя Отрош І.М., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Формаг"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс"простягнення 33882 грн 29 коп.Представники: від позивача:Марченко Р.В. - представник за довіреністю б/н від 20.06.2014від відповідача:не з'явивсяОБСТАВИНИ СПРАВИ:

03.06.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Формаг" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" про стягнення 32579 грн. 87 коп. заборгованості за угодою на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні № 16/09/2013-П від 16.09.2013, в тому числі: 28084 грн 53 коп. основного боргу, 1800 грн 49 коп. пені, 3 % річних у розмірі 563 грн 23 коп. та інфляційні втрати у розмірі 2131 грн 62 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеної між сторонами угодою на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні № 16/09/2013-П від 16.09.2013 не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати наданих послуг, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 28084 грн 53 коп., а також позивачем нараховано пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 1800 грн 49 коп., 3 % річних у розмірі 563 грн 23 коп. та інфляційні втрати у розмірі 2131 грн 62 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2014 порушено провадження у справі № 910/10961/14 та справу призначено до розгляду на 27.06.2014.

27.06.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2014 розгляд справи відкладено на 14.07.2014, у зв'язку із неявкою представника відповідача у судове засідання та невиконання останнім вимог ухвали суду.

14.07.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2014 розгляд справи відкладено на 25.07.2014, у зв'язку із неявкою представника відповідача у судове засідання та невиконання останнім вимог ухвали суду.

23.07.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли уточнення позовних вимог, відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 28084 грн 53 коп., пеню у розмірі 2063 грн 63 коп., 3 % річних у розмірі 484 грн 75 коп. та інфляційні втрати у розмірі 3249 грн 38 коп.

Представник відповідача у судове засідання 25.07.2014 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 27336519.

У судове засідання 25.07.2014 з'явився представник позивача та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог та просить суд їх задовольнити.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 25.07.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

16.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" (експедитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Формаг" (перевізник за договором) укладено угоду на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні № 16/09/2013-П, відповідно до умов якого перевізник зобов'язується перевезти вантаж, вказаний у накладній та ввірений йому вантажовідправником, а експедитор зобов'язується сплатити перевезення з коштів, отриманих від замовника.

Відповідно до пункту 2.6. угоди перевізник здійснює перевезення на підставу узгодженої не менше як за добу до завантаження заявки (не враховуючи вихідні та святкові дні).

Положеннями пункту 2.7. угоди перевізник починає виконувати свої обов'язки після отримання від експедитора та підтвердження йому по факсу письмової заявки.

Згідно з пунктом 3.1. угоди розрахунки за перевезення вантажів як по території України так і за межами здійснюються у безготівковій формі шляхом переведення коштів на розрахунковий рахунок перевізника у розмірі та строки передбачені заявкою.

У відповідності до пункту 3.2. угоди перевізник надає експедитору для оплати всі необхідні документи (рахунок-фактуру, акт виконаних робіт, податкову накладну та СМР з відміткою вантажоотримувача та митних органів).

Оплата здійснюється у гривнях по курсу НБУ, курс встановлюється згідно заявки (пункт 3.3. угоди).

17.09.2013 між сторонами була погоджена (підписана та скріплена печатками сторін) заявка № 27 на здійснення міжнародного перевезення за маршрутом Німеччина (м. Меппен) - Україна (мп Ягодин - Одеса), відповідно до якої сума фрахту та винагороди складає 2600 євро по курсу НБУ на день розвантаження, форма сплати - протягом трьох днів з дня отримання документів.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу.

Відповідно до норм статті 307 Господарського кодексу України За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.

Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі статтею 311 Господарського кодексу України плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Як встановлено судом, позивачем на виконання умов договору було надано відповідачу послуги на загальну суму 28084 грн 53 коп. на умовах, передбачених укладеною між сторонами угодою на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні № 16/09/2013-П від 16.09.2013 та заявки № 27 від 17.09.2013. Факт, обсяги, вартість наданих послуг підтверджується доданими до позовної заяви копіями підписаних сторонами акту прийому-здачі наданих послуг (виконаних робіт) № 1309284 від 23.09.2013, товарно-транспортної накладної № CMR 661142661 від 18.09.2013, а також рахунку № 1309284 від 23.09.2013, виставленого на оплату отриманих послуг.

