Рішення № 39992610, 24.07.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" липня 2014 р.Справа № 916/2157/14

За позовом: прокурора Саратського району Одеської області в інтересах держави в особі Саратської районної державної адміністрації в Одеській області

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 2 460,33 грн., розірвання договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

Від прокурора: Незовибатько О.В., посвідчення №025789 від 23.04.2014р.

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Позивач, прокурор Саратського району Одеської області в інтересах держави в особі Саратської районної державної адміністрації в Одеській області, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якій просить суд:

- стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі відповідно до договору оренди земельної ділянки від 03.03.2010р. укладеного з Саратською районною державною адміністрацією та пеню на загальну суму 2 460,33 грн.

- розірвати договір оренди земельної ділянки площею 11 га. вартістю 186 285,77 грн., яка розташована на території Миколаївко-Новоросійської сільської ради Саратського району Одеської області, укладений 03.03.2010р. між Саратською району Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, який зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №041053300323 від 23.03.2010р.

- зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 11 га та вартістю 186 285,77 грн., яка розташована на території Миколаївко-Новоросійскьої сільської ради Саратського району Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.06.2014р. позовну заяву (вх.№2185/14) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/2157/14 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Прокурор звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог (вх.№15945/14 від 19.06.2014р.), відповідно до якої просить суд стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі відповідно до договору оренди земельної ділянки від 03.03.2010р. укладеного з Саратською районною державною адміністрацією та пеню на загальну суму 2 460,33 грн., розірвати договір оренди земельної ділянки площею 11 га. вартістю 207 562,01 грн., яка розташована на території Миколаївко-Новоросійської сільської ради Саратського району Одеської області, укладений 03.03.2010р. між Саратською району Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, який зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №041053300323 від 23.03.2010р., зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 11 га та вартістю 186 285,77 грн., яка розташована на території Миколаївко-Новоросійскьої сільської ради Саратського району Одеської області, яка судом прийнята до розгляду.

08.07.2014р. Прокурор звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог (вх.17645/14), відповідно до якої просить суд стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі відповідно до договору оренди земельної ділянки від 03.03.2010р. укладеного з Саратською районною державною адміністрацією та пеню на загальну суму 2 460,33 грн., розірвати договір оренди земельної ділянки площею 11 га. вартістю 207 562,01 грн., яка розташована на території Миколаївко-Новоросійської сільської ради Саратського району Одеської області, укладений 03.03.2010р. між Саратською району Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, який зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №041053300323 від 23.03.2010р., зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 11 га та вартістю 186 285,77 грн., яка розташована на території Миколаївко-Новоросійської сільської ради Саратського району Одеської області, яка судом прийнята до розгляду.

10.07.2014р. прокурор звернувся до суду із заявою про уточнення заявлених позовних вимог (вх.№18035/14) відповідно до якої просить суд стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі відповідно до договору оренди земельної ділянки від 03.03.2010р. укладеного з Саратською районною державною адміністрацією та пеню на загальну суму 5 377,32, грн., де 2421,50 грн. - борг, 1 885,30 грн. - штрафні санкції, 1 070,52 грн. - пеня, розірвати договір оренди земельної ділянки площею 11 га. вартістю 207 562,01 грн., яка розташована на території Миколаївко-Новоросійської сільської ради Саратського району Одеської області, укладений 03.03.2010р. між Саратською Саратської районної державної адміністрації в Одеській області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, який зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №041053300323 від 23.03.2010р., зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 11 га та вартістю 207 562,01 грн., яка розташована на території Миколаївко-Новоросійської сільської ради Саратського району Одеської області, яка судом прийнята до розгляду.

Представник прокурора заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник позивача в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, подав до суду письмові пояснення (вх.№17881/14 від 09.07.2014р.), відповідно до яких заявлені прокурором позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, відзив на позов та витребувані документи суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокурора, суд встановив:

29.01.2010р. актом Миколаївко-Новоросійської сільської ради Саратського району Одеської області встановлено в натурі межі земельної ділянки, наданої громадянці (ФОП) ОСОБА_1 в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Миколаївка-Новоросійської сільської ради.

