Рішення № 39997038, 29.07.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 212/10378/2012 Провадження № 22-ц/772/2291/2014Головуючий в суді першої інстанції:Дернова В. В.Категорія: 58 Доповідач: Міхасішин І. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого: Міхасішина І.В.

Суддів: Зайцева А.Ю., Жданкіна В.В.

При секретарі: Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, до ОСОБА_6, публічного акціонерного товариства «Ерсте банк», Ленінського ВДВС Вінницького міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору : ОСОБА_2, про виключення майна з опису та звільнення з-під арешту ,-

встановила:

В липні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом. Під час розгляду справи треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заявили самостійні вимоги на предмет спору, та просили виключити з опису та звільнити з-під арешту належні їм на праві ? частки квартири за адресою: АДРЕСА_1. Позовні вимоги обґрунтовували тим, що описом та накладенням арешту на спірне нерухоме майно порушено їх права щодо володіння, користування та розпорядження майном, оскільки борг на користь ПАТ «Ерсте Банк» з них рішенням суду не стягувався, а стягнення на предмет іпотеки не зверталося.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2013 року до участі у справі було залучено ОСОБА_2, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2013 року позов задоволено частково.

Виключено з опису ? частки квартири АДРЕСА_1 належні на праві власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на квартиру АДРЕСА_1, яка була включена до акту опису і арешту майна у виконавчому провадженні з виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором, не було звернуто стягнення відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку», при цьому боржник є власником лише ? частки цієї квартири. Співвласниками ? частин є позивач та треті особи, які не є боржниками у виконавчому провадженні, а тому їхні частки підлягають виключенню з акту опису. Відмовляючи у задоволенні вимог про звільнення майна з-під арешту, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності арешту квартири.

З такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися неможливо.

По справі встановлено, 09 квітня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір №014/3951/3/13285 про надання останньому грошових коштів в розмірі 40 000 дол. США на умовах та у порядку, визначеному договором.

На забезпечення виконання зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6 укладено договір іпотеки від 09 квітня 2008 року відповідно до якого, у разі невиконання останнім зобов'язання за кредитним договором, банк має право отримати задоволення за рахунок предмета іпотеки, зокрема: квартири АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 09 березня 2010 року задоволено позов ПАТ «Ерсте Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 317 531 грн.

22 квітня 2010 року на виконання вказаного рішення суду та відповідного виконавчого листа №2-695, виданого 15 квітня 2010 року Ленінським районним судом м. Вінниці старшим державним виконавцем Вишенського ВДВС Вінницького МУЮ було відкрито виконавче провадження.

15 червня 2010 року державним виконавцем було описано та накладено арешт на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтва на право власності від 27 січня 2000 року квартира АДРЕСА_1, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 - ? частина квартири, та членам його сім'ї ОСОБА_5 - ? частина квартири, ОСОБА_3 - ? частина квартири та ОСОБА_6 - ? частина квартира.

За умовами договору іпотеки від 09 квітня 2008 року у разі невиконання ОСОБА_6 кредитного зобов'язання банк має право одержати задоволення за рахунок предмета іпотеки: зокрема : квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею на 12 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення чи земельну ділянку державний виконавець подає запит до відповідних місцевих органів, що здійснюють реєстрацію та облік майна, про належність такого майна боржнику на праві власності, а також перевіряє, чи не перебуває це майно під арештом.

Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що на спірну квартиру у встановленому Законом України «Про іпотеку» порядку не було звернуто стягнення, а звернуто стягнення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, боржнику ОСОБА_6 належить на праві власності лише ? частина даної квартири. Інші 3/4 частки квартири належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_3 в рівних частинах.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно п. 5.15.2. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 15.12.99 N 74/5 у разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

По справі встановлено, що згідно протоколу проведення прилюдних торгів №07/178/10/і-1 від 25.02.2011 року квартиру АДРЕСА_1 продано ОСОБА_2 та складено акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів на підставі якого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.

16 червня 2011 року винесена постанова про повернення виконавчого документа як частково виконаного.

Відповідно до п. 4.5.14 Інструкції з організації примусового виконання рішень після реалізації арештованого майна чи його передачі стягувачу в рахунок погашення боргу всі арешти та заборони з такого майна знімаються не пізніше наступного робочого дня після його передачі новому власнику.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що на момент звернення позивачів до суду, власником спірної квартири в цілому був ОСОБА_2, що в силу ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

При цьому позивачами не доведено, що квартира АДРЕСА_1 перебуває під арештом згідно постанови державного виконавця від 15 червня 2010 року.

Таким чином, обраний позивачами спосіб захисту цивільного права не відповідає спірним правовідносинам, оскільки на момент звернення з позовними вимогами про звільнення майна з-під арешту, такий арешт відсутній, а майно реалізовано іншій особі - ОСОБА_2

Неправильно обраний спосіб захисту цивільного права є підставою для відмови у позові.

Суд першої інстанції на дані обставини уваги не звернув, не встановив коло спірних правовідносин та норми матеріального права, які їх регулюють , не перевірив належним чином доводів сторін та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи наведене, керуючись, ст. ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, до ОСОБА_6, публічного акціонерного товариства «Ерсте банк», Ленінського ВДВС Вінницького міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору : ОСОБА_2, про виключення майна з опису та звільнення з-під арешту - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин

Судді: /підпис/ В.В. Жданкін

/підпис/ А.Ю. Зайцев

З оригіналом вірно: