Ухвала суду № 40006508, 01.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/18475/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

01 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Кобаля М.І.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Джі Ес Солюшнс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Джі Ес Солюшнс" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Джі Ес Солюшнс" звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві, в якому просив визнати протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення відповідача від 26.07.2013 №0001502203 та від 26.07.2013 №0001492203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Подільському районі головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі Джі Ес Солюшнс» з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Соло-25» за період з 01.01.2012 по 30.09.2012.

Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Бі Джі Ес Солюшнс» пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на суму 108 105,00 грн.

Крім того, перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пунктів 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 113 511,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Подільському районі головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві складено акт перевірки від 10.07.2013 №278/26-56-22-03-09/33603453, на підставі якого прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 26.07.2013 №0001492203, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 141 889,00 грн., у тому числі: 113 511,00 грн. - основний платіж, 28 378,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- від 26.07.2013 №0001502203, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 135 131,00 грн., у тому числі: 108 105,00 грн. - основний платіж, 27 026,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Згідно п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наявних в справі доказів вбачається, що позивач сформував валові витрати, пов'язані з виконанням робіт по взаємовідносинах з ТОВ «Арго Строй Комплекс» виключно на підставі первинних документів, передбачених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджується наявністю укладеного між сторонами договору підряду, а також податковими і видатковим накладними.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Аналізуючи положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бі Джі Ес Солюшнс» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Соло-25» (виконавець) було укладено договір від 10.01.2012 №100112, за умовами якого замовник доручає виконавцю, а виконавець приймає на себе зобов'язання і надає інформаційно-консультаційні послуги з обслуговування систем на платформі « 1С: Підприємство».

Згідно із пунктами 5.2., 6.2. Договору, за умови повної відповідності результатів роботи виконавця в цілому сторони підписують Акт передачі-приймання виконаних робіт, з моменту підписання якого замовник на протязі 10 банківських днів здійснює оплату робіт виконавця шляхом перерахування 100% вартості робіт за Протоколом.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, серед іншого, посилається на нікчемність укладеного позивачем правочину, який на його думку є фіктивними та не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Як вбачається з додатку AM Податкової декларації з податку на прибуток за II-IV квартали 2011 року позивачем було відображено вартість основних засобів четвертої групи (комп'ютерів та інших машин для автоматичного оброблення інформації) в сумі 48 144,00 грн. та нараховано амортизаційні відрахування основних засобів четвертої групи в сумі 5 453,00 грн., у зв'язку з чим податкова вартість групи 4 основних засобів TOB «Бі Джі Ес Солюшнс» на початку 2012 року склала 42 691,00 грн.

В додатку AM Податкової декларації з податку на прибуток 11-1V квартали 2011 року позивачем було відображено вартість нематеріальних активів в сумі 1 668,00 грн. та нараховано амортизаційні відрахування нематеріальних активів в сумі 339,00 грн., у зв'язку з чим податкова вартість нематеріальних активів TOB «Бі Джі Ес Солюшнс» на початку 2012 року склала 1329,00 грн. (1668-339).

Загальна вартість відображених по обліку господарських операцій з витрат коштів TOB «Бі Джі Ес Солюшнс» на інформаційно-консультаційні послуги по обслуговуванню комп'ютерної програми « 1С:Підприємство» склала 64 8630,00 грн., що значно перевищує вартість основних засобів четвертої групи (комп'ютерів та інших машин для автоматичного оброблення інформації) та становить одну четверту частину всіх витрат TOB «Бі Джі Ес Солюшнс» у періоді взаємовідносин з TOB «Соло-25».

Обгрунтовуючи вимоги свого позову позивач, зокрема, вказує на наявність первинних бухгалтерських документів, що надавалися ним під час проведення перевірки, копії яких долучені ним до матеріалів даної справи.

Крім того, позивач посилається на те, що на момент укладення спірного правочину юридична особа TOB «Бі Джі Ес Солюшнс» не була припинена у визначеному законом порядку та на час вчинення господарських операцій була наділені адміністративною процесуальною дієздатністю.

Однак, як вбачається з акта перевірки від 10.07.2013 №278/26-56-22-03-09/33603453, позивачем на момент проведення перевірки не було надано документальних доказів на підтвердження зв'язку витрат за надані інформаційно-консультаційні послуги та їх подальше використання (застосування) в господарській діяльності товариства, а також правомірності їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, колегія суддів зважає на наявність листа Головного відділу податкової міліції ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 09.01.2013 №106/7/07-2/3 (вхідний ДПІ від 14.01.2013 №247/7) про призначення документальної позапланової перевірки TOB «Бі Джі Ес Солюшнс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з TOB «Соло-25» (код ЄДРПОУ 30399950), додатком до якого є завірена копія протоколу допиту гр. ОСОБА_3, в якому останній заперечує факт підписання ним від імені TOB «Соло-25» договору від 10.01.2012 №100112, податкових та видаткових накладних, а також актів наданих послуг.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де зокрема передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстровано у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та приймаючи до уваги наявні в ній докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 26.07.2013 №0001492203 та від 26.07.2013 №0001502203, оскільки сама лише наявність у ТОВ «Бі Джі Ес Солюшнс» податкових накладних, виписаних від імені його контрагента - TOB «Соло-25», не є достатньою підставою для включення ним сум ПДВ та податку на прибуток до податкового кредиту, у разі невідповідності їх вимогам Закону України ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верхового Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта» до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Джі Ес Солюшнс" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк М.І. Кобаль

Повний текст ухвали виготовлено - 04.07.14 р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Кобаль М.І.