Рішення № 39996092, 31.07.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31 липня 2014 р. Справа № 902/902/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Колбасова Ф.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", код ЄДРПОУ 35871504 (84601, Донецька область, м. Горлівка, вул. Озерянівська, 2)

до: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентиф. номер НОМЕР_1 (24321, АДРЕСА_1)

про стягнення 34542,04 грн.

при секретарі судового засідання Здорик Я.С.

за участю представників сторін:

позивача: Посохов О.В. - довіреність № б/н від 31.12.13р.;

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 34542,04 грн., а саме: 26607,06 грн. заборгованості за поставлений товар, 6072,49 грн. - плати за користування чужими грошовими коштами, 1862,49 грн. - штрафу.

Ухвалою суду від 27.06.2014 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/902/14 та призначено її до розгляду на 17.07.2014 року.

З огляду на неявку в судове засідання 17.07.2014 року представника відповідача, неподання останнім витребуваних доказів, з метою забезпечення принципів змагальності та рівності учасників судового процесу, розгляд справи відкладено на 31.07.2014 року.

Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснюється в зв'язку з неподанням клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 31.07.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав та подав заяву № б/н від 31.07.2014р., в якій, у зв'язку з допущенням арифметичної помилки в позовній заяві, надав уточнений розрахунок 20% річних за користування чужими грошовими коштами на суму 5991,88 грн. Таким чином просить стягнути з відповідача 26607,06 грн. заборгованості за поставлений товар, 5991,88 грн. - 20% річних за користування чужими грошовими коштами, 1862,49 грн. - штрафу.

Відповідач правом участі в судовому засіданні вдруге не скористався, визначених судом доказів не надав, про поважність причини своєї неявки суду не повідомив.

Слід зазначити, що ухвали суду від 27.06.2014р. та 17.07.2014р. надсилались відповідачу рекомендованою поштою з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою вказаною в позовній заяві (24321, АДРЕСА_1), зазначена адреса ідентична тій, що вказана у Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 19072626 станом на 29.07.2014 року.

Однак ухвала суду від 17.07.2014 року про відкладення розгляду справи повернута на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку наступного змісту: "за зазначеною адресою не проживає".

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно ст. 93 ЦК України, абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" місцезнаходженням юридичної особи - є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом (ч. 4 ст. 89 ЦК України). Отже, місцезнаходженням відповідача є адреса, зазначена у витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

В ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" зазначено, що обов'язок по внесенню змін відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено на виконавчий орган юридичної особи.

Відповідно до чинного законодавства до повноважень господарського суду не віднесено розшук сторін у справі, у разі зміни їх місцезнаходження без внесення відповідних даних до ЄДР.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

27.11.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (за договором - постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (за договором - покупець) укладено договір поставки за № 509/64.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця алкогольні напої (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар в порядку, визначеному умовами цього договору.

Постачання товару здійснюється силами та за рахунок постачальника, на умовах DDP відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2000 р.). Сторони можуть визначити інші умови постачання товару, при узгодженні замовлення на товар. (п. 3.1. договору).

Постачальник зобов'язаний поставити товар за адресою, яка зазначена в його замовленні, а також в посвідчених покупцем копіях ліцензій як місце здійснення діяльності, або за адресою, яка зазначена в засвідчених покупцем копіях довідок про внесення місць зберігання алкоголю до Єдиного державного реєстру (п. 3.2. договору).

Відповідно до п. 3.3 договору постачальник поставляє товар покупцю на підставі його замовлення. Покупець має право здійснити замовлення в усній формі або за допомогою факсимільного, електронного чи поштового зв'язку.

Найменування, кількість, асортимент товару визначається покупцем у замовленні та зазначається постачальником у видатковій накладній на товар (п. 4.1. договору).

Ціна на товар зазначається постачальником у видатковій накладній на товар (п. 5.2. договору).

Розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженому сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати (п. 6.1. договору).

Датою оплати покупцем вартості отриманого від постачальника товару є дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника (п. 6.2. договору).

