Рішення № 39991060, 31.07.2014, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "31" липня 2014 р. Справа № 906/831/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Лозинської І.В.

при секретарі Поливко М.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Дьомкіна О.В. - юрисконсульт 1 категорії відділу правового забезпечення Житомирської філії ПАТ "Укртелеком", дов. №422, від 11.12.2013 р.;

від відповідача: Максимчук М.П. - капітан юстиції, дов. №746 від 09.07.2014 р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (м. Київ) в особі Житомирської філія ПАТ "Укртелеком" (м. Житомир)

до Військової частини А 1979 (смт. Чуднів, Житомирська область)

про стягнення 3668,40 грн.

Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" (м. Житомир) подано до суду позов про стягнення з Військової частини А1979 заборгованості в сумі 3668,40 грн., з яких: 3374,18 грн. основний борг за надані телекомунікаційні послуги з грудня 2013 р. по травень 2014 р., 69,12 грн. пеня, 20,27 грн. 3% річних та 204,83 грн. інфляційні.

Представник позивача в судовому засіданні підтвердила суму сплаченого відповідачем боргу на загальну суму 3643,81 грн., які позивачем зараховано як сплату основного боргу та пені, у зв'язку з чим подала заяву про припинення провадження в частині стягнення цієї суми (а. с. 58); підтримала позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних; надала для долучення до матеріалів справи довідки про нарахування пені (а. с. 52 - 57).

Представник відповідача підтвердив сплату суми основного боргу, однак проти нарахованих штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних заперечив, зазначив, що послуги електрозв'язку надавались позивачем не якісно, на підтвердження чого надав витяг з журналу прийому - здачі чергування на БП-450, крім того, надав копії документів щодо оформлення заявок Командувачу Сухопутних військ Збройних сил України з метою отримання коштів для погашення боргу, а також заяву про зменшення пені у зв'язку із сплатою основного боргу (а. с. 59 - 66).

Дослідивши надані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 25.11.2004 р. між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Житомирської філії (позивач/підприємство зв'язку) та Військовою частиною А 1979 (відповідач/споживач) було укладено Типовий договір №12 про надання послуг електрозв'язку з додатками (далі - Договір, а.с.11-20), за умовами якого підприємство зв'язку надає споживачеві послуги електрозв'язку, перераховані в Додатку №1, безплатні послуги, перераховані в Додатку №2 (п.1.1 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору, послуги, які надаються підприємством зв'язку, оплачуються за тарифами, погодженими згідно з чинним законодавством.

Споживач сплачує послуги електрозв'язку за спільно погодженою системою: абонентна плата - авансова, переговори - кредитна (п. 4.2 Договору).

Згідно з позовною заявою позивач вказав, що ним на виконання умов зазначеного Договору були надані послуги на суму 3374,18 грн., однак відповідач станом на день пред'явлення позову розрахунки на вказану суму не провів; зазначив, що 14.02.2014 р. відповідачу була направлена претензія №80/20 від 06.02.2014 р., яка була залишена останнім без відповіді та задоволення.

Посилаючись на п. 5.8. Договору, позивач нарахував до стягнення з відповідача 69,12 грн. пені.

Також, у зв'язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач заявив до стягнення з відповідача, згідно з ч.2 ст.625 ЦКУ, 20,27 грн. 3% річних та 204,83 грн. інфляційних.

Відповідач за підставами пред'явлення та предметом позов не оспорив, основну суму заборгованості визнав.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд враховує наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За ст.ст. 6,627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ґрунтуються на укладеному між сторонами Договорі №12 про надання послуг електрозв'язку від 25.11.2004 р., який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

У відповідності до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи, зокрема, виписаними позивачем Рахунками-актами (а.с.32-35,37-44), підтверджено що за період з грудня 2013 р. по травень 2014 р. позивачем було надано відповідачу телекомунікаційні послуги на загальну суму 808,98 грн.

При цьому, слід зазначити,, що станом на 01.12.2013 р. за відповідачем обліковувалась заборгованість за минулі періоди в розмірі 2565,20 грн., що не заперечувалось представниками сторін в судових засіданнях та вбачається з розрахунку боргу по В/ч А1979 (а. с. 7).

Таким чином, загальна сума наданих згідно з Договором № 12 від 25.11.2004 р. послуг склала 3374,18 грн. (2565,20 + 808,98 ).

У відповідності до п.п. 4.5 Договору, розрахунки за фактично отримані в кредит послуги електрозв'язку за кожний попередній місяць проводяться споживачем протягом десяти днів з дня одержання рахунка, але не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

У разі застосування авансової системи оплати споживач для одержання послуг електрозв'язку проводить щомісячно, до 20 числа поточного місяця, попередню оплату їх вартості в розмірі не менше суми послуг, наданих у попередньому розрахунковому періоді, з подальшим перерахунком (до 10 числа місяця, що настає після розрахункового періоду) виходячи з фактично наданих послуг (п.4.6 Договору).

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач свої зобов'язання щодо здійснення розрахунків за отримані в період з грудня 2013 р. по травень 2014 р. послуги не виконав.

З метою досудового вирішення спору, 14.02.2014 р. позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №80/20 від 06.02.2014 р. про сплату заборгованості за телекомунікаційні послуги в сумі 2884,10 грн. (сума боргу станом на 01.02.2014 р. (2834,86 грн.) + пеня (19,44 грн.) + 3% річних (20,25 грн.) + інфляційні (9,55 грн.) (а.с.21).

У відповідь на претензію відповідач гарантійним листом від 26.02.2014 р. №273 зобов'язався погасити заборгованість перед позивачем за телекомунікаційні послуги у разі надходження бюджетних коштів на адресу В/ч А1979 (а. с. 61).

Таким чином, на дату звернення до суду у відповідача перед позивачем залишилась непогашеною заборгованість за отримані послуги електрозв'язку на суму 3374,18 грн. згідно з Договором №12 від 25.11.2004 р.

Разом з тим, в процесі розгляду справи відповідачем було частково сплачено на рахунок позивача 27.06.2014 р. - 2700,03 грн. та 04.07.2014 р. - 943,81 грн., які, за даними позивача, були зараховані ним в рахунок погашення заборгованості за період з грудня 2013 р. по травень 2014 р. на суму 3374,18 грн., пені на суму 69,12 грн., та частково боргу за червень 2014 р. у розмірі 200,54 грн.

Розглядаючи правильність порядку зарахування позивачем, сплачених згідно з платіжними дорученнями коштів (а. с. 47), суд враховує, що Договором №12 від 25.11.2004 р. сторони не погодили черговості погашення вимог за грошовими зобов'язаннями, тому для її визначення слід керуватися Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 р. №22, та яка визначає загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Нормами зазначеної Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів, у т.ч. платіжних доручень.

В силу п.3.8 Інструкції, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Роз'яснення питання віднесення платежу у призначенні якого не зазначено періоду, в якому ці послуги чи товар надані, законодавством не зовсім чітко регламентовано. Тому такий період згідно з роз'ясненням Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: 1. Якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; 2. Якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення; 3. Коли платіжні документи містять чітке посилання на призначення платежу, сплачені кошти слід зараховувати як оплату за надані послуги (виконані роботи) у вказаному місяці (лист №06-10/10-1215 від 29.10.2004).

Отже, допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.

З поданих відповідачем копій платіжних доручень №271 від 27.06.2014 р. та №276 від 03.07.2014 р. вбачається, що призначенням платежу є Договір №12 від 24.06.2011 р. та акти виконаних робіт №12 від 05.12.2013 р., №180308000000120 від 02.07.2014 р.

Судом встановлено, що враховуючи предмет договору та характер відносин, що склалися на момент підписання угоди, посилання сторін у платіжних дорученнях на Договір №12 від 24.06.2011 р., а не Договір №12 від 25.11.2004 є технічною помилкою.

В судовому засіданні представники сторін також зазначили, що домовленостей про зарахування коштів, перерахування яких підтверджується платіжними дорученнями, для розрахунків по інших договорах, сторонами укладено не було.

З огляду на суми, перераховані до сплати відповідачем, та призначення платежу платіжних доручень з посиланням на акти, суд приходить до висновку, що 3643,84 грн. мали бути зараховані позивачем в рахунок погашення основної заборгованості за телекомунікаційні послуги за період з грудня 2013 р. по липень 2014 р. включно в такій послідовності: 2700,03 грн. - борг станом на грудень 2013 р., 674,15 грн. - за січень - травень 2014 р., 269,66 грн. - за червень-липень 2014 р..

Таким чином, оскільки борг за період з грудня 2013 р. по травень 2014 р. був сплачений відповідачем після звернення позивача до суду, провадження у справі в частині стягнення 3374,18 грн. слід припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Визначений позивачем порядок зарахування сплачених коштів суд вважає безпідставним та таким, що суперечить нормам законодавства, тому вказує, що вимога про стягнення нарахованої позивачем пені у розмірі 69,12 грн. є предметом самостійного дослідження.

При перевірці обґрунтованості та законності нарахування позивачем пені у розмірі 69,12 грн. суд враховує, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 -552, 611, 625 ЦК України.

Так, за статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами Договору (п.5.8) сторони передбачили, що у разі несплати за надані послуги електрозв'язку понад установлений термін (з 21 числа місяця, що настає після розрахункового періоду) споживач сплачує пеню в розмірі одного відсотка від затриманих платежів за кожну добу затримки, згідно з чинним законодавством.

Слід зазначити, що згідно з частиною другою статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у сфері по наданню телекомунікаційних послуг визначено Законом України "Про телекомунікації" відповідно до частини 2 статті 36 якого, у разі затримки плати за надані оператором, провайдером телекомунікаційні послуги споживачі сплачують пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня.

З розрахунку позивача вбачається, що він нарахував до стягнення з відповідача облікову ставку пені за період з грудня 2013 р. по травень 2014 р. (а. с.10).

З огляду на викладене, суд погоджується, що нарахування пені за прострочення виконання зобов'язань за Договором №12 від 25.11.2004 р. мало здійснюватись згідно із Законом України "Про телекомунікації", а не п. 5.8 Договору.

Перевіривши правильність нарахування пені в межах визначеного позивачем періоду її нарахування, суд встановив що її суму у розмірі 69,12 грн. заявлено до стягнення обґрунтовано.

Разом з тим, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої пені, слід зазначити наступне.

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст.551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З огляду на викладене, враховуючи факт сплати відповідачем основного боргу в повному обсязі під час розгляду справи в суді, зважаючи на особливості порядку фінансування відповідача, враховуючи, що до стягнення з відповідача окрім пені нараховано 204,83 грн. інфляційних та 20,27 грн. 3% річних, при цьому позивачем не доведено факту завдання йому чи іншим учасникам господарських відносин збитків внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем коштів, господарський суд розцінив вказані обставини як такі, що заслуговують на увагу, тому керуючись п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, вважає за доцільне зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90%.

За вказаних обставин до стягнення з відповідача підлягає 6,90 грн. пені. У стягненні 62,22 грн. пені слід відмовити.

Що стосується здійсненого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних, слід зазначити, що за ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів за період з 17.03.2014 р. по11.06.2014 р. (а. с. 8) та розрахунок 3% річних на суму 2834,86 грн. за аналогічний період, суд прийшов до висновку, що нараховані позивачем 204,83 грн. інфляційних та 20,27 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 32 ГПК доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Відповідач позовні вимоги не оспорив, доказів сплати пені, 3% річних та інфляційних суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладеного договору та такими, що підлягають задоволенню на суму 232,00 грн., з яких: 6,90 грн. пені, 20,27 грн. 3% річних та 204,83 грн. інфляційних нарахувань.

Провадження в частині стягнення 3374,18 грн. основного боргу підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

В частині стягнення 62,22 грн. пені суд відмовляє.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд враховує роз'яснення, надані в п. 9.4. постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 р. №6 "Про судове рішення", згідно з яким у резолютивній частині рішення господарські суди повинні зазначати про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 ст.83 ГПК України, про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині.

Керуючись ст. 49, п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 82 - 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження в частині стягнення 3374,18 грн. основного боргу.

3. Стягнути з Військової частини А 1979 (13200, Житомирська область, м. Чуднів, вул. Привокзальна, 100, код ЄДРПОУ 08392525) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01030, м. Київ, бульвар Шевченка, 18, код ЄДРПОУ 21560766) в особі Житомирської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (10014, м. Житомир, вул. Київська, 20, код. ЄДРПОУ 01184114):

- 204,83 інфляційних;

- 20,27 грн. - 3% річних;

- 6,90 грн. - пені;

- 1796,01 грн. - витрат по сплаті судового збору.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 01.08.14

Суддя Лозинська І.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам