Постанова № 39992714, 30.07.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2014 р. Справа № 918/552/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гулова А.Г.

Маціщук А.В

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" від 27.06.2014 р. на рішення господарського суду Рівненської області від 17.06.14 р. у справі № 918/552/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Городоцький завод "Будматеріали"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестжитлобуд"

про стягнення в сумі 2 554 800,00 грн., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

за участю представників сторін:

від позивача: Новиков О.Є. - представник, довіреність в справі;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.06.2014 р. у справі № 918/552/14 (суддя Андрійчук О.В.) відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод "Будматеріали", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестжитлобуд" про звернення стягнення в сумі 2 554 800,00 грн. на предмет іпотеки. При прийнятті рішення суд виходив з того, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними; нарахування інфляційних втрат після визнання третьої особи банкрутом та введення ліквідаційної процедури не може вважатися законним; вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат за кредитом в сумі 8 850,00 грн. та процентами в сумі 5 425,96 грн., нарахованих за період з жовтня 2012 року по вересень 2013 року, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають; зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося з апеляційною скаргою від 27.06.2014 р., в якій просить апеляційну скаргу на рішення господарського суду Рівненської області від 17.06.2014 р. задоволити; рішення скасувати і прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, внаслідок чого висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, не відповідають дійсним обставинам справи. Господарський суд залишив по увагою доводи представника ПАТ "Укрсоцбанк", а також докази, які були надані банком. Подання відповідачем заяви про припинення провадження у справі № 3/196 та передача господарського спору на вирішення третейського суду є свого роду, реалізацією сторонами спору свого права, передбаченого як статтею 12 ГПК України, так і статтею 5 ЗУ "Про третейські суди" і не може трактуватись як порушення банком правила підвідомчості господарських спорів. З поданням ПАТ "Укрсоцбанк" відповідного позову в вересні 2011 року перебіг строку позовної давності переривався, а його відлік розпочався заново. Вищезазначені обставини залишились поза увагою суду, у зв'язку з чим, рішення від 17.06.2014 р. не можна вважати повним та обґрунтованим. Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків, рішенням від 11.07.2012 р. задовольнив позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його на публічних торгах. В подальшому, ухвалою господарського суду м. Києва від 02.10.2012 р. по справі № 5011-2/11885-2012, залишеною в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2012 р. відмовлено ТОВ "Городоцький завод "Будматеріали" в задоволенні заяви про скасування вищенаведеного рішення третейського суду. Ухвалою ВГСУ від 22.05.2013 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод "Будматеріали" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2012 р. та ухвалу господарського суду міста Києва від 02.10.2012 р. у справі №5011-2/11885-2012 повернуто скаржнику. Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 11.07.2012 р. по справі № 310/12 прийняте з дотриманням правил підвідомчості, а тому, прийняття такого рішення третейським судом є підставою для переривання перебігу строку позовної давності. Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 11.07.2012 р. по справі № 310/12 прийняте під час перебігу строку позовної давності, а не після його закінчення, у зв'язку з чим є всі підстави для його переривання. Строк позовної давності вдруге переривався в липні 2012 року, а його перебіг розпочався заново. Банк звернувся з позовною заявою в межах строку позовної давності, оскільки останній закінчується в липні 2015 року. Господарським судом неправомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог. Надані докази по справі фактично були залишені місцевим господарським судом без уваги, що в свою чергу, свідчить про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме статті 43 ГПК України.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод "Будматеріали" в запереченні на апеляційну скаргу просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ПАТ "Укрсоцбанк" про скасування рішення господарського суду Рівненської області у справі № 918/552/14, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. 13.09.2010 р. ухвалою господарського судуРівненської області порушено провадження справі № 8/30 про банкрутство третьої особи - ТзОВ "Інвестжитлобуд", введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого. Строк виконання зобов'язань з повернення кредиту настав до дня порушення провадження у справі про банкрутство третьої особи, тобто вимоги на суму 1 370 000,00 грн. є конкурсними, а відтак мали бути заявлені у строк визначений статтею 14 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Конкурсними є також вимоги зі сплати процентів та комісій, строк виконання яких настав станом на 13.09.2010 р. Враховуючи, що частина вимог позивача в розумінні Закону є конкурсною, оскільки виникла до дня порушення провадження у справі про банкрутство третьої особи, до 13.09.2010 р., не була заявлена в межах провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Інвестжитлобуд", вона вважається погашеною, а зобов'язання в цій частині - припиненими з підстав, встановлених законом. Нараховані після визнання третьої особи банкрутом та введення ліквідаційної процедури інфляційні втрати за кредитом в сумі 8 850,00 грн. та процентами в сумі 5 425,96 грн. за період з жовтня 2012 року по вересень 2013 року задоволенню не підлягають. Оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, то і початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювані з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів, процентів за користування кредитом та комісій, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу та спливла 05.02.2011 р. Позивач звернувся до суду з позовом 07.05.2014 р., тобто з пропуском строку позовної давності. Пояснення позивача про переривання перебігу позовної давності у зв'язку із зверненням до Постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків з позовною заявою до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також у зв'язку із поданням до господарського суду Рівненської області заяви про визнання кредитором в межах провадження у справі № 8/30 про банкрутство третьої особи - ТзОВ "Інвестжитлобуд", спростовуються тим, що вказаний спір не підвідомчий третейським судам, а заява про визнання кредитором залишена без розгляду.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестжитлобуд" правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча остання була належним чином повідомлена про день і час розгляду апеляційної скарги, про що свідчить поштове повідомлення (відправлення) (ухвала апеляційного суду) повернуте поштою із посиланням на закінчення терміну зберігання (а.с.206-208, т.ІІІ).