Даний договір чинний протягом 2 років з дати укладання. У випадку, якщо жодна із сторін не заявила про свої наміри розірвати або змінити Договір за один місяць до його закінчення, даний договір вважається автоматично пролонгованим на той же термін та тих же умовах (п. 9.8. договору).

Як свідчать матеріали справи, позивачем, в рамках договору поставки № 509/64 від 27.11.2012 року, відповідно до накладних № 128309 від 26.12.2012 року, № 130045 від 29.12.2012 року, № 3693 від 15.01.2013 року та № 33633 від 09.04.2013р. поставлено відповідачу товар на загальну суму 81528,06 грн.

Згідно видаткової накладної № 128309 від 26.12.2012 року позивачем поставлено відповідачу товар на суму 7382,88 грн. Судом встановлено, що за отриманий згідно зазначеної накладної товар відповідач розрахувався в повному обсязі, наведене стверджується прибутковими касовими ордерами №45567 від 10.06.2013 року на суму 3000 грн., № 58179 від 22.07.2013 року на суму 1503,56 грн., виписками банку від 08.08.2013р. на суму 1000 грн., від 19.08.2013р. на суму 1500 грн., від 02.09.2013р. на загальну суму 1000 грн., з яких 379,32 грн. -оплата по даній накладній.

Згідно видаткової накладної № 130045 від 29.12.2012 року позивачем поставлено відповідачу товар на суму 49965,66 грн. За отриманий згідно зазначеної видаткової накладної товар відповідачем проведено часткові розрахунки на загальну суму 14620,68 грн., наведене стверджується прибутковими касовими ордерами № 13201 від 31.03.2014 року на суму 1000 грн., № 17925 від 12.05.2014 року на суму 1000 грн. та виписками банку від 18.09.2013р. на суму 1000 грн., від 07.10.2013р. на суму 1000 грн., від 14.10.2013р. на суму 1000 грн., від 07.11.2013р. на суму 1000 грн., від 20.11.2013р. на суму 1000 грн., від 10.01.2014р. на суму 3000 грн., від 18.02.2014р. на суму 1000 грн., від 14.03.2014р. на суму 1000 грн., від 17.03.2014р. на суму 1000 грн., від 22.04.2014р. на суму 1000 грн. Крім того, отриманий згідно зазначеної накладної товар відповідачем частково повернуто позивачу відповідно до накладної на повернення товару №5110 від 29.06.2013 року на загальну суму 32917,44 грн., в т. ч. повернення по даній накладній на суму 25579,56 грн.

Таким чином, станом на час подання позову до суду не оплаченим за поставлений по видатковій накладній № 130045 від 29.12.2012 року залишився товар на суму 9765,42 грн. (49965,66 грн. - 14620,68 грн. - 25579,56 грн.).

Згідно видаткової накладної № 3693 від 15.01.2013 року позивачем поставлено відповідачу товар на суму 1662,12 грн., за який відповідачем не проведено оплату.

Згідно видаткової накладної № 33633 від 09.04.2013 року позивачем поставлено відповідачу товар на суму 22517,40 грн. Отриманий згідно зазначеної накладної товар відповідачем частково повернуто позивачу відповідно до накладної на повернення товару №5110 від 29.06.2013 року на загальну суму 32917,44 грн., в т.ч. повернення по даній накладній на суму 7337,88 грн. За поставлений по видатковій зазначеній накладній не оплаченим залишився товар на суму 15179,52 грн. (22517,40 грн. - 7337,88 грн.).

Таким чином, станом на час подання позову до суду у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений товар по договору № 509/64 від 27.11.2012 року та відповідно до накладних №130045 від 29.12.2012 року, № 3693 від 15.01.2013 року, № 33633 від 09.04.2013р. в сумі 26607,06 грн.

03.06.2014 року позивач направив відповідачу з претензією № 14-юр від 02.06.2014 року в якій просив погасити заборгованість за поставлений товар в сумі 26607,06 грн., наведене стверджується копією претензії та описом вкладення від 03.06.2014р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем претензія залишена без відповіді та реагування.

