Рішення № 39990681, 24.07.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/10576/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Шершак М. І.Номер провадження 22-ц/788/1374/14 Суддя-доповідач - Левченко Т. А. Категорія - 30

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Левченко Т. А.,

суддів - Хвостика С. Г. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 червня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі та гідності і ділової репутації, стягнення шкоди, -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_4 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що з 11.10.2007 року ОСОБА_3 поширює завідомо неправдиві повідомлення в суди, Генеральну прокуратуру, прокуратуру Сумської області, м. Суми, правоохоронні органи, засоби масової інформації про нібито вчинення нею тяжких злочинів, а саме: вбивства його батьків ОСОБА_5, ОСОБА_6, а також інших осіб. Неправомірні дії відповідача переконливо свідчать про порушення її прав на повагу честі та гідності. У зв'язку з неправдивими діями ОСОБА_3, вона зазнала значної моральної шкоди, яка виразилась в емоційних та душевних стражданнях, хвилюванні, фізичному болю. Внаслідок протиправної поведінки відповідача вона позбавлена можливості реалізувати свої уподобання та бажання, як звичайні люди, вона припинила спілкування з друзями, родичами, сусідами, виїхала в село, щоб не давати пояснення знайомим, друзям щодо злочинів, які вона не скоювала. Тому просить зобов'язати відповідача публічно при свідках вибачитися, спростувати завідомо неправдиві повідомлення в судах, міліції, прокуратурі; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 25 000 грн.

ОСОБА_3 позов ОСОБА_4 не визнав та звернувся до неї з зустрічним позовом, який обґрунтовує тим, що правоохоронними органами порушена кримінальна справа за фактом шахрайських дій відносно його батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та органами досудового слідства він був визнаний представником потерпілих батьків. На прохання своїх батьків він, як їх представник, звернувся до правоохоронних органів з заявами про тяжкі злочини ОСОБА_4, яка як він вважає, винна в смерті його батьків. Посилається на те, що діями ОСОБА_4 йому спричинена матеріальна та моральна шкода. В зв'язку з протиправними діями відносно його батьків він змушений був покинути роботу, щоб забезпечувати лікування і захист батьків, змінився звичний уклад його життя, у нього виникла необхідність відстоювати свої права в правоохоронних органах та судах. Просить призначити йому відшкодування матеріальної шкоди завданої йому ОСОБА_4 в сумі 446,8 тис. грн. за знищену оселю його батьків та втрачений заробіток та 186 тис. грн. - відшкодування моральної шкоди; зобов'язати ОСОБА_4 публічно, при свідках, вибачитися, спростувати завідомо неправдиві повідомлення в судах, міліції, прокуратурах.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 червня 2014 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, моральну шкоду розміром 5000 грн.

Зобов'язано ОСОБА_3 після набрання рішенням чинності вибачитись перед ОСОБА_4 в присутності свідків.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі та гідності, стягнення шкоди відмовлено за необґрунтованістю вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду, а справу направити на новий розгляд у той самий суд, іншим складом суду. В доводах апеляційної скарги посилається на те, що судом при ухваленні рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно досліджені та з'ясовані обставини справи. Зокрема зазначає, що судом не враховано його права, передбачена Законом України «Про звернення громадян», а також те, що ОСОБА_4 пропустила строк позовної давності на звернення з даним позовом до суду.

ОСОБА_4 належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, однак своїм правом на участь в судовому засіданні не скористалась.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що викладена ОСОБА_3 негативна інформація у зверненнях до судів, правоохоронних органів, засобів масової інформації про вчинення ОСОБА_4 тяжких злочинів не знайшла свого підтвердження, а тому є недостовірною та такою, що ганьбить її гідність, честь і ділову репутацію. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості його вимог.

Проте погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_4 не можна, так як суд дійшов його з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (пункт 14) позовна заява про захист честі і гідності фізичної особи повинна містити, зокрема відомості про те, в який спосіб була поширена інформація, що порушує особисті немайнові прав позивача, яка саме інформація поширена відповідачем (відповідачами), із зазначенням часу, способу й осіб, яким така інформація повідомлена, інші обставини, які мають юридичне значення, посилання на докази, що підтверджують кожну з таких обставин, а також зазначення способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право.

Обґрунтовуючи свій позов про захист честі і гідності ОСОБА_4 обмежилась лише зазначенням в позовній заяві про те, що починаючи з 11.10.2007 року ОСОБА_3 надає завідомо неправдиві повідомлення в суди, прокуратуру Сумської області, м. Суми, правоохоронні органи, засоби масової інформації про вчинення нею тяжких злочинів: вбивство його батьків ОСОБА_5, ОСОБА_6, вбивство ОСОБА_7, ОСОБА_8, судді ОСОБА_15, тероризм, взяття в заручники ОСОБА_5 та інших злочинах. В зв'язку з цими неправомірними діями ОСОБА_3 вона зазнала значної моральної шкоди, яка виразилась в емоційних та душевних стражданнях, хвилюванні, фізичному болю. Проте, в яких саме конкретно повідомленнях міститься, зазначена нею, неправдива інформація з вказівкою конкретного часу її поширення та конкретних осіб, судів, правоохоронних органів та засобів масової інформації, яким така інформація повідомлена, ОСОБА_4 в позові не зазначила.

