Рішення № 40001274, 14.07.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2014 р. Справа № 911/1792/14

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Жилі Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №911/1792/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС", ідентифікаційний код: 38039872, місцезнаходження: 03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23,

до відповідача 1 - товариства з обмеженою відповідальністю "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП", ідентифікаційний код: 38267861, місцезнаходження: 08633, Київська обл., Васильківський р-н, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, 22,

та відповідача 2 - асоціації фермерів "АГРОКОМПЛЕКС", ідентифікаційний код: 25521214, місцезнаходження: 51215, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, с. Орлівщина, вул. Куйбишева, буд. 3,

про стягнення,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: не з'явився, -

Обставини справи:

товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" (далі за текстом: Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП" (далі за текстом: Відповідач 1) та асоціації фермерів "АГРОКОМПЛЕКС" (далі за текстом: Відповідач 2) про солідарне стягнення з Відповідача 1 та Відповідача 2 на користь Позивача заборгованості за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року, Угоди №15-11/12-120 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року та на підставі договору поруки №21-12-2012-59 від 21 грудня 2012 року у вигляді трьох процентів річних у сумі 491,47 грн. (чотириста дев'яносто одна гривня 47 коп.) та стягнення з Відповідача 2 на користь Позивача заборгованості за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року, на підставі Угоди №15-11/12-120 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року у вигляді пені в сумі 646,73 грн. (шістсот сорок шість гривень 73 коп.), відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 25 614,47 грн. (двадцять п'ять тисяч шістсот чотирнадцять гривень 47 коп.) та інфляційних втрат у сумі 209,54 грн. (двісті дев'ять гривень 54 коп.).

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Відповідачем 2 зобов'язань за договором поставки на умовах товарного кредиту від 15 червня 2011 року №ТК150611/1 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару за Відповідачем 2 утворилась заборгованість у вигляді пені в сумі 646,73 грн. (шістсот сорок шість гривень 73 коп.), відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 25 614,47 грн. (двадцять п'ять тисяч шістсот чотирнадцять гривень 47 коп.) та інфляційних втрат у сумі 209,54 грн. (двісті дев'ять гривень 54 коп.), та у зв'язку з невиконанням Відповідачем 1 зобов'язань за договором поруки №21-12-2012-59 від 21 грудня 2012 року, за Відповідачами 1, 2 утворилась заборгованість у вигляді трьох процентів річних у сумі 491,47 грн. (чотириста дев'яносто одна гривня 47 коп.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.05.2014 року порушено провадження у справі №911/1792/14 та призначено справу до розгляду на 23.06.2014 року.

04.06.2014 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог від 04.06.2014 року №04-7/06 (вх. №10731/14 від 04.06.2014 року), у якій Позивач просив прийняти заяву про зменшення позовних вимог та її задовольнити; солідарно стягнути з Відповідача 2 та Відповідача 1 на користь Позивача три проценти річних у сумі 491,47 грн.; стягнути з Відповідача 2 на користь Позивача відсотки за користування чужими грошовими коштами у сумі 25 614,47 грн., інфляційних витрат у сумі 209,54 грн.

23.06.2014 року в судове засідання з'явився представник Позивача, який виконав вимоги ухвали суду від 16.05.2014 року, надав пояснення по справі. Представники Відповідача 1 та Відповідача 2 в судове засідання не з'явились, про причини нез'явлення суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 16.05.2014 року не виконали.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У зв'язку із зменшенням Позивачем розміру позовних вимог, справа розглядалась у редакції позовних вимог, з урахуванням заяви Позивача про зменшення позовних вимог від 04.06.2014 року №04-7/06, а саме про солідарне стягнення з Відповідача 2 та Відповідача 1 на користь Позивача трьох процентів річних у сумі 491,47 грн.; стягнення з Відповідача 2 на користь Позивача відсотків за користування чужими грошовими коштами у сумі 25 614,47 грн., інфляційних витрат у сумі 209,54 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.06.2014 року розгляд справи відкладено на 14 липня 2014 року.

14.07.2014 року в судове засідання Позивач, Відповідач 1 та Відповідач 2 не з'явились, про причини нез'явлення суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. Відповідачі вимоги ухвал суду від 16.05.2014 року та від 23.06.2014 року не виконали, витребувані судом документи не подали. У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 14.07.2014 року.