Відповідно до абзаців 1, 3 пункту 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 із подальшими змінами та доповненнями особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвала апеляційного суду про прийняття апеляційної скарги до провадження була надіслані третій особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за належною адресою.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод "Будматеріали" явку представника у судове засідання не забезпечив, 24.07.2014 р. подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із перебуванням уповноваженого представника ТзОВ "Городоцький завод "Будматеріали" - Слесарчука О.П. в іншому судовому засіданні Львівського окружного адміністративного суду, в якому оголошено перерву до 30.07.2014 р. на 10.00 год.

Однак, дане клопотання до задоволення не підлягає, як необґрунтоване та не підтверджене доказами, виходячи з наступного.

Доказів того, що у Львівському окружному адміністративному суді 30.07.2014 р. слухається справа за участю ТзОВ "Городоцький завод "Будматеріали", з уповноваженим представником Слесарчуком О.П , відповідачем до клопотання не додано.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Крім того, 24.07.2014 р. відповідач - ТзОВ "Городоцький завод "Будматеріали" подав до суду клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи (а.с.195-197, т.ІІІ).

Представник позивача (апелянта) дане клопотання заперечив.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони та третя особа належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників відповідача та третьої особи.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник позивача (апелянта) в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав зазначених в ній, вважає рішення господарського суду незаконним та необґрунтованим; пояснив, що суд першої інстанції не дослідив тих обставин, що строк позовної давності переривався, оскільки попередньо зверталися до суду першої інстанції та до третейського суду, а тому відповідно до Цивільного кодексу України його перебіг починається заново; вважає, що з позовною заявою до суду першої інстанції банк звернувся у встановлений строк; просив рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши пояснення представника позивача (апелянта); розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

06.03.2008 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (кредитор), правонаступником якого згідно пункту 1.2.2 статуту є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (а.с.81-100, т.І) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестжитлобуд" (позичальник) укладено договір невідновлювальної кредитної лінії № 730/008-ОК2С, згідно пункту 1.1 статті 1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (кредит) на умовах визначених цим договором (а.с.12-21, т.І).

Надання кредиту здійснюватиметься окремими частинами (траншами) зі сплатою 14,5 % процентів річних за кредитом та комісій в розмірі та в порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною, в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 1 800 000,00 грн. (підпункт 1.1.1 пункту 1.1 договору).

Підпунктом 1.1.2 пункту 1.1 договору передбачено, що повернення кредиту буде здійснюватися: 05.06.2008 р. - 10 000,00 грн., 05.09.2008 р. - 10 000,00 грн., 05.12.2008 р. - 10 000,00 грн., 05.03.2009 р. - 195 000,00 грн., 05.06.2009 р. - 195 000,00 грн., 04.09.2009 р. - 195 000,00 грн., 04.12.2009 р. - 195 000,00 грн., 05.03.2010 р. - 195 000,00 грн., 04.06.2010 р. - 195 000,00 грн., 03.09.2010 р. - 200 000,00 грн., 03.12.2010 р. - 200 000,00 грн., 04.02.2011 р. - 200 000,00 грн., з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - не пізніше 04.02.2011 р. на умовах, визначених цим договором; при цьому, у разі, якщо день повернення кредиту припадає на неробочий день кредитора, то днем повернення кредиту вважається попередній робочий день кредитора.

