Рішення № 40004896, 28.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11762/14 28.07.14

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Приватного підприємства «Компанія «ІнексУкрПаркет»

про стягнення 6169,82 грн.

Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача не з'явилися;

від відповідача не з'явилися.

Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Компанія «ІнексУкрПаркет» про стягнення заборгованості в сумі 5 020,91 грн., що складається з основного боргу в сумі 4450,00 грн., інфляційних втрат в сумі 293,70 грн. та 3% річних в сумі 277,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі накладної № 36 від 23.07.2010 здійснив поставку узгодженого сторонами товару, втім відповідач свої зобов'язання по оплаті належним чином не виконав, у зв'язку із чим виникла заборгованість.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2014 порушено провадження у справі №910/11762/14 та призначено справу до розгляду.

25.07.2014 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 6169,82 грн., з якої 4450,00 грн. основний борг, 661,05 грн. 3% річних та 1058,77 грн. інфляційні втрати.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про збільшення позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки збільшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: 6169,82 грн., з якої 4450,00 грн. основний борг, 661,05 грн. 3% річних та 1058,77 грн. інфляційні втрати.

Позивач в судове засідання 28.07.2014 своїх представників не направив, втім 25.07.2014 надіслав заяву про розгляд справи без участі представника позивача.

Представник відповідача у судове засідання 28.07.2014 не з'явився, про причини неявки не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, заяв чи клопотань до суду не подав.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 28.07.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.07.2010 Приватне підприємство «Компанія «ІнексУкрПаркет» на підставі рахунку №7 від 01.07.2010 здійснило попередню оплату в сумі 30 000,00 грн. на рахунок Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, що підтверджується звітом про операції по рахунку позивача, сформованому за допомогою електронної системи client-bank.privatbank.ua, який знаходиться в матеріалах справи.

23.07.2010 позивач відпустив узгоджений сторонами товар відповідачу на загальну суму 34 450,00 грн., що підтверджується накладною №36, яка містить підписи уповноважених представників сторін та довіреністю на отримання матеріальних цінностей №245 від 23.07.2010, яка долучена до матеріалів справи.

12.06.2012 позивач звернувся до відповідача з претензійним листом №1, який отриманий останнім 13.06.2012, про що свідчить поштове повідомлення про вручення, в якому просив Приватне підприємство «Компанія «ІнексУкрПаркет» протягом 10 днів, не пізніше 22.06.2012, сплатити заборгованість у сумі 4 450,00 грн.

Претензійним листом №2 від 12.03.2013 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача з вимогою сплатити заборгованість у сумі 4 450,00 грн. не пізніше 22.03.2013.

Проте на момент звернення позивача з даним позовом до суду відповідач заборгованість у сумі 4 450,00 грн. не сплатив, що також підтверджується складеним між сторонами актом звірки взаємних розрахунків від 19.05.2014.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки додана до матеріалів справи накладна № 36 від 23.07.2010 містить найменування товару, його кількість та ціну, суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, п.2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт виконання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 своїх зобов'язань по поставці товару та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 4 450,00 грн. основного боргу.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отриманий товар за період з 24.07.2010 по 28.07.2014, на підставі наведених вище норм чинного законодавства позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 1058,77 грн. та 3% річних в розмірі 661,05 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних, то вони підлягають задоволенню частково в сумі 534,37 грн. згідно нижченаведеного розрахунку суду, оскільки позивач нараховував 3% річних не на суму основного боргу, а на суму основного боргу з урахуванням інфляційних втрат, що суперечить п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», де сказано, що на суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти, а також без врахування того, що в 2012 році було 366 днів, а не 365 як врахував позивач. (4450,00*3/100/365*526=192,39 грн. (за період з 24.07.2010 по 31.12.2011); 4450,00*3/100/366*366 = 133,50 грн. (за період з 01.01.2012 по 31.12.2012); 4450,00*3/100/365*570 = 208,48 грн. (за період з 01.01.2013 по 24.07.2014).

Таким чином, загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 534,37 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 126,68 грн. позивачу належить відмовити.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, при цьому у відповідності до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи викладене та виходячи з ціни позову у розмірі 6169,82 грн., витрати по сплаті судового збору до державного бюджету в розмірі 1789,49 грн. покладаються на відповідача, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до ч.9 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Компанія «ІнексУкрПаркет» (03127, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, буд. 120, корп. 1; ідентифікаційний код 25635395) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 4 450 (чотири тисячі чотириста п'ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 1058 (одна тисяча п'ятдесят вісім) грн. 77 коп. інфляційних втрат та 534 (п'ятсот тридцять чотири) грн. 37 коп. 3% річних, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Компанія «ІнексУкрПаркет» (03127, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, буд. 120, корп. 1; ідентифікаційний код 25635395) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1789 (одна тисяча сімсот вісімдесят дев'ять) грн. 49 коп., видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.07.2014.

Суддя Т.В. Васильченко