Відповідно до абз.абз. 1, 3 п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу Р 01032 4187870 1 (вх. №13338/14 від 10.07.2014 року), Відповідач 1 отримав ухвалу господарського суду Київської області від 16.05.2014 року про порушення провадження у справі 03.07.2014 року; згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу Р 01032 4187868 0 (вх. №11230/14 від 13.06.2014 року), Відповідач 2 отримав ухвалу господарського суду Київської області від 16.05.2014 року про порушення провадження у справі 04.06.2014 року.

Беручи до уваги викладене, а також те, що Відповідачі 1, 2 належним чином повідомлені про подання до суду позову, дату та час розгляду справи, враховуючи те, що кореспонденція суду направлена на адресу Відповідачів 1, 2, суд дійшов висновку, що Відповідачі 1, 2 були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Оскільки Відповідачі 1, 2 про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, доказів, на які вони посилалися б, як на підставу для відмови в задоволенні позову, суду не надали, то відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд -

Встановив:

відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

15.06.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" (постачальник) та асоціацією фермерів "АГРОКОМПЛЕКС" (покупець) було укладено договір поставки на умовах товарного кредиту від 15.06.2011 року №ТК150611/1 (далі за текстом: Договір поставки), згідно умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця насіннєвий матеріал та хімічні засоби захисту рослин, а Покупець зобов'язується прийняти товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару відповідно до умов договору.

Пунктами 2.1., 2.3. Договору поставки визначено, що найменування товару, його кількість, ціна за одиницю та ціна всього товару наведені у специфікаціях до договору, які є його невід'ємними частинами. Вартість договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору, в яку включається ціна товару та проценти за користування товарним кредитом.

Відповідно до п. 4.4. Договору поставки, товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем: за кількістю - відповідно до кількості, вказаної у видатковій накладній; за якістю - відповідно до якості, вказаною у документі про якість. Датою поставки (передачі) товару є дата, вказана у видатковій накладній.

Пунктом 5.1. Договору поставки визначено, що постачальник надає покупцю товарний кредит у розмірі ціни отриманого і неоплаченого покупцем товару у період: з дати отримання товару покупцем до дати його оплати згідно із договором.

Згідно п. 6.1. Договору поставки, покупець зобов'язується оплатити продавцю у строки та в розмірах, що вказані у специфікаціях.

Договором у п. 8.5. Договору визначено, що згідно ч.3 ст. 692, 694, 536 ЦК України, сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується наступним чином: СП=(СПП*0,5*Д)/100, де СП сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику, СПП сума простроченого платежу, Д кількість календарних днів прострочення платежу.

Згідно п. 8.6. Договору, сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цим вимогам складає 3 роки.

Відповідно до п. 9.1. Договору поставки, даний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом року з моменту його закінчення. Закінчення строку дії договору не звільняє покупця від виконання тих грошових зобов'язань, які залишилися невиконаними ним.

У специфікаціях від 15.06.2011 року №1, від 20.06.2011 року №2, від 29.06.2011 року №3 до Договору поставки, сторони договору погодили найменування, кількість, дати поставки, ціну товару, розмір процентів по товарному кредиту та строки оплати товару.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Цивільний кодекс України у ч.ч. 1, 2 ст. 712 передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вказує Позивач, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням асоціацією фермерів «АГРОКОМПЛЕКС» взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно Договору поставки, 21.12.2011 року товариство з обмеженою відповідальністю „КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про стягнення з асоціації фермерів «АГРОКОМПЛЕКС» суми заборгованості та штрафних санкцій за період із 24.06.2011 року по 21.12.2011 року згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2012 року у справі №36/5005/1870/2012, із врахуванням постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 червня 2012 року у справі №36/5005/1870/2012, позов ТОВ „КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ" задоволено. Стягнуто, окрім судових витрат: 7 225,52 грн. - боргу; 11 291,12 грн. - відсотків за користування чужими грошовими коштами за період із 24.06.2011 року по 21.12.2012 року; 3 118,23 грн. - штрафу; 958,97 грн. - пені за період із 24.06.2011 року по 21.12.2012 року;

Як вбачається з постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 червня 2012 року у справі №36/5005/1870/2012, Дніпропетровським апеляційним господарським судом встановлено, що позивач виконав умови договору та поставив відповідачу обумовлений товар, що підтверджується видатковими накладними №№А-00004236 від 16.06.2011р. на суму 49011,66 грн; А-00004251 від 20.06.2011р. на суму 15 216,48 грн; А-00004282 від 29.06.2011р. на суму 3 804, 12 грн, довіреностями №23 від 16.06.2011р., №24 від 20.06.2011р., №26 від 09.07.2011р., копії яких містяться в матеріалах справи. Позивачем було передано, а Відповідачем отримано товар на загальну суму 68 032,26 грн, проценти за користування товарним кредитом склали 1261,76 грн, всього - 69 294,02 грн, що не заперечується останнім.

