Ухвала суду № 39990946, 22.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/6306/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Колеснікова І.С. Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

22 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ч.1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2013 р. у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Богуславський кар'єр" до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Богуславський кар'єр" звернулося до суду з позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.10.2013 № 0002982201 та від 25.10.2013 № 0001842201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для зміни судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясовних обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Миронівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київської області була проведена документальна планова виїзна перевірка Публічного акціонерного товариства "Богуславський кар'єр" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012. Результати перевірки оформлені актом від 11.07.2013 № 4/22-011/00292497.

В ході проведення документальної позапланової виїзної перевірки та згідно висновків цього Акта, відповідачем порушено вимоги:

- пункту 135.1, підпункту 135.2.7 пункту 135.5, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.16 статті 137 Податкового кодексу України, що виявилося у заниженні валових доходів за 4 квартал 2012 року на суму 24913,00 грн. з підстав невідображення безнадійної кредиторської заборгованості по сумам, термін позовної давності по яких минув;

- підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що виявилося у завищенні валових витрат за 1 квартал 2011 року на суму 430,00 грн.;

- пункту 138.1 статті 138, пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що виявилося у завищенні валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2-4 квартали 2011 року на суму 687140,00 грн.;

- статей 138, 139 Податкового кодексу України, що виявилося у завищенні валових витрат на суму 1596110,00 грн.;

- пункту 39.1, пункту 39,6 статті 39, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму - 136036,33 грн.

22 жовтня 2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002982201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 162711, 74грн. (за основним платежем - 136036,33 грн., за штрафними санкціями - 26675,41 грн.) та 25 жовтня 2013 року податкове повідомлення-рішення №0001842201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 183862,15 грн. (за основним платежем - 147089,72 грн., за штрафними санкціями - 36772,43 грн.)

Не погоджуючись з вище вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Богуславський кар'єр" звернулося до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, вказав на наявність підтвердження здійснення господарської операції.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, у позивача наявна безнадійна кредиторська заборгованість у розмірі 24913,00 грн., яка виникла до 01.04.2011 і термін позовної давності якої минув.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", який був чинним до 01.04.2011, передбачено, що загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) включаються до валового доходу.

Датою збільшення валового доходу згідно з підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", вважалась дата, яка припадала на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

З врахуванням вищенаведеного, до 01.04.2011 платник податку на дату отримання від покупця (замовника) попередньої оплати за товари (роботи, послуги) був зобов'язаний збільшити валовий доход на суму такої попередньої оплати.

Що стосується відображення у податковому обліку платника податку - продавця кредиторської заборгованості (за оплаченими, але не відвантаженими товарами (роботами, послугами)), за якою минув строк позовної давності, після набрання чинності Податкового кодексу України то відповідно до абзацу "а" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, є безнадійною заборгованістю.

Згідно підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

З врахуванням наведеного, якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за отримані, але неоплачені товари (роботи, послуги) або отримані, але неоплачені основні засоби (нематеріальні активи) залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості, тобто з урахуванням податку на додану вартість, включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

При цьому якщо відповідно до норм Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", платник податку врахував вартість отриманих, але неоплачених товарів робіт, послуг у складі валових витрат, то після закінчення строку позовної давності на підставі норм Податкового кодексу України зменшення витрат на зазначену суму не здійснюється. Аналогічно не здійснюється зменшення сум амортизаційних відрахувань, врахованих до 01.04.2011 року при визначенні об'єкта оподаткування, якщо кредиторська заборгованість виникла за отриманими, але неоплаченими основними засобами (нематеріальними активами).

Отже, з метою уникнення подвійного урахування при визначенні об'єкта оподаткування, сума такої кредиторської заборгованості, що визнана безнадійною після 01.04.2011, не включається до доходів платника податку.

Надаючи оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2011 року між позивачем та ПАТ «Агропромислова група» укладено договір про надання послуг № 913/1.

За умовами договору виконавець (ПАТ «Агропромислова група») зобов'язується за замовленням замовника (ВАТ «Богуславський кар'єр») виконати роботи за допомогою власної будівельної техніки при умові управління будівельною технікою водієм виконавця згідно переліку, що вказується у додатку №1 до договору, за адресою: м. Богуслав, Київська область.

За умовами договору фактичний обсяг наданих послуг вказується в актах виконаних робіт, скріпленими підписами сторін.

На підтвердження факту виконання робіт сторонами було підписано акти виконаних робіт від 29.04.2011 № 1, від 31.05.2011 № 2, від 31.10.2011 № 4, від 29.02.2012 № 7, від 30.03.2012 №8, та ПАТ «Агропромислова група» виписано на адресу позивача податкові накладні.

Водночас, 30.05.2012 між позивачем та ТОВ «Автодортранс» укладено договір про надавання послуг екскаватора № 30/05/12, за умовами якого виконавець (ТОВ «Автодортранс») зобов'язується за замовленням замовника (ВАТ «Богуславський кар'єр») надати послуги екскаватором з гідромолотком по виконанню робіт із подрібненням негабаритної маси.

На підтвердження факту виконання робіт сторонами було підписано акти здачі-приймання робіт від 30.06.2012 № ОУ-0000073 та від 31.07.2011 № ОУ-0000092, та ТОВ «Автодортранс» виписано на адресу позивача податкові накладні.

Розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість можливе, за умови придбання ним товарів та послуг для використання їх при здійсненні ним господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Також, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

До складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Разом з тим, колегія суддів вказує на залежність права платника податку на нарахування податкового кредиту від фактичного здійснення господарської операції з підтвердженням такого здійснення достовірними первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією, в свою чергу є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими договорами, податковими накладними, платіжними дорученнями та актами-здачі приймання робіт, які в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, основними видами діяльності позивача є: добування декоративного та будівельного каменю.

Надані ПАТ «Агропромислова група» та ТОВ «Автодортранс» послуги з використання екскаватора з гідромолотком по виконанню робіт із подрібненням негабаритної маси використано позивачем виключно у власній господарській діяльності, оскільки придбання таких послуг здійснено з метою проведення його основного виду діяльності (видобутку каміння).

Крім того, 4 квітня 2011 року між позивачем та ТОВ «Владиоль» укладено договір № 11-04/16 та додаткову угоду до договору, відповідно до умов яких перевізник ТОВ «Владиоль» зобов'язується надати послуги з перевезення продукції підприємства власними транспортними засобами.

Так, матеріали справи містять належним чином оформлені товарно-транспортні накладні, зі змісту яких вбачається, що перевізником було надано послуги з перевезення вантажу (щебеню). Пункт навантаження - м. Богуслав (кар'єр) до пункту призначення - місцезнаходження контрагентів позивача.

Крім того, перевізником надано позивачеві відповідні рахунки-фактури та на підтвердження факту перевезення продукції між сторонами підписано акти здачі приймання робіт. Також, ТОВ «Владиоль» виписало на адресу позивача податкові накладні.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями та шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, що підтверджується відповідними угодами.

Також, у березні 2012 року між позивачем та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» укладено усну угоду про поставку товару власними силами постачальника.

Оформлення усної угоди відбулося шляхом надання ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» позивачеві рахунку-фактури, згідно якої підприємством було придбано сталеві листи, уголки, круги та труби. На підтвердження факту поставки товару постачальником також надано покупцеві видаткові накладні та податкову накладну.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням.

Крім того, 27 квітня 2012 року між позивачем та ТОВ «ТК «МІССУРІ» укладено договір № 1 про поставку товару (інструментів та комплектуючих) власними силами постачальника. За умовами договору асортимент товару визначається у рахунку-фактурі.

Так, ТОВ «ТК «МІССУРІ» надано позивачеві рахунки-фактури, згідно яких підприємством було придбано комплектуючі (зуби ковша, міст проміжків, плита подріблювальна). На підтвердження факту поставки товару постачальником також надано покупцеві видаткові накладні. Поряд із цим, ТОВ «ТК «МІССУРІ» виписало на адресу позивача податкові накладні. Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Як вбачається з акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що дані господарські операції відображено у податковому обліку позивача шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним до складу податкового кредиту та валових витрат.

Так, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Так, на підставі спірних правочинів, укладених із ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» позивачем було отримано товари, зокрема, комплектуючі, вироби з металу та інструменти, а також придбано послуги з перевезення власної виробленої продукції (щебеню), які було використано позивачем для організації ведення господарської діяльності пов'язаної із видобутком каменю.

На підтвердження вказаного позивачем надано необхідні первинно-бухгалтерські документи, зокрема, і накладні на внутрішнє переміщення товарів на складах позивача.

З витягів Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців не містять записів про відсутність за юридичною адресою ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ».

Таким чином, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для відображення в податковому обліку спірних операцій, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців.

Крім того, доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) надано не було.

Таким чином, операції позивача з контрагентами, здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Відповідно до ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2013 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І.О.Лічевецький

В.Е.Мацедонська

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.