15.10.2009р. розпорядженням Саратської районної державної адміністрації Одеської області №361/А-2009 "Про надання в довгострокову оренду терміном на 10 років, земельної ділянки, на території М.-Новоросійської сільської ради Саратського району Одеської області фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1" затверджено проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 10 років ФОП ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території - Новоросійської сільської ради Саратського району Одеської області (за межами населеного пункту), передано ФОП ОСОБА_1 у довгострокову оренду, строком на 10 років земельну ділянку загальною площею - 11,00 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться в державній власності на території М.-Новоросійської сільської ради Саратського району Одеської області (за межами населеного пункту).

03 березня 2010р. між Саратською районною державною адміністрацією Одеської області (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір оренди землі, згідно п.1. якого, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Миколаївко-Новоросійскьої сільської ради.

Відповідно до п.2. Договору в Оренду передається земельна ділянка загальною площею 11,0 га ріллі, у тому числі із земель державної власності.

Із змісту п.8. Договору, вбачається, що Договір укладено на 10 років (у разі укладення Договору оренди товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур з проектом землеустрою). Після закінчення строку дії Договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

Як визначено у п.11. Договору, орендна плата вноситься у такі строки за звітний місяць зазначений у додатку до Договору, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступним за останнім.

У відповідності до п.14. Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором, справляється пеня у розмірі 0,03% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Позивачем відповідачу передано зазначену у вищенаведеному договорі земельну ділянку, а останнім в свою чергу вищенаведену земельну ділянку було прийнято в оренду.

В період з жовтня 2014р. по лютий 2014р., відповідач в порушення умов договору оплату орендних платежів не здійснив, внаслідок чого за відповідачем утворився борг в сумі 2421,50 грн.

Приймаючи до уваги до уваги те, що відповідач безпідставно не здійснив оплату орендних платежів в сумі 2421,50 грн., що і стало підставою прокурора Саратського району Одеської області звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Саратської районної державної адміністрації в Одеській області.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Згідно зі статтею 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є

представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право, зокрема, звертатись до суду, з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненій прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно ч. 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Приписами ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 1, 3 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п.п.1,2 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

З врахуванням встановлення судом заборгованості відповідача по орендній платі в розмірі 2 421,50 грн., суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 2 421,50 грн. боргу з орендної плати підлягає судом задоволенню в повній мірі.

Крім того, прокурором заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 070,52 грн. та 1 885,30 грн. - штрафних санкцій.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Перевіривши розрахунок прокурора пені в сумі 1 070,52 грн. судом встановлено його відповідність вимогам чинного законодавства, його розрахунок здійснений прокурором належним чином, у зв'язку з чим з відповідача підлягає сума пені в розмірі 1 070,52 грн.

Щодо заявлених позовних вимог прокурора про стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмірі 1 885,30 грн. суд зазначає наступне:

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Дослідивши розрахунок суми штрафу, судом встановлено його відповідність вимогам чинного законодавства, його розрахунок здійснений прокурором належним чином, у зв'язку з чим стягненню з відповідача підлягає сума штрафу в розмірі 1 885,30 грн.

Щодо позовної вимоги прокурора про розірвання договору, суд зазначає наступне:

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Умовами ст.651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Приписами ст.652 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Із змісту ст.653 Цивільного кодексу України вбачається, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Пунктом 1 ст.760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Положеннями п.1 ст.761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Згідно п.п.1, 5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ст.784 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;

2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Наведене свідчить про те, що чинним законодавством передбачено можливість дострокового розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін цього договору. Таке розірвання може ініціюватися як з підстав, визначених сторонами у спірному договорі, так і у випадках, визначених законом.