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, факт неналежного виконання Відповідачем 2 зобов'язань за Договором поставки встановлений господарським судом Дніпропетровської області у рішенні від 03 квітня 2012 року у справі №36/5005/1870/2012 та Дніпропетровським апеляційним господарським судом у постанові від 21 червня 2012 року у справі №36/5005/1870/2012.

15.11.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (новий кредитор) укладено угоду про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 року №15-11/12-120, згідно п.п. 1.1., 2.1. якої, первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання асоціацією фермерів «АГРОКОМПЛЕКС» зобов'язання щодо сплати розміру пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних витрат, набутих первісним кредитором на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту від 15.06.2011 року №ТК150611/1, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту від 15.06.2011 року №ТК150611/1. Вартість зобов'язання, що відступається за даною Угодою становить 12 238,27 грн.

Пунктом 2.2. угоди про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 року №15-11/12-120 визначено, що первісний кредитор повідомляє, а новий кредитор погоджує те, що сума, вказана у п. 2.1., що відступається згідно договору поставки на умовах товарного кредиту від 15.11.2012 року №15-11/12-120, є загальною сумою (розміром) пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних витрат, котрі нараховані за період із 22 грудня 2011 року по 15 листопада 2012 року відповідно до умов та норм чинного законодавства України.

Згідно п. 4.1. угоди про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року №15-11/12-120, первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору оригінали та/або копії документів, що підтверджують права вимоги виконання зобов'язання боржником новому кредитору. Передача оригіналів та/або копій документів оформлюється актом приймання-передачі.

Згідно ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільним кодексом України у ст. 516 визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Судом встановлено, що 15.11.2012 року, на виконання п. 4.1. угоди про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року №15-11/12-120, товариство з обмеженою відповідальністю „КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ" передало, а товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія НІКО-ТАЙС" прийняло документи, що підтверджують права вимоги виконання зобов'язання боржником новому кредитору, що підтверджується актом прийому-передачі документів від 15.11.2012 року б/н.

На виконання вимог ст. 516 Цивільного кодексу України, 21.05.2013 року товариством з обмеженою відповідальністю „КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ" на адресу Відповідача 2 надіслано оригінал повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні від 15.11.2012 року, копію угоди про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 року №15-11/12-120 та копію акту прийому-передачі документів від 15.11.2012 року, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 21.05.2013 року та фіскальним чеком від 21.05.2013 року №1310, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

14.08.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» укладено додаткову угоду від 14.08.2013 року №3 до угоди про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 року №15-11/12-120, згідно п.п. 1, 2 якої сторони вирішили змінити пункти 1.2., 2.1., 2.4. угоди, та викласти їх в наступній редакції: « 1.1. первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання асоціацією фермерів «АГРОКОМПЛЕКС» зобов'язання щодо сплати розміру пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, 3% річних та інфляційних витрат, набутих первісним кредитором на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року». « 1.2. За цією угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в нарахованому розмірі пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, інфляційних витрат, 3% річних за весь період існування основної заборгованості (прострочення виконання боржником грошового зобов'язання) згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року». « 2.4.З моменту укладення даної угоди, новий кредитор наділяється всіма правами первісного кредитора, що випливають із договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року, по відношенню до боржника щодо нарахування пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, 3% річних та інфляційних витрат, у зв'язку із подальшим неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року». Сторони домовились про те, що інші умови угоди про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 року №15-11/12-120 залишити без змін.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Позивач, у відповідності до положень ст. 514 Цивільного кодексу України, набув право вимоги щодо пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, 3% річних та інфляційних витрат за неналежне виконання Відповідачем 2 грошового зобов'язання за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року.

Судом встановлено, що 21.12.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (поручитель) та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (кредитор) укладено договір поруки від 21.12.2012 року №21-12-2012-59 (далі за текстом: Договір поруки), згідно п. 1.1. якого, у відповідності до цього договору поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку асоціацією фермерів «АГРОКОМПЛЕКС» щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру інфляційних витрат у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки та угоди, передбаченими ст. 2 цього договору.

