Ухвала суду № 40007252, 24.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" липня 2014 р. м. Київ К/800/63358/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Костенка М.І.,

Юрченко В.П.,

секретар: Бовкун В.В.,

за участю представника Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області - Петричук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - ДПІ) на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Комфортбуд-2» (далі - Товариство) до ДПІ,

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2011 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ №0000012301/0 від 5.01.2011 року (далі - ППР) щодо податкового зобов'язання, у розмірі 816 131,25 грн.

На обґрунтування позову зазначило, що ППР прийняте на підставі необґрунтованих висновків ДПІ, які зафіксовані в акті перевірки № 21646/23-1/33162343 від 22.12.2010 року щодо порушення Товариством вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Господарські відносини між Товариством та ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» щодо залучення цього Товариства до виконання підрядних робіт підтверджуються належними первинними документами.

Відповідно до вимог чинного податкового законодавства України Товариство не може нести відповідальність платника податку за порушення його контрагентом ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» податкового чи іншого законодавства.

Товариство не повинно було здійснювати перевірку правомірності щодо діяльності контрагента, а також наявності у нього трудових ресурсів, стану матеріально-технічної бази, дотримання ним податкової звітності та виконання податкових зобов'язань.

4 січня 2012 року постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що викладені в акті перевірки від 22.12.2010 року висновки ДПІ щодо порушення Товариством вимог податкового законодавства є обґрунтованими, оскільки господарські операції між Товариством і ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» з виконання підрядних робіт є нереальними, Товариство за зазначеними договорами суми ПДВ безпідставно віднесло до податкового кредиту.

23 жовтня 2013 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 4 січня 2012 року скасована, позов задоволений.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ №0000012301/0 від 5.01.2011 року визнане протиправним і скасоване.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції зазначив, що ДПІ прийшло до висновку про нереальність зазначених господарських операцій у зв'язку із неможливістю їх здійснення ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» з врахуванням реального часу, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, безпідставно; це є суб'єктивними припущеннями податкового органу, оскільки доказами це не підтверджуються.

ДПІ звернулося із касаційною скаргою про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду та залишення в силі постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 22.12.2010 року ДПІ була здійснена невиїзна документальна перевірка Товариства з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» за період з 1.10.2008 року до 31.03.2010 року, за результатами якої складений акт № 21646/23-1/33162343.

Перевіркою встановлено, що Товариство порушило вимоги підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в наслідок чого було занижене ПДВ. у розмірі 652 905 грн., за період грудня 2008 року - березень 2010 року.

5 січня 2011 року ДПІ прийняло податкове повідомлення-рішення № 0000012301/0, яким Товариству була визначена сума податкового зобов'язання, у розмірі 816 131,25 грн.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 цього Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції при розгляді адміністративної справи прийшов до помилкового висновку про те, що ДПІ при здійсненні перевірки Товариства формально встановила зміст операцій виключно на основі оформлених первинних документів, оскільки вона при здійсненні перевірки повинна дослідити фактично здійснені господарські операції, які були відображені у податковому обліку.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, операції між Товариством та ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» не підтверджуються в частині врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень.

Відповідно до ч.,ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що правочини укладені, між Товариством та ТзОВ «Союз Плюс Сервіс», вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального права. Постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду повинна бути залишена без змін, як така, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Керуючись ст., ст. 220, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року скасувати, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 4 січня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Костенко М.І.

Юрченко В.П.