Ухвала суду № 40003554, 23.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2014 р. м. Київ К/9991/38151/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Маринчак Н.Є.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - Феодосійська ОДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15.07.2011

та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012

у справі № 2а-11033/09/6/0170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Крим" (далі - Товариство)

до Феодосійської ОДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2009 року Товариство звернулося до окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом, в якому (з урахуванням уточнення до нього) просило визнати недійсними:

податкові повідомлення-рішення від 30.01.2009 № 000082301/0, від 13.04.2009 № 000082301/1, від 25.06.2009 № 000082301/2 та від 09.09.2009 № 000082301/3, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 345 489,60 грн. (у тому числі 230 326,40 грн. за основним платежем та 115 163,20 грн. за штрафними санкціями);

податкові повідомлення-рішення 30.01.2009 № 000092301/0, від 13.04.2009 № 000092301/1, від 25.06.2009 № 000092301/2 та від 09.09.2009 № 000092301/3 про донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 276 393,57 грн. (у тому числі 184 262,38 грн. за основним платежем та 92131,19 грн. за штрафними санкціями).

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15.07.2011 позов задоволено у повному обсязі, виходячи з того, що позивачем було дотримано законодавчо встановлені умови щодо формування податкового кредиту та витрат за операціями зі спірними контрагентами, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовані:

податкові повідомлення-рішення від 30.01.2009 № 000082301/0, від 13.04.2009 № 000082301/1, від 25.06.2009 № 000082301/2 та від 09.09.2009 № 000082301/3 в частині нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 206 596,17 грн. (у тому числі 137 730 грн. за основним платежем та 68865,40 грн. за штрафними санкціями);

податкові повідомлення-рішення 30.01.2009 № 000092301/0, від 13.04.2009 № 000092301/1, від 25.06.2009 № 000092301/2 та від 09.09.2009 № 000092301/3 в частині визначення Товариству ПДВ у сумі 165 728,67 грн. (у тому числі 110 185,77 грн. за основним платежем та 55092,89 грн. за штрафними санкціями).

У цій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції по суті спору. В решті позову відмовлено з посиланням на вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя від 17.06.2009 у справі № 1-330/9, яким встановлено фіктивний характер діяльності окремих контрагентів Товариства.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Феодосійська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти судів попередніх інстанцій та повністю відмовити у позові Товариства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що оспорювані суми податкових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток було визначено Товариству за наслідками проведення Феодосійською МДПІ невиїзної позапланової документальної перевірки Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків - з товариством з обмеженою відповідальністю «Центр будівельної підготовки», товариством з обмеженою відповідальністю «Техпромсервіс Ойл», товариством з обмеженою відповідальністю «УК «Кроніка-Плюс», товариством з обмеженою відповідальністю «Юком», МКП «НТФ «Старк», товариством з обмеженою відповідальністю «Прогресс Плюс», товариством з обмеженою відповідальністю «Аудит сервис» та товариством з обмеженою відповідальністю «Осирис-М» за період з 01.01.2006 по 31.10.2008.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 21.01.2009 № 130/23-2/33281986), в якому зафіксовано формування позивачем даних податкового обліку (податкового кредиту та валових витрат) за операціями з придбання у названих контрагентів товарів, робіт та послуг, що оформлені штучним документообігом та не опосередковані реальним рухом активів. На обґрунтування цього висновку податкова інспекція зазначає, що вказані постачальники відсутні за місцезнаходженням, зареєстровані на підставних осіб, не мають майна, складських приміщень, транспортних засобів, об'єктивно необхідних для виконання розглядуваних поставок. Також відповідач наголошує на тому, що позивач не подав первинних документів, які б достовірно підтверджували реальність виконання спірних операцій (зокрема, товарно-транспортної документації).

Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

У періоді, охопленому перевіркою, порядок формування валових витрат у податковому обліку платника визначався статтею Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, пунктом 5.1 статті 5 названого Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) визначено як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення об'єкта оподаткування подіту на прибуток на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Податкове законодавство України ґрунтується на принципі добросовісності платника та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з чим вважається, що дії платника, які мають наслідком отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій декларації та бухгалтерській звітності, - достовірні.