Після отримання позичальником всіх траншів кредиту подальше надання кредиту не здійснюється (пункт 1.2 кредитного договору).

Відповідно до підпунктів 3.3.5, 3.3.6, 3.3.7 пункту 3.3 статті 3 кредитного договору позичальник зобов'язаний погашати кредитору кредит (транші кредиту) відповідно до пунктів 1.2, 3.3.16 цього договору; сплачувати кредитору проценти та комісії в строки, встановлені в пунктах 2.4, 2.5, 3.3.16 цього договору; сплачувати кредитору неустойку (пеню, штраф) в строк встановлений в пунктах 2.6, 3.3 цього договору.

Пунктом 2.7 кредитного договору передбачено, що кредит (транш кредиту) вважається повернутим в момент (день) зарахування грошових коштів в сумі заборгованості за кредитом на позичковий рахунок, вказаний у п. 2.1 цього договору.

До даного договору невідновлювальної кредитної лінії № 730/008-ОК2С сторонами укладалися додаткові договори № 1 та № 2 в частині зміни тарифів на послуги банку по наданню кредиту (а.с.22-23, т.І).

На виконання умов договору кредитором надано позичальнику кредитні кошти в розмірі 1 800 000,00 грн., що стверджується меморіальним ордером № 13-006 від 06.03.2008 р. (а.с.128, т.І).

Позичальник свій обов'язок щодо повернення кредитних коштів виконав частково, сплативши 30 000,00 грн. (05.06.2008 р. - 10 000 грн., 08.09.2008 р. - 10 000 грн. та 24.12.2008 р. - 10 000 грн., всього: 30 000 грн.), про що свідчать виписки банку по особовому рахунку (а.с.2-29, т.ІІ).

Отже, заборгованість за кредитом складає 1 770 000,00 грн. (1 800 000 грн. - 30 000 грн. = 1770 000 грн.).

Згідно пунктів 2.3, 2.4 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом (траншами кредиту) здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі за методом "факт/360", де "факт" - це фактична кількість днів у періоді, за який здійснюється нарахування процентів, а "360" - умовна кількість днів у році. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту. Сплата процентів за користування кредитом (траншами кредиту) здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок, відкритий в Рівненській філії АКБ "Укрсоцбанк".

Позичальник свої зобов'язання зі сплати процентів належним чином не виконав, внаслідок чого за ним за період з 06.03.2008 р. по 22.02.2012 р. утворилася заборгованість в розмірі 842 059,34 грн., що вбачається із розрахунку позивача (а.с.29-30, 169-172, т.І) та банківських виписок по особовому рахунку (а.с.30-380, т.ІІ).

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (глава 71), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Згідно до частин 1-3 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Частинами 1, 3 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Отже, оскільки позичальник (третя особа) свої зобов'язання за умовами договору та вимогам чинного законодавства України щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів не виконав, за ним утворилася заборгованість в розмірі 2 612 059,34 грн. (1 770 000 грн. - кредит та 842 059,34 грн. - проценти).

Відповідно до пункту 2.5 кредитного договору нарахування та сплата комісій за користування кредитом здійснюється на рахунок позивача в порядку, в сумі та в строки, що встановлені тарифами. У випадку, якщо день сплати комісій за користування кредитом припадає на неробочий день кредитора, то днем сплати комісій вважається попередній робочий день кредитора.

Додатковими договорами № 1 від 21.10.2008 р. та № 2 від 30.10.2008 р. сторонами внесено зміни до Додатку 1 до кредитного договору, в якому визначено Тарифи на послуги по наданню кредитів, та погоджено сторонами розрахунок тарифів та строк сплати комісій, зокрема комісії сплачуються у національній валюті за курсом НБУ на дату оплати до 5 числа місяця, наступного за місцем, в якому комісія нарахована (а.с.22-23, т.І).

У зв'язку із несплатою третьою особою комісій, заборгованість по комісії за кредитними операціями за період з 08.01.2010 р. по 20.02.2012 р. згідно з розрахунку позивача склала 168 267,54 грн. (а.с.29-30, 169-172, т.І).

07.05.2014 р. ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся до господарського суду Рівненської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Городецький завод "Будматеріали", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТзОВ "Інвестжитлобуд" про стягнення з відповідача 1 770 000 грн. заборгованості за кредитом, 842 059,34 грн. заборгованості за відсотками, 116 328,33 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 55 342,01 пені за несвоєчасне повернення відсотків, 168 267,54 грн. комісії за кредитними операціями, 8 850,00 грн. інфляційних втрат за кредитом, 5 425,96 грн. інфляційних втрат за відсотками шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: прохідну, будівлю цегельного заводу та трансформаторну підстанцію шляхом визнання права власності за позивачем (а.с.2-7, т.І).

27.05.2014 р. позивачем подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (а.с.165, т.І), яку суд першої інстанції відповідно до статті 22 ГПК України прийняв та розглядав позовні вимоги визначені позивачем в заяві, а саме: про стягнення з відповідача 1 770 000 грн. заборгованості за кредитом, 842 059,34 грн. заборгованості за відсотками, 168 267,54 грн. комісії за кредитними операціями, 8 850,00 грн. інфляційних втрат за кредитом, 5 425,96 грн. інфляційних втрат за відсотками, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: прохідну та будівлю цегельного заводу.

10.06.2014 р. позивачем подано уточнений розрахунок комісії за кредитними операціями, згідно якого заборгованість зі сплати комісії за кредитними операціями за період з 08.01.2010 р. по 20.02.2012 р. склала 168 150,00 грн. (а.с.136, т.ІІІ).

Згідно частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України, частини 7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, заборгованість за кредитом за період з 05.03.2009 р. по 04.02.2011 р. в сумі 1 770 000 грн., заборгованість за відсотками за період з 24.12.2008 р. по 21.02.2012 р. в сумі 842 059,34 грн. та заборгованість по комісії за кредитними операціями за період з 08.01.2010 р. по 20.02.2012 р. в сумі 168 150,00 грн. доведені матеріалами справи. В стягненні заборгованості по комісії за кредитними операціями в сумі 107,54 грн. (168 267,54 -168 150,00 = 107,54) слід відмовити.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між позивачем (іпотекодержатель) та відповідачем (іпотекодавець) 06.03.2008 р. укладено іпотечний договір № 730/008-ОК2С/1, за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником основного зобов'язання наступне нерухоме майно:

прохідну, загальною площею 100,0 кв. м., заставною вартістю за погодженням сторін 67 000,00 грн., що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Городок, вул. Барона Штейнгеля, 88, та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 13.08.2004 р. приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим № 2233, бланк ВВК № 652011; витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП "Рівненське обласне БТІ" № 4477852 від 18.08.2004 р. та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП "Рівненське обласне БТІ" № 17712984 від 12.02.2008 р.;

будівлю цегельного заводу, загальною площею 3 202,6 кв. м., заставною вартістю за погодженням сторін 2 749 200,00 грн., що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Городок, вул. Барона Штейнгеля, 88, та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.08.2004 р. приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим № 2231, бланк ВВК № 652012; витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП "Рівненське обласне БТІ" № 4477148 від 18.08.2004 р. та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП "Рівненське обласне БТІ" № 17712844 від 12.02.2008 р., що площа нерухомості збільшилася на 149,6 кв. м.

трансформаторну підстанцію, загальною площею 11,5 кв.м., заставною вартістю за погодженням сторін 16 500,00 грн., що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Городок, вул. Барона Штейнгеля, 88, та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 13.08.2004 р. приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим № 2235, бланк ВВК № 652010; витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП "Рівненське обласне БТІ" № 4477432 від 18.08.2004 р. та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП "Рівненське обласне БТІ" № 17713012 від 12.02.2008 р. (а.с.24-28, т.І).

Заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 2 832 700,00 грн. (пункт 1.2 іпотечного договору).

Пунктом 4.1, підпунктом 4.5.3 пункту 4.5 іпотечного договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Згідно звіту від 08.04.2014 р. про незалежну оцінку майна - прохідної та будівлі цегляного заводу, складеного суб'єктом оцінювальної діяльності ПП "Енергомакс" (сертифікат N 12021/11 від 09.06.2011 року) на замовлення позивача, оцінка останніх складає 2 554 800,00 грн. з ПДВ (а.с.35-73, т.І).

