Ухвала суду № 39987594, 24.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20687/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, треті особи: Державна інспекція ядерного регулювання України, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІПП-Центр» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи,а також додатково витребувані судом апеляційної інстанції докази та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників проведено позапланову виїзну документальну перевірку ДП «НАЕК «Енергоатом» з питань дослідження формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що враховуються при обчисленні об'єктів оподаткування по операціям з ТОВ «Кінг/З/Енерджи» за період з 01.03.2011 по 31.03.2011, з ТОВ «ІПП-Центр» за період з 01.09.2011 по 30.09.2011, за результатом якої складено акт від 05.09.2013 №1069/41-10/24584661.

Наведеним актом перевірки встановлено допущені позивачем порушення, а саме: п. 1.6. п. 1.31, п. 1.32, ст.1, п. 5.1, п.п. 5.2.1, п. 5.2, п.п. 5.3.9, п. 5.3, ст. 5, Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97,, п.п. 14.1.27, п. 14.1, ст. 14, п. 44.1, п. 44.2, п. 44.3, ст. 44, п.п. 138. 1.1, п. 138.1, п. 138.2, ст. 138, п.п. 139.1.1, п. 139.1, ст. 139, п.п. 140.1.2, п. 140.1, ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на 840 386 грн (за 1 квартал 2011 на 272 860 грн, за 2-3 квартал на 567 526 грн).

Не погодившись із висновками акту перевірки позивач звернувся до податкової інспекції зі скаргою, за наслідками розгляду якої у задоволенні скарги відмовлено.

Керуючись висновками акту перевірки від 05.09.2013 №1069/41-10/24584661 Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників винесено податкове повідомлення-рішення від 23.09.2013 року № 0001084110, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 840 386 грн, визначені штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 грн.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення ДП «НАЕК «Енергоатом» звернулось за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договорів та наявні податкові накладні, які відповідають вимогам законодавства, самі договори невизнані судом недійсними та не встановлено факт їх нікчемності, а відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, під якою розуміється будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці є валовими витратами.

Згідно п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

На підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами, позивачем надано ряд первинних документів, які в результаті дослідження колегія вважає такими, що відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, а податкові накладні, які містяться в матеріалах справи мають усі реквізити згідно Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».

Окрему увагу слід звернути на те, що для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, та правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин товариства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Разом з тим, судова колегія не приймає до уваги посилання відповідача на те, що у видатковій накладній №СФ-0000028/1-к від 28.03.2011 та в акті приймання-передачі талонів №1 від 28.03.2011 міститься підпис без зазначення особи, яка такий підписи вчинила, адже допущені порушення не впливають на можливість ідентифікувати особу, що підписала такі документи. Водночас колегія суддів зауважує на тому, що позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Також, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта, як на підставу обґрунтування доводів про порушення позивачем вимог податкового законодавства, на акт від 24 вересня 2012 року № 751/22-3/24264063 про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «ІПП-Центр», складеному співробітниками ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві та акт від 22 жовтня 2012 року № 1704/22-20/36351961 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Кінг/З/Енерджи», складеному співробітниками ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві., оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом, а також позивач не повинен нести відповідальність за допущенні його контрагентом порушення.

В ході апеляційного розгляду даної справи, судовою колегією враховано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2014, по справі №826/20686/13-а, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014 та вважає, що викладені в цих рішення обставини мають преюдиційне значення для розгляду справи, виходячи з наступного.

Так, предметом оскарження в зазначеній вище справі було податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2013 року № 0001074110 прийняте на підставі акту перевірки від 05 вересня 2013 року № 1069/41-10/24584661. Скасовуючи дане податкове повідомлення-рішення суди дійшли висновку що взаємовідносини таких суб'єктів господарювання, як: ТОВ «ІПП-Центр», ТОВ «Кінг/З/Енерджи» та ДП «НАЕК «Енергоатом» мали на меті настання реальних наслідків.

Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що жодних інших доказів того, що заперечуванні правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», Наказу Державного комітету ядерного регулювання «Про затвердження Вимог до порядку та змісту робіт для продовження терміну експлуатації інформаційних та керуючих систем, важливих для безпеки атомних електростанцій (НП 306.5.02/2.0682003) України» від 18 березня 2003 року № 42, Наказу Державного комітету ядерного регулювання України від 19 листопада 2007 року № 162 «Про затвердження Загальних положень безпеки атомних станцій», Наказу Державного комітету ядерного регулювання України від 26 листопада 2004 року № 181 «Про затвердження Загальних вимог до продовження експлуатації енергоблоків АЕС у понад проектний строк за результатами здійснення періодичної переоцінки безпеки», та ін., відповідач не надав.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Слід зауважити, що впродовж апеляційного розгляду даної справи, позивачем надано ряд документів, а саме: довідки, акти, фінансові звіти, кошториси вартості послуг, договори, дозволи, накази про надання допуску до особливих робіт, свідоцтва, звіти про фінансові результати; пропозицію на закупівлю продуктів нафто перероблення, лист заявку про участь у конкурсних торгах (а.с. 123-250 т.2, а.с. 1-250 т. 3, а.с. 1-250 т. 4, а.с. 1-77 т.5), які в сукупності додатково підтверджують, що господарські відносини між позивачем та його контрагентами мали на меті настання реальних наслідків.

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.