Пунктом 2.1. Договору поруки визначено, що під основним договором в цьому договорі розуміють угоду про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 року №15-11/12-120, укладену згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року.

Відповідно до п. 3.1. Договору поруки, відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою розміру 3% річних у сумі 500,00 грн.

Договором поруки у п. 4.1. встановлено, що у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Згідно п. 6.1. Договору поруки, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки.

Статтею 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною першою ст. 555 Цивільного кодексу України визначено, що у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Таким чином, Відповідач 1 та Відповідач 2 є солідарними боржниками щодо виконання зобов'язання по сплаті трьох процентів річних за несвоєчасне виконання Відповідачем 2 грошового зобов'язання за Договором поставки.

Судом встановлено, що 29.12.2012 року Позивачем вручено директору Відповідача 1 вимогу від 27.12.2012 року №27-59/12, у якій Позивач просив в триденний термін із моменту отримання даної вимоги виконати взяті на себе зобов'язання відповідно до договору поруки від 21.12.2012 року №21-12-2012-59.

У відповіді на вимогу від 09.01.2013 року №59 Відповідач 1 гарантував, що зобов'язання взяті на себе згідно договору поруки від 21.12.2012 року №21-12-2012-59 будуть виконані в строк до 31.03.2014 року.

Проте, як вказує Позивач, Відповідач 1 зобов'язання за Договором поруки не виконав, грошові кошти не сплатив.

Як встановлено судом, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області по справі №36/5005/1870/2012 від 06 червня 2013 року, здійснено заміну сторони у виконавчому провадженні за наказами № 36/5005/1870/2012 від 09.07.2012 з товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" на товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС".

У зв'язку із подальшим невиконанням Відповідачем 2 грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року, 26 липня 2013 року Позивач звернувся до господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення з асоціації фермерів «АГРОКОМПЛЕКС» суми нарахованої пені за період із 22.12.2011 року по 26.07.2013 року, інфляційних витрат за період листопад 2010 року - травень 2012 року, відсотків за користування чужими грошовими коштами за період із 22.12.2011 року по 22.04.2012 року згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року та на підставі Угоди №15-11/12-120 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 16.08.2013 року у справі №911/2919/13, позов товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „НІКО-ТАЙС" до товариства з обмеженою відповідальністю „ПК Трейдсервісгруп" та асоціації фермерів „АГРОКОМПЛЕКС" про стягнення задоволено частково; вирішено солідарно стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ПК Трейдсервісгруп" та Асоціації фермерів „АГРОКОМПЛЕКС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „НІКО-ТАЙС" 300 (триста гривень) 00 коп. пені, 19 (дев'ятнадцять гривень) 73 коп. витрат на послуги адвоката та 22 (двадцять дві гривні) 64 коп. судового збору; вирішено стягнути з Асоціації фермерів „АГРОКОМПЛЕКС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „НІКО-ТАЙС" 1 427 (одну тисячу чотириста двадцять сім гривень) 36 коп. пені, 20 954 (двадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири гривні) 01 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 115 (сто п'ятнадцять гривень) 61 коп. інфляційних втрат, 1 472 (одну тисячу чотириста сімдесят дев'ять гривень) 62 коп. витрат на послуги адвоката та 1 697 (одну тисячу шістсот дев'яносто сім гривень) 11коп. судового збору.

Частиною 1 ст. 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, ст. 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 23.01.2012 року у справі № 37/64.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 03.04.2014 року Відповідачем 2 на рахунок Позивача перераховано грошові кошти в рахунок погашення заборгованості згідно наказу господарського суду Дніпропетровської області від 09 липня 2012 року у справі №36/5005/1870/2012.

Таким чином, Відповідачем 2 виконано зобов'язання з повної оплати отриманого товару за Договором поставки 03.04.2014 року.