До позовної заяви, в якості доказів на підтвердження розповсюдження ОСОБА_3 неправдивої інформації про вчинення нею тяжких злочинів, ОСОБА_4 додала постанову оперуповноваженого СКР Ковпаківського РВ СМУ ГУ МВС України в Сумській області Петрика В.Р. від 28.08.2010 року про відмову в порушенні відносно неї кримінальної справи, де зазначаються пояснення ОСОБА_3 як свідка, а також особи за заявою якого проводилась перевірка; звернення ОСОБА_3 за довіреністю від імені ОСОБА_6 до прокурора Сумської області від 19 січня 2009 року в якому зазначено, що вона ОСОБА_6 та її чоловік ОСОБА_5 «з 2006 року стали об'єктом уваги кримінального угруповання, яке створила ОСОБА_4, зі своїх дітей, рецидивіста ОСОБА_10, ОСОБА_11, свого чоловіка ОСОБА_12.»; позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_13 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок злочину, в якій ОСОБА_3 обґрунтовує свій позов тим, що відповідачі взяли в заручники його батьків, підпалили їх оселю, чим завдали йому матеріальної та моральної шкоди від 15 липня 2009 року; скарга ОСОБА_3 прокурору Ковпаківського району м. Суми від 06 липня 2009 року в якій він просить притягти ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності по ст. 372 ч. 2, ст. 383 ч. 2 КК за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину; рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.09.2010 року про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричинених вчиненням злочину та апеляційна скарга на це рішення.

Надавши вказані письмові докази суду, ОСОБА_4 в позовній заяві не зазначила, які конкретно факти розповсюдження відносно неї недостовірної інформації ОСОБА_14 підтверджуються кожним із цих документів та які конкретно відомості, зазначені в них (з дослівним викладенням та цитуванням мовою оригіналу) вона вважає такими, що містять відносно неї недостовірну інформацію, яку повинен спростувати ОСОБА_3 За відсутності зазначеного в позовній заяві ОСОБА_4, самі по собі ці документи ще не є підставою для задоволення її позову про захист честі і гідності.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував, під час розгляду справи не запропонував ОСОБА_4 уточнити та конкретизувати свою позовну заяву, не встановивши та не зазначивши в рішенні конкретні факти розповсюдження ОСОБА_3 недостовірної інформації відносно ОСОБА_4 з зазначенням дати звернення, особи, якій воно адресоване, конкретного змісту звернення (з дослівним викладенням та цитуванням мовою оригіналу) в якому міститься недостовірна інформація, прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_4 про захист честі і гідності.

Крім того, вирішуючи справу, суд першої інстанції, взагалі не врахував роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

Зокрема п. 16 Пленуму передбачено, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа, звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Як вбачається з матеріалів справи, що 08.11.2007 року у будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_6 сталася пожежа, після якої батько ОСОБА_3 - ОСОБА_5 помер від отриманих опіків. ОСОБА_3 неодноразово звертався до правоохоронних органів з заявами в яких зазначав про свої підозри щодо неправомірних дій ОСОБА_4 та членів її родини відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 На протязі тривалого часу за фактом пожежі та заявами ОСОБА_3 правоохоронними проводились відповідні перевірки. Крім того до цього часу знаходиться на розгляді в суді кримінальна справа по обвинуваченню сина ОСОБА_4 в скоєнні шахрайських дій відносно подружжя ОСОБА_3. ОСОБА_3 також неодноразово звертався до суду з позовами до ОСОБА_4 та членів її родини про відшкодування шкоди, обґрунтовуючи їх неправомірним діями відповідачів відносно його батька ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» та висновків Конституційного Суду України в Рішенні від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей) звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про неправомірні дії певних осіб, які передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом посадовими особами, за змістом ст. 277 ЦК України не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб. Викладення у таких листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

В порядку цивільного судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься зокрема, у судових рішеннях, також постановах органів досудового слідства. Інформація, зазначена в позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Крім того суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що права позивачки можуть бути захищені в обраний нею спосіб шляхом зобов'язання ОСОБА_3 вибачитись перед нею при свідках. Судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вирішення своїх поглядів і переконань. Суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК.

Отже, виходячи з викладеного колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення на підставі п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди та зобов'язання ОСОБА_3 вибачитись перед нею в присутності свідків з ухваленням рішення про відмову ОСОБА_4 в задоволенні цих позовних вимог.

Щодо вирішення судом зустрічного позову ОСОБА_3, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для його задоволення, так як позивач не довів належними доказами сам факт спричинення йому матеріальної та моральної шкоди та вину в цьому ОСОБА_4 Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про захист честі і гідності, то їх обґрунтування з викладенням обставин та доказів, що їх підтверджують, в позовній заяві взагалі відсутнє. Апеляційна скарга ОСОБА_3 не містить будь-яких доводів які давали підстави для скасування рішення суду в цій частині.

Так як ухвалою колегії суддів від 10 липня 2014 року ОСОБА_3 було відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення апеляційним судом рішення у справі, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з обох сторін на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі по 121 грн. 80 коп. з кожного.

Керуючись ст. ст. 303; 307 ч. 1 п.2; 309 ч. 1 п. п. 1, 4; 313-314; 316 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 червня 2014 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди та зобов'язання ОСОБА_3 вибачитись перед ОСОБА_4 в присутності свідків та відмовити ОСОБА_4 в задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 червня 2014 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір за апеляційний розгляд справи в сумі 121 гривня 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір за апеляційний розгляд справи в сумі 121 гривня 80 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -