Рішення № 40004895, 31.07.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2014 р. Справа № 911/1820/14

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВВА-Україна»

до Приватного акціонерного товариства «Альба Україна»

про стягнення 1 153 441,97 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Ювченко І.В. (довіреність б/н від 18.06.2014);

від відповідача: не з'явився.

секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

16.05.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «АВВА-Україна» (далі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою №31 від 05.05.2014 (вх. №1931/14) до Приватного акціонерного товариства «Альба Україна» (далі-відповідач) про стягнення 1 153 441,97 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №2/12 від 01.01.2012, а саме щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар. В результаті чого просить суд стягнути з відповідача 1 153 441,97 грн., з яких 1 108088,47 грн. основний борг, 22 065,91 грн. пеня, 4 406,04 грн. 3% річних та 18 881,55 грн. інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.05.2014 було порушено провадження у справі №911/1820/14 та її розгляд призначено на 19.06.2014.

16.06.2014 через канцелярію господарського суду Київської області позивач подав клопотання №47 від 16.06.2014 (вх. №11473/14), в якому просить долучити до матеріалів справи документи, витребувані ухвалою господарського суду Київської області від 16.05.2014.

Також, 16.06.2014 відповідач супровідним листом №2055 від 06.06.2014 (вх. № 11532/14) подав документи витребувані ухвалою господарського суду Київської області від 16.05.2014.

У судове засідання 19.06.2014 представник відповідача, який у відповідності до ч.1 ст. 64 ГПК України належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не зявився.

19.06.2014 у судовому засіданні представник позивача подав клопотання б/н від 19.06.2014 (вх. №11837/14) про продовження строку розгляду спору на 15 днів. Дане клопотання судом задоволено.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.06.2014 було продовжено строк вирішення спору у справі №911/1820/14 на п'ятнадцять днів з 18.07.2014 по 01.08.2014 та розгляд справи відкладено на 31.07.2014.

У судовому засіданні 31.07.2014 представник позивача підтримав позовні вимоги, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

У судове засідання 31.07.2014 відповідач, який у відповідності до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, належно повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 31.07.2014 господарським судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача по справі, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

01.01.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВВА-Україна» (продавець за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством «Альба Україна» (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір №2/12 (далі-договір), відповідно до п.1.1. продавець постачає покупцю лікарські засоби та біологічно активні добавки (далі-товар), згідно замовлень покупця.

Відповідно до п.1.2. договору покупець повинен прийняти поставлений товар та оплатити в термін та в порядку встановленому договором. Детальний перелік та ціна на товар, який продавець відправляє покупцю, вказується у видатковій накладній, що є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 2.1. договору зазначено, що поставка товару здійснюється зі складу продавця відповідно до попереднього замовлення покупця протягом 3 (трьох) календарних днів з дати отримання замовлення продавцем.

Відповідно до п.2.6. договору право власності від продавця до покупця переходить у момент передачі товару. Моментом передачі товару сторони вважають належне оформлення (підписання і скріплення печаткою) уповноваженою особою покупця видаткової накладної.

Пунктом 9.1. договору зазначено, що договір набуває чинності з 01 січня 2012 року і діє до 31 грудня 2012 року включно.

У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 1 місяць до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на наступний і кожний наступний календарний рік (п.9.2. договору).

Оскільки сторонами не надано суду доказів звернення одна до одної із заявами, передбаченими п. 9.2. договору, а також доказів його розірвання, господарський суд дійшов висновку, що укладений договір №2/12 від 01.01.2012 автоматично продовжувався сторонами і є чинним на момент розгляду спору у суді.

Як встановлено господарським судом, на виконання п.2.6. договору сторонами було підписано та скріплено печатками наступні видаткові накладні:

№262 від 18.12.2013 на суму 651 803,52 грн.;

№3 від 28.01.2014 на суму 24 773,76 грн.;

№9 від 10.02.2014 на суму 411 613,27 грн.;

№15 від 26.02.2014 на суму 19 897,92 грн.

Вище зазначені видаткові накладні, як встановив суд, оформлена відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також позивачем на виконання умов договору було виставлено відповідачеві рахунки на оплату товару №263 від 18.12.2013 на суму 651 803,52 грн., №3 від 28.01.201 4на суму 24 773,76 грн., №9 від 10.01.2014 на суму 411 613,27 грн. та №15 від 26.02.2014 на суму 19 897,92 грн.

З вищенаведеного господарський суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АВВА-Україна» поставило, а Приватне акціонерне товариство «Альба Україна» отримало товар на загальну сум 1 108 088,47 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором купівлі-продажу.

В силу вимог ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.4.1. договору оплата здійснюється в національній валюті України, шляхом сплати грошових коштів на банківський рахунок продавця.

Розрахунок за товар, що поставляється за даним договором, здійснюється покупцем на умовах відтер мінування платежу строком до 60 (шістдесяти) календарних днів з дати постачання товару (п.4.3. договору).

Таким чином, вказані вище обставини свідчать про те, що у відповідача згідно умов договору виник обов'язок оплатити вартість товару.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Однак, відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання щодо оплати товару за договору №2/12 від 01.01.2012 не виконав, жодних доказів, які б свідчили про здійснення оплати за отриманий товар за вищевказаними рахунками суду не надано.

Як підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, останній зобов'язання по оплаті вартості прийнятого товару у встановлений строк не виконав і його заборгованість станом на момент розгляду справи у суді становить 1 108 088,47 грн.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 1 108 088,47 грн. є обґрунтованою, доведеною позивачем належними та допустимими доказами, і такою, що підлягає задоволенню.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 22 065,91 грн., нараховану на суму боргу за періоди відповідно до здійснених поставок, а саме з 19.02.2014 по 30.04.2014, з 01.04.2014 по 30.04.2014, з 15.04.2014 по 30.04.2014.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.5. договору у випадку порушення покупцем п. 4.3. договору він сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день розрахунку за кожний день заборгованості.

Господарський суд, здійснивши власний розрахунок пені за періоди зазначені позивачем за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», встановив, що розмір пені складає 21 955,02 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 21 995,02 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 110,89 грн. пені (22 065,91-21955,02) суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4 406,04 грн., за періоди відповідно до здійснених поставок, а саме з 19.02.2014 по 30.04.2014, з 01.04.2014 по 30.04.2014, з 15.04.2014 по 30.04.2014.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу, є правомірними.

З огляду на викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», господарський суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним та підлягає задоволенню в розмірі заявленому позивачем, а саме 4 406,04 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 18 881,55 грн., за періоди відповідно до здійснених поставок за видатковими накладними №262 від 18.12.2013 та №3 від 28.01.2014, а саме з 19.02.2014 по 30.04.2014, з 01.04.2014 по 30.04.2014.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання та є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» і на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua).

Суд зазначає, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат. Таким чином, інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно за період повних календарних місяців прострочки платежів, а не за кожний день окремо, оскільки Держкомстат не визначає індекс інфляції на кожен день місяця чи на частину місяця. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 15.09.2010р. у справі № 11/14-10, від 01.12.2010 року у справі № 3/111-10, від 19.01.2011 року у справі № 4/54-10-1818, від 15.03.2011 року у справі № 32/301.

Порядок проведення підрахунку інфляційних втрат передбачено листом Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», відповідно до якого розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення сплати заборгованості. Сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Так, згідно розрахунку здійсненого судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», розмір інфляційних втрат складає більшу суму, ніж заявлено позивачем.

Оскільки позивачем заявлено до стягнення 18 881,55 грн. інфляційних втрат, заяв про збільшення позовних вимог позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог (п. 2 ст. 83 ГПК України та п.14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»).

Таким чином вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню в розмірі 18 881,55 грн.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на те, що відповідач не подав докази, що підтверджують виконанням ним своїх зобов'язань, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є правомірними, документально підтвердженими, відповідачем не спростованими, однак, у зв'язку з допущеними позивачем помилками при здійсненні розрахунку, позов підлягає задоволенню частково, а саме у сумі 1 153 331,08 грн., з яких 1 108 088,47 грн. основного боргу, 21 955,02 грн. пені, 4 406,04 грн. 3 % річних та 18 881,55 грн. інфляційних втрат.

В іншій частині позову, а саме в стягненні 110,89 грн. пені суд відмовляє.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір повністю покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Альба Україна» (08300, Київська область, м. Бориспіль, вулиця Шевченка, будинок 100, ідентифікаційний код: 22946976) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВВА-Україна» (01034, м. Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 13/2 Б, ідентифікаційний код: 27200078) 1 108 088 (один мільйон сто вісім тисяч вісімдесят вісім) грн. 47 коп. основного боргу, 21 955 (двадцять одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 02 коп. пені, 4 406 (чотири тисячі чотириста шість) грн. 04 коп. 3 % річних, 18 881 (вісімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят одну) грн. 55 коп. інфляційних втрат та 23 068 (двадцять три тисячі шістдесят вісім) грн. 84 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 01.08.2014 року