За прострочення виконання Відповідачем 2 грошового зобов'язання за Договором поставки та невиконання Відповідачем 1 зобов'язань за Договором поруки, Позивач просить суд стягнути солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2 на користь Позивача три проценти річних за період з 22.12.2011 року по 02.04.2014 року у сумі 491,47 грн. (чотириста дев'яносто одна гривня 47 коп.). Розрахунок суми трьох процентів річних знаходиться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд приходить до висновку, що дії Відповідача 2 є порушенням договірних зобов'язань, тому Відповідач 2 вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором поставки. Разом з тим, Відповідач 1 прострочив виконання зобов'язання за Договором поруки.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіркою правильності визначення Позивачем суми трьох процентів річних за період з 22.12.2011 року по 02.04.2014 року у розмірі 491,47 грн. (чотириста дев'яносто одна гривня 47 коп.), судом встановлено, що остання визначена Позивачем вірно і обґрунтовано.

На час розгляду справи, Відповідачами 1, 2 не надано суду доказів сплати Позивачу суми трьох процентів річних за період з 22.12.2011 року по 02.04.2014 року у розмірі 491,47 грн.

Поряд з цим, Позивач, за прострочення виконання Відповідачем 2 грошового зобов'язання за Договором поставки, просить суд стягнути з Відповідача 2 проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 23.04.2012 року по 02.04.2014 року у сумі 25 614,47 грн.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Як встановлено судом, договором у п. 8.5. Договору визначено, що згідно ч. 3 ст. 692, 694, 536 ЦК України, сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується наступним чином: СП=(СПП*0,5*Д)/100, де СП сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику, СПП сума простроченого платежу, Д кількість календарних днів прострочення платежу.

Таким чином, враховуючи неналежне виконання Відповідачем 2 зобов'язань за договором поставки на умовах товарного кредиту від 15.06.2011 року №ТК150611/1 з своєчасної оплати отриманого товару, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування встановленої законом та Договором поставки відповідальності у вигляді сплати Відповідачем 2 на користь Позивача процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як встановлено судом, рішенням господарського суду Київської області від 16.08.2013 року у справі №911/2919/13 вирішено стягнути з Відповідача 2 на користь Позивача проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 22.12.2011 року по 22.04.2012 року у сумі 20 954,01 грн.

Перевіркою правильності визначення Позивачем суми процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 23.04.2012 року по 02.04.2014 року у розмірі 25 614,47 грн., судом встановлено, що остання визначена Позивачем вірно і обґрунтовано. На час розгляду справи Відповідачем 2 не надано суду доказів сплати Позивачу вказаної суми процентів за користування чужими грошовими коштами.

Разом з тим, Позивач просить стягнути з Відповідача 2, за прострочення виконання Відповідачем 2 грошового зобов'язання за Договором поставки, інфляційні втрати за період з червня 2012 року по березень 2014 року у сумі 209,54 грн. Розрахунок суми інфляційних втрат знаходиться в матеріалах справи.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.абз. 2, 3 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Рішенням господарського суду Київської області від 16.08.2013 року у справі №911/2919/13 вирішено стягнути з Відповідача 2 на користь Позивача інфляційні втрати за період з листопада 2011 року по травень 2012 року у сумі 115,61 грн.

Перевіркою правильності визначення Позивачем суми інфляційних втрат, судом встановлено, що сума інфляційних втрат за період з червня 2012 року по березень 2014 року у розмірі 209,54 грн. визначена Позивачем вірно та обґрунтовано; при розрахунку інфляційних втрат Позивачем враховано періоди, в яких індекс інфляції був менше одиниці.

На час розгляду справи, Відповідачем 2 не надано суду доказів сплати Позивачу суми інфляційних втрат у розмірі 209,54 грн., нарахованих за період з червня 2012 року по березень 2014 року.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про солідарне стягнення з Відповідача 2 та Відповідача 1 на користь Позивача заборгованості за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року, Угоди №15-11/12-120 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року та на підставі договору поруки №21-12-2012-59 від 21 грудня 2012 року у вигляді трьох процентів річних у сумі 491,47 грн. (чотириста дев'яносто одна гривня 47 коп.) та стягнення з Відповідача 2 на користь Позивача заборгованості за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року, на підставі Угоди №15-11/12-120 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року у вигляді відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 25 614,47 грн. (двадцять п'ять тисяч шістсот чотирнадцять гривень 47 коп.) та інфляційних втрат у сумі 209,54 грн. (двісті дев'ять гривень 54 коп.) є обґрунтованими та доведеними суду за допомогою належних і допустимих доказів, в зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ч. 1 ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались суду Позивачем в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмету спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Надані Позивачем докази не спростовані, та не заперечувались Відповідачами 1, 2 протягом розгляду справи.

Разом з тим, Позивач просить стягнути з Відповідачів адвокатські витрати та витрати пов'язані зі сплатою судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно абз.абз. 1, 2, 4 п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року №7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №6-рп/2013 у справі №1-4/2013.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 25.03.2013 року між Позивачем та адвокатом ОСОБА_1 укладено договір про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 25.03.2013 року №25-18/03, згідно умов якого, виконавець зобов'язується надати замовнику правову допомогу щодо аналізу правовідносин між замовником та асоціацією фермерів "АГРОКОМПЛЕКС" та ТОВ «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП», які виникли на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року, Угоди №15-11/12-120 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року та на підставі договору поруки №21-12-2012-59 від 21 грудня 2012 року.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 25.03.2013 року №25-18/03, сторони погодили, що розмір оплати послуг виконавця за даним договором становить 1 800,00 грн. Суму, зазначену в п. 3.1. договору, замовник повинен сплатити до 30.04.2013 року.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 29.03.2013 року Позивачем, на виконання п. 3.2. договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 25.03.2013 року №25-18/03, сплачено адвокату ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1 800,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 29.03.2013 року №228.

12.05.2014 року Позивачем та адвокатом ОСОБА_1 підписано акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 12.05.2014 року б/н, згідно якого адвокат ОСОБА_1 передав, а Позивач прийняв виконані роботи та надані адвокатські послуги, загальна вартість яких склала 1 800,00 грн.

На підтвердження статусу адвоката ОСОБА_1, Позивачем надано суду копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 29.10.2009 року за НОМЕР_1 та посвідчення адвоката.

Згідно п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року №7, розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Детально дослідивши матеріали справи, з огляду на те, що Позивачем надано достатньо доказів на підтвердження статусу адвоката ОСОБА_1 та належним чином доведено надання Позивачу адвокатських послуг, пов'язаних з розглядом даної справи, та надано докази оплати послуг адвоката ОСОБА_1, надано належні докази, що підтверджують обґрунтованість розміру сум, сплачених Позивачем адвокату ОСОБА_1 за надання послуг адвоката, суд дійшов висновку про віднесення витрат на послуги адвоката у сумі 1 800,00 грн. (одна тисяча вісімсот гривень 00 коп.) до складу судових витрат.

Згідно абз. 2 ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, враховуючи те, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій Відповідача 2, які полягали у неналежному виконанні грошового зобов'язання за Договором та які потягнули за собою необхідність звернення Позивача з позовом до суду про солідарне стягнення частини заборгованості з Відповідача 1, судові витрати з оплати послуг адвоката у сумі 1 800,00 грн. (одна тисяча вісімсот гривень 00 коп.) та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.) відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського кодексу України покладаються судом на Відповідача 2, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» до товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» та асоціації фермерів "АГРОКОМПЛЕКС" про стягнення, - задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП", ідентифікаційний код: 38267861, місцезнаходження: 08633, Київська обл., Васильківський р-н, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, 22, та асоціації фермерів "АГРОКОМПЛЕКС", ідентифікаційний код: 25521214, місцезнаходження: 51215, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, с. Орлівщина, вул. Куйбишева, буд. 3, на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС", ідентифікаційний код: 38039872, місцезнаходження: 03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, заборгованість за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року, Угоди №15-11/12-120 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року та на підставі договору поруки №21-12-2012-59 від 21 грудня 2012 року у вигляді трьох процентів річних у сумі 491,47 грн. (чотириста дев'яносто одна гривня 47 коп.).

3. Стягнути з асоціації фермерів "АГРОКОМПЛЕКС", ідентифікаційний код: 25521214, місцезнаходження: 51215, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, с. Орлівщина, вул. Куйбишева, буд. 3, на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС", ідентифікаційний код: 38039872, місцезнаходження: 03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, заборгованість за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК150611/1 від 15 червня 2011 року, на підставі Угоди №15-11/12-120 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року у вигляді відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 25 614,47 грн. (двадцять п'ять тисяч шістсот чотирнадцять гривень 47 коп.), інфляційних втрат у сумі 209,54 грн. (двісті дев'ять гривень 54 коп.), судові витрати з оплати послуг адвоката у сумі 1 800,00 грн. (одна тисяча вісімсот гривень 00 коп.) та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.).

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Скутельник П.Ф.

Рішення підписано 14 липня 2014 року