За загальним висновком рецензії на зазначений звіт "Звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки" (а.с.129-130, т.ІІІ).

Відповідно до звіту від 12.06.2013 р. про оцінку майнового комплексу цегельного заводу ТзОВ "Городоцький завод "Будматеріали", складеного суб'єктом оціночної діяльності ПП ЕКФ "Приватна справа" (сертифікат № 11835/11 від 13.05.2011 р.) на замовлення відповідача, ринкова вартість об'єкта оцінки становить 650 000 грн. без ПДВ (а.с. 2-50, т.ІІІ).

Згідно статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (частина 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку").

Частинами 1, 3, 5 статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин 1, 2 статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Частинами 1-3 статті 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (частини 1, 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Згідно листа Верховного Суду України від 01.04.2012 р. "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 111-16 ГПК України за 2010 - 2011 рр.", листа Верховного Суду України від 01.02.2014 р. "Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України, за II півріччя 2013 р.", постанови судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року у справі N 6-124цс13, постанови Верховного Суду України від 21 березня 2011 року у справі N 3-7гс11, з урахуванням положень частини 3 статті 33, статті 36, частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. З урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини 2 статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

20.10.2011 р. ПАТ "Укрсоцбанк" направило рекомендованим листом ТзОВ "Городоцький завод "Будматеріали" та ТзОВ "Інвестжитлобуд" вимоги про усунення порушення, в яких повідомило про існування заборгованості станом на 20.10.2011 р. в сумі 2 522 944,75 грн., в тому числі 1 770 000 грн. по позиці і 752 944,75 грн. по відсотках, просило повернути кредит протягом 30 календарних днів після отримання вимоги та повідомило що у разі неповернення заборгованості буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с.31-33, т.І).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Рівненської області від 13.09.2010 р. порушено провадження у справі № 8/30 про банкрутство третьої особи - ТзОВ "Інвестжитлобуд", введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Франка О.П. (а.с.137-138, т. ІІІ).

Ухвалою господарського суду Рівненської області у справі № 8/30 від 24.11.2010 р. зобов'язано кредитора - Військову частину А3641 у десятиденний строк з дня винесення даної ухвали подати до офіційних друкованих органів - газети Верховної Ради "Голос України" чи Кабінету Міністрів "Урядовий кур'єр" оголошення про порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестжитлобуд"; зобов'язано розпорядника майна у строк до 28.01.2011 р. подати господарському суду на затвердження реєстр вимог кредиторів боржника (а.с.209-210, т.ІІІ).

З ухвали господарського суду Рівненської області від 15.03.2011 р. у справі № 8/30 про банкрутство ТзОВ "Інвестжитлобуд" вбачається, що 28.12.2010 р. в газеті "Урядовий кур'єр" № 244 (4395) опубліковано оголошення про порушення справи № 8/30 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестжитлобуд" (а.с.211-212, т.ІІІ).

Як вбачається з постанови Вищого господарського суду України у справі № 8/30 від 12.03.2014 р., заява ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання кредитором на суму 2 942 227,10 грн. у справі про банкрутство ТзОВ "Інвестжитлобуд" залишена без розгляду в порядку пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК України (а.с.109-112, т.І).

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону, що діяла станом на дату порушення провадження у справі про банкрутство) конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що кредитор - це юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

За умовами пункту 1.1.2 кредитного договору повернення кредиту мало здійснюватися позичальником частинами, які є самостійними зобов'язаннями боржника, зокрема: 05.06.2008 р. - 10 000,00 грн., 05.09.2008 р. - 10 000,00 грн., 05.12.2008 р. - 10 000,00 грн., 05.03.2009 р. - 195 000,00 грн., 05.06.2009 р. - 195 000,00 грн., 04.09.2009 р. - 195 000,00 грн., 04.12.2009 р. - 195 000,00 грн., 05.03.2010 р. - 195 000,00 грн., 04.06.2010 р. - 195 000,00 грн., 03.09.2010 р. - 200 000,00 грн., 03.12.2010 р. - 200 000,00 грн., 04.02.2011 р. - 200 000,00 грн. (а.с.12, т.І).

Тобто, на суму 1 370 000,00 грн. (за період з 05.03.2009 р. по 03.09.2010 р. без урахування 30 000,00 грн., які були сплачені третьою особою) строк виконання зобов'язань з повернення кредиту настав до дня порушення провадження у справі про банкрутство третьої особи - боржника. Ці вимоги є конкурсними, а відтак мали бути заявлені у строк, визначений статтею 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Конкурсними є також вимоги зі сплати процентів в сумі 526 237,23 грн. (а.с.169-170,т.І) та комісій в сумі 49 117,50 грн. (а.с.136, т.111), строк виконання яких настав станом на 13.09.2010 р. (з врахуванням того, що за умовами договору проценти сплачуються не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а комісії - до 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому комісія нарахована).

Згідно частини 2 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Враховуючи, що частина вимог позивача в розумінні Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (1 370 000,00 грн. кредиту, 526 237,23 грн. відсотків та 49 117,50 грн. комісії) є конкурсною, оскільки виникла до дня порушення провадження у справі про банкрутство третьої особи (до 13.09.2010 р.), забезпечена майном відповідача у даній справі, а не майном підприємства-боржника, не була заявлена в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ "Інвестжитлобуд", вона вважається погашеною, а зобов'язання в цій частині - припиненими з підстав, встановлених законом.

Іпотека, будучи похідною від основного зобов'язання (частина 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку") і діючи до його припинення, передбачає можливість задоволення вимог кредитора за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом визнання права власності на нього.

Крім того, як вбачається з позовної заяви та заяви про зменшення позовних вимог, позивач за неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором нарахував і просив стягнути з відповідача інфляційні втрати за кредитом в сумі 8 850,00 грн. та за процентами в сумі 5 425,96 грн. за період з жовтня 2012 року по вересень 2013 року (а.с.30,171, т.І).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, як зазначалося вище, 13.09.2010 р. ухвалою господарського суду Рівненської області порушено провадження у справі № 8/30 про банкрутство третьої особи - ТОВ "Інвестжитлобуд" (а.с.137-138, т.ІІІ), а 22.02.2012 р. постановою господарського суду Рівненської області у справі № 8/30 третю особу - ТОВ "Інвестжитлобуд" визнано банкрутом, введено ліквідаційну процедуру (а.с.113-115,т.І).

Згідно частини 1 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону, яка діяла станом на дату введення ліквідаційної процедури) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; тощо.

З урахуванням наведених обставин справи, норм чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом, у останнього не може виникати додаткових зобов'язань, крім витрат, які безпосередньо пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури.

А тому нарахування інфляційних втрат після визнання третьої особи банкрутом та введення ліквідаційної процедури є неправомірним.

Вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат за кредитом в сумі 8 850,00 грн. та за процентами в сумі 5 425,96 грн., що нараховані за період з жовтня 2012 року по вересень 2013 року, до задоволення не підлягають.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Частиною 1 статті 32 ГПК України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно статті 33, частини 1 статті 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частинами 1, 2 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене та те, що позивач належними та допустимими доказами, як того вимагають приписи статтей 33, 34 ГПК України, довів факт заборгованості, а відповідач вказаних обставин не спростував, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача, а саме в частині заборгованості по кредиту в сумі 400 000 грн. (1 770 000,00 - 1 370 000,00 = 400 000), по відсотках в сумі 315 822,11 грн. (842 059,34 - 526 237,23 = 315 822,11) та по комісії за кредитними операціями в сумі 119 032,50 грн. (168 150,00 - 49 117,50 = 119 032,50).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності щодо заявлених позовних вимог (а.с.145-147, т.ІІІ).

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно частини 1 статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, початок перебігу строку позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно умов кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом та комісію.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

За умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами - щоквартально, процентів - не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а комісій - до 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому комісія нарахована.

В такому випадку початок збігу строку позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань, тобто, з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Враховуючи викладене, позовна давність щодо останнього з платежів по кредиту спливла 05.02.2014 р., позивач звернувся з позовом до суду 07.05.2014 р., що стверджується відміткою служби діловодства господарського суду на позовнй заяві, тобто з пропуском строку позовної давності.

Зі спливом строку позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (стаття 266 ЦК України).

Відповідно до пункту 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" до відповідних додаткових вимог належать, крім зазначених у цій нормі, порука і притримання, а також інші види забезпечення виконання зобов'язань, які можуть бути встановлені договором або законом (частина 2 статті 546 ЦК України). Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона сплила і стосовно додаткової вимоги.

Частинами 1-3 статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Доказів вчинення дій зі сторони відповідача (визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити борг тощо), які б свідчили про визнання боргу, сторонами суду не надано; проплати кредиту та відсотків, як вбачається з виписок банку по особовому рахунку, останні на виконання умов кредитного договору здійснювалися третьою особою лише у 2008 році.

Оскільки, позовну заяву про звернення стягнення на предмет іпотеки подано з порушенням правил підвідомчості (постанова Вищого господарського суду України у справі № 5011-2/13783-2012 від 22.04.2014 р.), а заяву про визнання кредитором залишено без розгляду в порядку пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК України (постанова Вищого господарського суду України у справі № 8/30 від 12.03.2014 р.), доводи позивача (апелянта) про переривання перебігу строку позовної давності у зв'язку зі зверненням до Постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків з позовною заявою до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також у зв'язку із поданням до господарського суду Рівненської області заяви про визнання кредитором в межах провадження у справі № 8/30 про банкрутство третьої особи - ТОВ "Інвестжитлобуд", правомірно відхилені судом першої інстанції та не приймаються колегією суддів, виходячи з наступного.

Згідно підпункту 4.4.2 пункту 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини 2 статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статтей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ. З урахуванням положення частини 4 статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.

З огляду на вимоги частини 1 статті 265 ЦК України залишення господарським судом позову без розгляду з підстав, зазначених у частині 1 статті 81 ГПК, не зупиняє перебігу позовної давності, тобто перебіг позовної давності, що розпочався до подання позову, продовжується в загальному порядку. Але якщо ухвалу про залишення позову без розгляду буде скасовано з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то перебіг позовної давності вважатиметься зупиненим з моменту подання позовної заяви (підпункт 4.4.3 пункту 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Відповідно до частин 3, 4, 5 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Однак, позивачем у даній справі заяв (клопотань) про визнання причин пропущення позовної давності поважними, з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів, суду не подано.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно прийняв заяву відповідача у справі про застосування позовної давності та прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення часткових позовних вимог, про які зазначено вище.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Рішення господарського суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

Колегія суддів також погоджується із висновками суду першої інстанції щодо вирішення клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України, у зв'язку з тим, що кредитний та іпотечний договори містять умови про розгляд спорів Постійно діючим Третейським судом при асоціації українських банків, про що є заява однієї із сторін.

Так, предметом позовних вимог є звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, шляхом визнання на нього права власності.

Пунктами 7, 11 частини 1 статті 6 Закону України "Про третейські суди" визначено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у справах у спорах щодо нерухомого майна та справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України.

Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Рішенням Конституційного Суду України № 1-рп/2008 від 10.01.2008 р. визначено, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці 7 статті 2, статті 3, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною 5 статті 55 Конституції України. Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України). Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

У листі Верховного Суду України від 11.02.2009 року "Практика застосування судами Закону України "Про третейські суд" зазначено, що якщо згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується "судом", "у судовому порядку", "на підставі рішення суду" тощо, слід вважати, що йдеться про державні суди. Отже, відповідні питання не підлягають розгляду у третейських судах.

З урахуванням викладеного, нормами спеціального Закону України "Про іпотеку" не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення третейського суду, а отже зазначені спори підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції.

Даний спір не підвідомчий третейським судам, оскільки підлягає вирішенню виключно в порядку господарського судочинства, відтак підстави для припинення провадження у зв'язку із третейським застереженням відсутні.

Клопотання відповідача від 24.07.2014 р. про призначення будівельно-технічної експертизи до задоволення не підлягає, як необґрунтоване та не мотивоване, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1-3 статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу".

Згідно абзаців 2, 3 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Відповідно до абзацу 1 пункту 5 вказаної постанови пленуму ВГСУ питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Враховуючи вищевикладене, предмет спору та об'єкт доказування, скаржником не доведено та необґрунтовано доцільність призначення будівельно-технічної експертизи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 17.06.2014 р. у справі № 918/552/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" від 27.06.2014 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.Г. Гулова

А.В. Маціщук