Постанова № 40006935, 23.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2014 р. м. Київ К/800/29706/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Маринчак Н.Є.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2012

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014

у справі № 2а-11806/11/1370

за позовом спільного українсько-канадського підприємства "Студія Лева" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Товариство)

до ДПІ

та старшого державного податкового інспектора ДПІ Шкоропад Наталії Ярославівни

про зобов'язання вчинити дії та встановлення відсутності компетенції.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року Товариство звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому (з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог) просило зобов'язати ДПІ скасувати акт від 13.01.2011 № 2444/370/15-2/04957350 про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, та встановити відсутність у відповідачів компетенції проводити камеральну перевірку платника стосовно факту неподання податкової звітності.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 позов задоволено частково; встановлено відсутність у відповідачів компетенції на проведення камеральної перевірки стосовно неподання Товариством податкової декларації; у решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено у повному обсязі.

Посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові Товариства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що старшим державним податковим інспектором ДПІ Шкоропад Наталії Ярославівни було проведено камеральну перевірку податкової звітності Товариства з податку на додану вартість за березень-травень 2011 року. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 13.01.2011 № 2444/370/15-2/04957350, в якому зафіксовано порушення Товариством вимог підпункту 49.18.1 (49.18.2) пункту 49.18 статті 49, пункту 203.1 статті 203 Податкового кодексу України внаслідок неподання податкової звітності з ПДВ.

У справі, що переглядається, суди обох попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що неподання платником податкових декларацій виключає можливість проведення камеральної перевірки, яка і полягає в аналізі податкової звітності платника.

Однак такий висновок судів не відповідає нормам податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Так, підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України до повноважень органів державної податкової служби віднесено проведення перевірок платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до статті 75 Податкового кодексу України однією з видів податкових перевірок є камеральна перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків (підпункт 75.1.1 пункту 75.1).

Порядок проведення камеральної перевірки визначено у статті 76 названого Кодексу, згідно з якою камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Наведена норма Кодексу дає підстави для висновку про те, що предметом камеральної перевірки є перевірка податкової звітності платника, яка охоплює як арифметичний контроль за представленими платником даними податкового обліку, що здійснюється у процесі поточної діяльності податкового органу по мірі надходження документів, пов'язаних з нарахування та сплатою податків, так і з'ясування фактів своєчасного подання платником такої звітності до контролюючого органу.

Вищевикладені норми Податкового кодексу України не дають підстав для іншого тлумачення змісту камеральної перевірки.

У даному разі суди, встановлюючи відсутність у відповідачів компетенції проводити камеральну перевірку платника стосовно факту неподання податкової звітності, фактично обмежили визначені законом повноваження суб'єкта владних повноважень, що є неприпустимим.

Не підлягає задоволенню і позовна вимога Товариства про зобов'язання ДПІ скасувати акт від 13.01.2011 № 2444/370/15-2/04957350 про результати спірної камеральної перевірки.

Адже оскарженню в судовому порядку підлягають лише ті правові акти індивідуальної дії, які є рішеннями відповідних суб'єктів владних повноважень. Зі змісту пункту 1 частини другої статті 17 випливає, що рішення суб'єкта владних повноважень, сформовані в правових актах індивідуальної дії, можуть бути оскаржені в адміністративних судах тільки в тому випадку, коли в цих правових актах індивідуальної дії зафіксовані рішення, що стосуються прав свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, як це передбачено у статті 2 КАС.

Таким чином, властивостями оскаржуваності наділені лише ті правові акти, які створюють реальні правові наслідки для цієї особи, впливають на стан її суб'єктивних прав і обов'язків.

Висновки акта перевірки є лише відображенням фактичних дій податкових ревізорів-інспекторів та їх особистої думки, а тому не створюють для платника жодних правових наслідків. Інформація, викладена в акті перевірки, підлягає правовій оцінці лише під час перевірки законності рішення суб'єкта владних повноважень (яке безпосередньо впливає на суб'єктивний стан прав та обов'язків платника), прийнятого на підставі такого акта.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позов Товариства.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 у справі № 2а-11806/11/1370 скасувати.

3. У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова Н.Є. Маринчак