Разом з тим, після подання позивачем позовної заяви до суду, а саме 15.07.2014р. відповідачем оплачено 1000 грн. за отриманий згідно договору №509/64 від 27.11.2012р. товар, які зараховані в рахунок оплати накладної № 130045 від 29.12.2012 року, наведене стверджується банківською випискою від 15.07.2014р. та розрахунком основного боргу.

Таким чином, станом на час розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар по договору № 509/64 від 27.11.2012 року та відповідно до накладних №130045 від 29.12.2012 року, № 3693 від 15.01.2013 року, № 33633 від 09.04.2013р. складає 25607,06 грн.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення між сторонами договору №509/64 від 27.11.2012, між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1 статті 625 ЦК України).

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи те, що після подання позивачем позову до суду відповідачем 15.07.2014 року оплачено 1000 грн. за отриманий товар, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі згідно п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України в частині стягнення 1000,00 грн. основного боргу.

Матеріалами справи підтверджується борг за поставлений товар по договору поставки №509/64 від 27.11.2012 року та відповідно до накладних № 128309 від 26.12.2012 року, №130045 від 29.12.2013 року, № 3693 від 15.01.2013 року, № 33633 від 09.04.2013р. в сумі 25607,06 грн.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню в сумі 25607,06 грн.

Крім основного боргу позивач пред'явив до стягнення: 5991,88 грн. - 20% річних плати за користування чужими грошовими коштами (за зобов'язаннями по накладній №130045 від 29.12.2012 року з суми боргу 9765,42 грн. за період з 25.02.2013 року по 12.06.2014 року; за зобов'язаннями по накладній № 3693 від 15.01.2013 року з суми боргу 1662,12 грн. за період з 17.03.2013 року по 12.06.2014 року; за зобов'язаннями по накладній № 33633 від 09.04.2013 року з суми боргу 15179,52 грн. за період з 09.06.2013 року по 12.06.2014 року) та 1862,49 грн. - 7% штрафу за порушення строків оплати суми основного боргу.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В п. 6.1 договору сторони визначили, що розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженому сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ст.625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.1. договору у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі семи відсотків від суми боргу.

Згідно ч. 3 ст.692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

В п. 9.2. договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими грошовими коштами.

З огляду на викладене, оскільки відповідач не здійснив в повному обсязі оплату товару отриманого відповідно до договору поставки № 509/64 від 27.11.2012р. по накладним №128309 від 26.12.2012 року, №130045 від 29.12.2013 року, № 3693 від 15.01.2013 року, №33633 від 09.04.2013р. у встановлений термін згідно п. 6.1 договору, то він відповідно з вимогами чинного законодавства є боржником, що прострочив, а тому вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу та 20% річних від суми боргу за користування чужими грошовими коштами є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.

Перевіркою розрахунків судом не виявлено помилок, отже 5991,88 грн. - 20% річних за користування чужими грошовими коштами та 1862,49 грн. - штрафу підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача в частині стягнення основного боргу, штрафу та плати за користування чужими грошовими коштами (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).

Враховуючи припинення провадження у справі в частині стягнення 1000 грн. основного боргу, позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на відповідача відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, оскільки спір доведено до суду з його вини.

31.07.2014 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст. 4-5, 32, 33, 34, 43, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентиф. номер НОМЕР_1 (24321, АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", код ЄДРПОУ 35871504 (84601, Донецька область, м. Горлівка, вул. Озерянівська, 2) 25607,06 грн. основного боргу, 5991,88 грн. - 20% річних за користування чужими грошовими коштами, 1862,49 грн. - штрафу, 1827,00 грн. - витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Припинити провадження в частині стягнення 1000 грн. основного боргу відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

5. Копію рішення направити відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 01 серпня 2014 р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (84601, Донецька область, м. Горлівка, вул. Озерянівська, 2)

3 - відповідачу (24321, АДРЕСА_1)