Судом встановлено, що, відповідно до опису вкладення у цінний лист від 06.12.2013 та фіскального чеку від 06.12.2013, позивачем на адресу відповідача були направлені рахунок № 1309284 від 23.09.2013, акт прийому-здачі наданих послуг (виконаних робіт) № 1309284 від 23.09.2013, які були отримані останнім 10.12.2013, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 6502607441836.

З урахуванням умов заявки № 27 від 17.09.2013 та дати розвантаження товару (23.09.2013) вартість наданих послуг, згідно з офіційним курсом НБУ, складає 28084 грн 53 коп.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманих послуг, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за отримані послуг у розмірі 28084 грн 53 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати отриманих послуг на суму 28084 грн 53 коп. Крім того, відповідачем надано позивачу гарантійні листи № 235 від 25.10.2013 та № 05 від 14.01.2014, відповідно до яких відповідач визнає факт наявності заборгованості.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на вищенаведене та встановленням факту надання послуг та факту отримання відповідачем рахунку № 1309284 від 23.09.2013 та акту прийому-здачі наданих послуг (виконаних робіт) № 1309284 від 23.09.2013, вимоги позивача про стягнення 28084 грн 53 коп. з відповідача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

23.07.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли уточнення позовних вимог, відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 28084 грн 53 коп., пеню у розмірі 2063 грн 63 коп., 3 % річних у розмірі 484 грн 75 коп. та інфляційні втрати у розмірі 3249 грн 38 коп.

Згідно з пунктом 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи- об'єднання позовних вимог, чи- зміну предмета або підстав позову.

Подані позивачем уточнення позовних вимог розцінюється судом як заява про зменшення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та про збільшення позовних вимог в частині стягнення пені та інфляційних втрат.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, суд приймає заяву про зменшення позовних вимог в частині нарахування 3 % річних та про збільшення позовних вимог в частині нарахування пені та інфляційних втрат та розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача 2063 грн 63 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, нарахованої за період прострочення з 13.12.2013 по 10.06.2014, 484 грн 75 коп. 3 % річних, нарахованих за період з 13.12.2013 по 10.07.2014, та 3249 грн 38 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період з січня 2014 року по червень 2014 року.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 3.4 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, пеня, що обраховується від суми простроченого платежу складає подвійну облікову ставку НБУ за кожен день несплати, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до пункту 3.4 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок пені, 3 % річних та пені є неправильним, оскільки позивачем неправильно визначено момент виникнення у відповідача обов'язку з оплати та день початку прострочення обов'язку з оплати.

У відповідності до положень пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач 10.12.2013 отримав рахунок № 1309284 від 23.09.2013, акт прийому-здачі наданих послуг (виконаних робіт) № 1309284 від 23.09.2013 та податкову накладну, з урахуванням пункту 3.2 договору та умов заявки № 27 від 17.09.2013 у відповідача виник обов'язок з оплати послуг з 11.12.2013 по 13.12.2013, а з 14.12.2013 виникло прострочення виконання обов'язку з оплати послуг.

З урахуванням положень договору та приписів законодавства, позивач має право на нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення оплати наданих послуг, починаючи з 14.12.2013.

Суд наводить власний розрахунок пені та 3 % річних з урахуванням дати виникнення прострочення виконання зобов'язання з оплати послуг та в межах визначеного позивачем періоду нарахування, а саме кінцевої дати нарахування пені (10.06.2014) та 3 % річних (10.07.2014):

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення28084.5314.12.2013 - 14.04.20141226.5000 %0.036 %*1220.3328084.5315.04.2014 - 10.06.2014579.5000 %0.052 %*833.30 Всього:2053.63

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів28084.5314.12.2013 - 10.07.20142093 %482.44З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3249 грн 38 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та пені підлягають частковому задоволенню, а саме 3 % річних у розмірі 482 грн 44 коп. та пені у розмірі 2053 грн 63 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1, ст. 49, ст. 75, ст. 82, ст.ст. 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11, ідентифікаційний код 32156999) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Формаг" (65026, м. Одеса, Польський узвіз, буд. 11,ідентифікаційний код 23992702) 28084 (двадцять вісім тисяч вісімдесят чотири) грн 53 коп. заборгованості, 3 % річних у розмірі 482 (чотириста вісімдесят два) грн 44 коп., інфляційні втрати у розмірі 3249 (три тисячі двісті сорок дев'ять) грн 38 коп., пеню у розмірі 2053 (дві тисячі п'ятдесят три) грн 63 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1826 (одна тисяча вісімсот двадцять шість) грн. 34 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 30.07.2014

Суддя І.М. Отрош