У справі, що переглядається, суди встановили, що на підтвердження правомірності формування витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Техпромсервіс Ойл», товариством з обмеженою відповідальністю «УК «Кроніка-Плюс», товариством з обмеженою відповідальністю «Прогресс Плюс», товариством з обмеженою відповідальністю «Аудит сервис» та товариством з обмеженою відповідальністю «Юком» позивачем подано необхідні первинні документи, оформлення яких відповідає змісту господарської операції. Так, операції з поставки товару оформлені складенням податкових та видаткових накладних, поставка орендних, консультаційних послуг та підрядних робіт опосередковувалася складенням актів приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт). Оплата поставлених товарів, робіт, послуг здійснювалася у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на рахунки постачальників.

Дослідивши подані платником документи, суди дійшов цілком правильного висновку про те, що вони містять необхідні для цілей оподаткування відомості про спірні господарські операції та підтверджують факт їх виконання.

Факти відсутності постачальників за юридичною адресою, неналежного декларування ними податкових зобов'язань або подання податкової звітності з нульовими показниками, самі по собі не є обставинами, що достовірно свідчать про фіктивність здійснених Товариством операцій. Вказані факти не можуть бути проконтрольовані платником, позаяк жодних передбачених законом прав на перевірку цих фактів у учасників господарської операції немає.

Контрагенти платника є самостійними платниками податків, у період виконання розглядуваних операцій перебували на податковому обліку у органі державної податкової служби, мали необхідний обсяг податкової та господарської правосуб'єктності.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

В силу вимог пункту 2 частини другої статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" банк як суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати ідентифікацію та вивчення клієнта у випадках, установлених законом.

Відповідно до пункту 5.13 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189, банк під час установлення ділових відносин з клієнтом або проведення фінансових операцій з готівкою без відкриття рахунку на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті, зобов'язаний, зокрема, установити (за наявності) відомості про контролерів щодо клієнта - фізичної особи [ідентифікаційні дані фізичної(их) особи (осіб) - контролера (контролерів) юридичної/фізичної особи (власника істотної участі в юридичній особі) (абзац шостий пункту 1.2 Положення)].

Таким чином, при відкритті рахунків банком в обов'язковому порядку здійснюється процедура ідентифікації клієнта.

А відтак наявність відомостей про реєстрацію спірних контрагентів як юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, подальше виконання договорів з поставки товарів, робіт, послуг та їх оплата у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківські рахунки контрагентів виключали будь-які сумніви Товариства щодо реального існування цих постачальників.

Доводи податкової інспекції про відсутність у спірних постачальників майна, основних фондів та необхідного штату працівників для виконання розглядуваних поставок не підтверджені належними доказами, а тому об'єктивно були відхилені судами. Ці факти стосуються діяльності постачальників, тобто третіх осіб, та не можуть виступати свідченням недобросовісності позивача як платника податків. До того ж, зазначені обставини не можуть свідчити достовірним доказом фіктивності розглядуваних операцій, позаяк у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Відсутність належним чином оформлених товарно-транспортних накладних за даних обставин також не є свідченням безтоварності розглядуваних операцій. Адже товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Товариством даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали непідтвердженим висновок податкової інспекції про відсутність між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Техпромсервіс Ойл», товариством з обмеженою відповідальністю «УК «Кроніка-Плюс», товариством з обмеженою відповідальністю «Прогресс Плюс», товариством з обмеженою відповідальністю «Аудит сервис» та товариством з обмеженою відповідальністю «Юком» реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнили у цій частині позовних вимог.

В решті висновків постанова Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012 у касаційному порядку не оскаржується, у зв'язку з чим у Вищого адміністративного суду України відсутні підстави для надання правового аналізу цьому рішенню у відповідній частині.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано апеляційний судом, а його висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваної постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012 у справі № 2а-11033/09/6/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Н.Є. Маринчак