Рішення № 39992550, 28.07.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2014 р. Справа № 914/1822/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд - С», м. Дубляни, Львівська обл.,

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про: стягнення 3 219,74 грн.

Суддя М.Синчук

при секретарі О. Гринчишин

За участю представників:

позивача: Бредіхіна Н. О. - довіреність б/н від 23.10.13р.,

відповідача: не з'явився.

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд - С» до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 3 219,74 грн., з них 2 959,03 грн. - основного боргу, 211,83 грн. - пені, 3% річних - 48,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач, у порушення умов Договору поставки №Д13/373 від 26.09.2013 р., не здійснив оплати у повному обсязі за поставлену продукцію, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 2 959,03 грн. Крім того, відповідачу нараховано 211,83 грн. - пені, 48,88 грн. - 3% річних.

Ухвалою від 26.05.2014 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 10.06.2014 р. Ухвалою суду від 10.06.2014р. розгляд справи відкладено на 16.06.2014р.

В судове засідання 16.06.2014 р. представник позивача з'явився, через канцелярію суду подав заяву про збільшення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача 2 959,03 грн. - основного боргу, 254,79 грн. - пені, 55,69 грн. - 3% річних.

В судове засідання 16.06.2014 р. представник відповідача не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом за адресою зазначеною у Витязі з ЄДРПОУ станом на 07.05.2014 р., вимоги ухвали суду від 10.06.2014 р. не виконав.

Ухвалою суду від 16.06.2014р. розгляд справи відкладено на 28.07.2014р.

В судове засідання 28.07.2014 р. представник позивача з'явився. Збільшені позовні вимоги підтримав у повному обсязі. В судовому засіданні подав заяву про долучення до матеріалів справи квитанцій №51 від 24.01.2014 р. та №143 від 27.02.2014 р.

В судове засідання 28.07.2014 р. представник відповідача не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом, вимоги ухвали суду від 10.06.2014 р. не виконав. Поштові відправлення з ухвалами суду від 26.05.2014 р., від 10.06.2014 р., від 16.06.2014 р., надіслані на адресу відповідача зазначену у Витязі з ЄДРПОУ, повернулись до суду з відміткою: «За зазначеною адресою не проживає».

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки про місце, час та дату розгляду справи останній повідомлений належно, проте не скористався правами передбаченими діючим господарським процесуальним законодавством, а також в матеріалах справи достатньо необхідних господарському суду документів для прийняття обґрунтованого та правомірного рішення.

Згідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Вислухавши представника позивача, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між сторонами у справі укладено Договір поставки №Д13/373 від 26.09.2013 р. (надалі - Договір). За умовами цього Договору постачальник - (позивач у справі) зобов'язується поставити (продати), а покупець (відповідач у справі) зобов'язується прийняти (купити) продовольчі товари. (а.с.13-14)

Відповідно до п. 1.2. Договору найменування, асортимент, кількість, ціна та сума кожної поставки передбачається в накладній, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 3.2. Договору, відпуск продукції здійснюється без попередньої оплати при наступному порядку розрахунків: покупець зобов'язується забезпечити поступлення коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 13-ти календарних днів з моменту отримання товару.

На виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 11 619,56 грн., що підтверджується видатковими накладними. Проте, відповідачем було проведено часткову оплату заборгованості в розмірі 8 660,53 грн.

Як вбачається з позовної заяви, відповідачем не оплачено в повному обсязі три видаткові накладні, а саме:

1) № Д-000047066 від 17.10.2013 р. на суму 1 003,02 грн. (а.с.15)

2) № Д-000048443 від 24.10.2013 р. на суму 2 191,12 грн. (а.с.16)

3) № Д-000049830 від 31.10.2013 р. на суму 267,31 грн. (а.с.17)

В судовому засіданні 28.07.2014 р. представник позивача долучив до матеріалів справи квитанцій №51 від 24.01.2014 р. на суму 103,02 грн. (призначення платежу: «Оплата згідно накладної № Д-000047066») та №143 від 27.02.2014 р. на суму 400,00 грн. (призначення платежу: «Оплата згідно накладної № Д-000047066»).

Відповідно до п. 4.2. Договору у випадку порушення терміну оплати покупець, відповідно до ст.ст. 549-551 ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», зобов'язаний сплатити постачальнику суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення, включно по день оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Станом на день розгляду справи судом, відповідач заборгованість в суму 2 959,03 грн. не погасив, доказів зворотнього суду не представлено.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачем не оплачено в повному обсязі поставлений позивачем товар, згідно Договору поставки №Д13/373 від 26.09.2013 р., за видатковими накладними на загальну суму 3 462,05 грн., а саме: № Д-000047066 від 17.10.2013 р. на суму 1 003,02 грн. (а.с.15), № Д-000048443 від 24.10.2013 р. на суму 2 191,72 грн. (а.с.16), № Д-000049830 від 31.10.2013 р. на суму 267,31 грн. (а.с.17)

В судовому засіданні 28.07.2014 р. представник позивача долучив до матеріалів справи квитанцій №51 від 24.01.2014 р. на суму 103,02 грн. (призначення платежу: «Оплата згідно накладної № Д-000047066») та №143 від 27.02.2014 р. на суму 400,00 грн. (призначення платежу: «Оплата згідно накладної № Д-000047066»). Таким чином, неоплаченим залишися поставлений позивачем товар на загальну суму 2 959,03 грн., доказів зворотнього суду не надано.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, у відповідності із ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002 року № 2921-111, передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п.6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 4.2. Договору у випадку порушення терміну оплати покупець, відповідно до ст.ст. 549-551 ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», зобов'язаний сплатити постачальнику суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення, включно по день оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

З долученого позивачем до матеріалів справи розрахунку вбачається, що пеня нарахована у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем в порушення вказаної норми пеня нарахована за період більше ніж 6 місяців.

Перевіривши розрахунок пені, господарський суд встановив, що позивач припустився помилки при їх обрахунку, які полягають в наступному.

Пунктом 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи положення пункту 3.2. Договору в якому визначено, що покупець зобов'язується забезпечити поступлення коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 13-ти календарних днів з моменту отримання товару.

Таким чином, господарський суд констатує, що нарахування пені можна здійснювати з наступного дня, як це здійснював позивач. Господарський суд констатує, що позивачем правильно визначено початок періоду нарахування пені.

Що стосується кінцевої дати по яку позивач нараховував пеню (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 16.06.2014 р. / а.с.34), то господарський суд з нею не погоджується, так як позивачем, всупереч положенням пункту 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", не врахувано норму ч.6 ст. 232 ГК України. В результаті допущених помилок має місце збільшення періоду нарахування пені і, як наслідок, пред'явлення до стягнення більшої суми.

Суд перевіривши наданий позивачем розрахунок позовних вимог в частині нарахування пені, визнав його обґрунтованим частково в сумі 231,31 грн. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, вимоги позивача про стягнення 55,69 грн. - 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір слід покласти на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 193 ГК України, ст. ст. 525, 526, 625, 655, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (адреса: 82431, АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд-С» (адреса: 80381, Львівська область, Жовківський район, м. Дубляни, вул. Вокзальна, буд. 11; ідентифікаційний код 33622074) 2 959,03 грн. - заборгованості, 231,31 грн. - пені, 55,69 грн. - 3% річних, 1 827,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Синчук М.М.