Рішення № 39996313, 30.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/7042/14 30.07.14

За позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Газторг Україна"про стягнення 53 246 226, 69 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Старчик А.А. - представник за дов.;

від відповідача: Вороницька-Гайдак Н.О. - представник за дов.

Рішення прийняте 30.07.2014, у зв'язку з оголошеною перервою в судовому засіданні 09.07.2014 на 30.07.2014.

У судовому засіданні 30.07.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газторг Україна" про стягнення основного боргу - 51 293 523,60 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 325 938,32 грн., 3 % річних у розмірі 117 518,39 грн. та пені - 509 246,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати отриманого природного газу відповідно до умов договору №173/14-ПР(Т) купівлі-продажу природного газу від 15.01.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.04.2014 року порушено провадження по справі № 910/7042/14, розгляд справи призначено на 14.05.2014.

Ухвалою від 14.05.2014 відкладено розгляд справи на 11.06.2014.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 11.06.2014, у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному, справу передано на розгляд судді Мельнику В.І.

Ухвалою від 04.06.2014 справу прийнято до провадження судді Мельника В.І.

У зв'язку з виходом судді Літвінової М.Є. з лікарняного, розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 16.06.2014, справу передано для розгляду судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою від 16.06.2014 справу прийнято до провадження судді Літвінової М.Є., розгляд справи призначено на 09.07.2014.

В судовому засіданні 09.07.2014 оголошено перерву на 30.07.2014.

У поясненнях від 09.07.2014 відповідач повідомив суд про часткове погашення заборгованості, яка в результаті складає 43 293 523, 60 грн. Також, відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду.

В судовому засіданні 30.07.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

15.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газторг Україна" (покупець) укладено Договір № 173/14-ПР(Т) купівлі-продажу природного газу.

Пунктом 1.1. Договору закріплено, що продавець зобов'язується передати покупцеві у 2014 році природний газ, (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", далі - газ), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору.

Покупець не є кінцевим споживачем природного газу, що передається за цим договором (п. 1.2).

Згідно п. 3.3 Договору, приймання-передача природного газу у відповідному місці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 4.2 Договору, до сплати за 1000 тис. куб.м. природного, який передається - 3 129, 50 грн., крім того ПДВ - 20 % - 625,90 грн., всього з ПДВ - 3 755,40 грн.

На виконання умов договору, а саме пункту 2.1. позивач поставив, а відповідач прийняв у лютому 2014 року природний газ об'ємом 35 731,000 тис. куб.м. на загальну суму 133 476 723,60 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2014, який наявний у матеріалах справи.

Відповідно до п. 5.1 Договору оплата за газ, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов"язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов"язків, якими зокрема є договори та інші правочини. Отже внаслідок укладання договору №1011-ТБ від 30.09.2011 між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Одночасно, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

25.03.2014 позивач звернувся до відповідача з вимогою №26/2-57-14 про сплату боргу у розмірі 51 293 523, 60 грн. та штрафних санкцій, яка направлена 26.03.2014, згідно опису вкладення від 26.03.2014 та фіскального чеку №7852 від 26.03.2014.

Судом встановлено, що відповідач здійснив часткові проплати 11.04.2014 у розмірі 2 000 000,00, 13.05.2014 - 1 000 000,00 грн. 15.05.2014 - 1 000 000,00 грн., 29.05.2014 - 2 000 000,00 грн., 04.06.2014 - 2 000 000,00 грн., які відображені також у розрахунку позивача наданий суду 30.07.2014 та враховуючи, що позивач не звертався до суду із заявою в порядку ст. 22 ГПК України (про зменшення позовних вимог), суд розглядає ціну позову заявлену у позовній заяві та зазначає наступне.

11.04.2014 позивач направив позовну заяву до суду згідно поштового штемпеля на конверті, а 2 000 000,00 грн. були сплачені 11.04.2014, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Частина заборгованості у розмірі 6 000 000,00 грн. сплачена в період з 13.05.2014 по 04.06.2014, тому в порядку п. 1-1 ч. 12 ст. 80 ГПК України, в цій частині позовних вимог необхідно припинити провадження у справі, за відсутності предмету спору.

Отже, враховуючи вищенаведене, розмір несплаченої заборгованості становить 43 293 523, 60 грн., що й підтвердив позивач у останньому розрахунку, поданому до суду 30.07.2014.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються положенями статті 193 ГК України.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Позивач заявив до стягнення пеню - 509 246,38 грн., 3 % річних - 117 518,39 грн., інфляційні втрати - 1 325 938,32 грн., згідно прохальної частини позовної заяви.

Розрахунок заборгованості наданий до суду 30.07.2014, суд не приймає до уваги, враховуючи, що позивач не подавав відповідної заяви в порядку ст. 22 ГПК України.

Сплата пені за порушення п. 5.1 Договору, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, передбачено п. 6.2 Договору.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пенею відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд перевірив розрахунок пені та дійшов висновку, що позивач не вірно враховує кінцеву дату періоду, яка є дата фактичної сплати частини заборгованості.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013).

З урахуванням наведенного, суд здійснив перерахунок пені за яким підлягає задоволенню пеня у розмірі 487 780,38 грн. (60 269 923,60 грн. (15.03.2014 по 18.03.2014), 51 293 523,60 грн. (20.03.2014 по 10.04.2014).

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За перерахунком суду, 3 % річних підлягають задоволенню у розмірі 112 564,70 грн.

Що стосується інфляційних нарахувань проведених позивачем за березень 2014 року на суму 60 269 923, 60 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць (п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013).

Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 1 325 938,32 грн.

Щодо розстрочення виконання рішення, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору. На необхідність врахування цих обставин також наголошує Вищий господарський суд України у постанові пленуму «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» №9 від 17.10.2012.

Між тим, всупереч положенням статті 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, заявник під час вирішення питання про можливість розстрочки виконання рішення суду не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують обставини викладені у поясненнях від 09.07.2014.

Також суд приймає до уваги, що згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Cудом встановлено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, «державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини» (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004р.).

Крім того, відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 351 Цивільного процесуального кодексу України і статті 121 Господарського процесуального кодексу України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

З огляду на наведені приписи вбачається, що розстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, при наявності доказів обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду.

Тобто, в будь-якому випадку відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника, форс мажорні обставини, на які посилається відповідач у поясненнях, не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим та є підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Таким чином, підстав для задоволення клопотання про розстрочку виконання рішення немає.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 49, п. 1- 1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Провадження в частині позовних вимог про стягнення 6 000 000,00 грн. припинити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газторг Україна" (01133, м. Київ, вул.Мечнікова, 14/1, офіс 511, код 36185253) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) суму основного боргу - 43 293 523, 60 грн. (сорок три мільйона двісті дев'яносто три тисячі п'ятсот двадцять три гривні 60 коп.), пеню - 487 780,38 грн. (чотириста вісімдесят сім тисяч сімсот вісімдесят гривень 38 коп.), 3 % річних - 112 564, 70 грн. (сто дванадцять тисяч п'ятсот шістдесят чотири гривні 70 коп.), інфляційні - 1 325 938, 32 грн. (один мільйон триста двадцять п'ять тисяч дев'ятсот тридцять вісім гривень 32 коп.) та 62 063, 81 грн. (шістдесят дві тисячі шістдесят три гривні 81 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 01.08.2014.

Суддя М.Є. Літвінова