Як вбачається із змісту ст.188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

У відповідності до ч.1 ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Стаття 141 Земельного кодексу України визначає, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

У відповідності до ст.31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;

ліквідації юридичної особи-орендаря;

відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;

набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці;

припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Стаття 32 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України. У разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях сільськогосподарського призначення за шість місяців, а на землях несільськогосподарського призначення - за рік, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах, за винятком випадків, коли розірвання договору було обумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем договірних зобов'язань. У разі розірвання договору оренди землі за погодженням сторін кожна сторона має право вимагати в іншої сторони відшкодування понесених збитків відповідно до закону. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Таким чином, за умови встановлення судом, що відповідачем орендна не сплачена впродовж більш ніж три місяця, що в свою чергу є істотною умовою для розірвання вищенаведеного договору в судовому порядку, тому на думку суду є правомірними та обґрунтованими заявлені прокурором позовні вимоги щодо розірвання договору оренди земельної ділянки площею 11 га, вартістю 207 562,01 грн., яка розташована на території Миколаївко-Новоросійської сільської ради Саратського району Одеської області, укладений 03.03.2010р. між Саратською району Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, який зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №041053300323 від 23.03.2010р. та зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 11 га та вартістю 207 562,01 грн., яка розташована на території Миколаївко-Новоросійскьої сільської ради Саратського району Одеської області, у зв'язку з чим, заявлені позовні вимоги позивача підлягають судом задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора Саратського району Одеської області в інтересах держави в особі Саратської районної державної адміністрації в Одеській області є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що так як позов прокурора Саратського району Одеської області було заявлено в інтересах держави в особі Саратської районної державної адміністрації в Одеській області, отже стягувачем є Саратська районна державна адміністрація в Одеській області, але з підстав того, що в прохальній частині позовної заяви прокурором не зазначено стягувача, у зв'язку з чим, суд не виходячи за межі позовних вимог, дійшов висновку щодо стягнення суми боргу в розмірі 2 421,50 грн., штрафу в розмірі 1 885,30 грн. та пені в розмірі 1 070,52 грн. - слід стягнути з відповідача на користь саме позивача, та відповідно зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повернути земельну ділянку на користь Саратської районної державної адміністрації в Одеській області.

Відповідно до приписів статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 3 045,00 грн. слід стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов прокурора Саратського району Одеської області в інтересах держави в особі Саратської районної державної адміністрації в Одеській області - задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Саратської районної державної адміністрації в Одеській області (68200, Одеська обл., смт. Сарата, вул. Леніна, 46, код ЄДРЮОФОП 25915261) 2 421 (дві тисячі чотириста двадцять одна) грн. 50 коп. - боргу, 1 885 (одна тисяча вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 30 коп. - штрафу санкцій, 1 075 (одна тисяча сімдесят п'ять) грн. 52 коп. - пені.

3. Розірвати договір оренди земельної ділянки площею 11 га. вартістю 207 562,01 грн., яка розташована на території Миколаївко-Новоросійської сільської ради Саратського району Одеської області, укладений 03.03.2010р. між Саратською районною державною адміністрацією Одеської області (68200, Одеська обл., смт. Сарата, вул. Леніна, 46, код ЄДРЮОФОП 25915261) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1), який зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №041053300323 від 23.03.2010р.

4. Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) повернути земельну ділянку площею 11 га та вартістю 207 562,01 грн., яка розташована на території Миколаївко-Новоросійської сільської ради Саратського району Одеської області на користь Саратської районної державної адміністрації в Одеській області (68200, Одеська обл., смт. Сарата, вул. Леніна, 46, код ЄДРЮОФОП 25915261).

5. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (р/р 31210206783008 отримувач ГУ ДКСУ в Одеській області код ЄДРПОУ 37607526 банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області МФО 828011 код класифікації: 22030001) 3 045 (три тисячі сорок п'ять) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України

Повний текст рішення складено 29.07.2014р.

Суддя Цісельський О.В.