Постанова № 39987487, 22.07.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2014 року м. Київ 810/4026/14

16:35

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., за участю секретаря судового засідання: Волощук Л.В.,

представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від відповідача - Бездоля Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 фізичної особи-підприємця

до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області

про визнання протиправними і скасування постанов, припису

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_4 фізична особа-підприємець (далі - позивач) з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправними і скасування постанов від 16.04.2014 № З-1604/1-7/10-38/1604/08/01, від 16.04.2014 № З-1604/2-7/10-37/1604/08/01, від 16.04.2014 № З-1604/37/10-36/1604/08/01, від 16.04.2014 № З-1604/4-7/1035/1604/08/01 і припису від 04.04.2014 № С-0404/1.

Вказані постанови та припис прийняті Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області в результаті проведення перевірки металевого торгівельного павільйону АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскільки об'єкт, який перевірявся відповідачем не відноситься до об'єктів ІV та V категорії складності підстави для проведення перевірки, які наведені у Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, і у подальшому складання постанов були відсутні. Крім того, позивач вказав, що торгівельні павільйони, які перевіряв відповідач не відносяться до об'єктів І-V категорії складності, вони є малою архітектурною формою, що підтверджується даними відповідних паспортів, які затверджені у встановленому порядку, а також Актами технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми до експлуатації.

Отже, прийняті відповідачем постанови є протиправними та підлягають скасуванню, як і припис від 04.04.2014 С-0404/1, оскільки останній прийнято на усунення порушень, що фактично відсутні.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги і просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував. Заперечення у письмовій формі на вимогу суду не надав. В обґрунтування доводів заперечень на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що відповідачем обґрунтовано встановлено порушення позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, оскільки торгівельні павільйони відносяться до об'єктів другої категорії складності. Крім того, на думку представника відповідача, дані об'єкти мають фундамент, а у тамбурі наявне водопостачання, отже, ці об'єкти не можуть бути малою архітектурною формою.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, 02 квітня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області проведено позапланову перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил по об'єктам, а саме: металевий торгівельний павільйон АДРЕСА_1 (далі - об'єкти).

Вказана перевірка проведена на підставі Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 року № 553 (далі - Порядок № 553).

За результатами перевірки складено Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 02.04.2014 року (далі - Акт перевірки), згідно з яким Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області вбачає порушення вимог статті 34, статті 36, пункту восьмого статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та статті 11 Закону України «Про архітектурну діяльність».

Також, відповідачем складено протокол від 04.04.2014 року за № 1-Л3-0404/110 про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, згідно з яким позивачем не забезпечено здійснення технічного нагляду, чим порушено вимоги статті 11 Закону України «Про архітектурну діяльність».

Протокол від 04.04.2014 року за № 1-Л3-0404/111 про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, згідно з яким позивачем не забезпечено здійснення авторського нагляду, чим порушено вимоги статті 11 Закону України «Про архітектурну діяльність».

Протокол від 04.04.2014 року за № 1-Л3-0404/112 про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, згідно з яким позивачем виконано роботи з будівництва без отримання документу, що надає право на виконання будівельних робіт, чим порушено вимоги статті 34 та 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Протокол від 04.04.2014 року за № 1-Л3-0404/113 про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, згідно з яким позивачем експлуатується будівля без прийняття в експлуатацію у встановленому законом порядку, чим порушено вимоги пункту восьмого статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Крім того, відповідачем прийнято припис від 04.04.2014 року за № С-0404/1 (далі - припис № С-0404/1) про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, згідно з яким, на думку відповідача, наявні порушення вимог статті 34, статті 36, пункту восьмого статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 11 Закону України «Про архітектурну діяльність», та надано в строк до 01.10.2014 року для усунення виявлених правопорушень містобудівного законодавства і повідомлення відповідача у вказаний строк про виконання припису.

Розглянувши матеріали перевірки, протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, припис № С-0404/1, відповідачем прийнято:

- постанову від 16.04.2014 № З-1604/4-7/1035/1604/08/01 (далі - постанова № 35), якою на позивача накладено штраф у розмірі 54810,00 грн. за експлуатацію будівлі без прийняття в експлуатацію у встановленому законом порядку в порушення вимог пункту восьмого статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»;

- постанову від 16.04.2014 № З-1604/37/10-36/1604/08/01 (далі - постанова № 36), якою на позивача накладено штраф у розмірі 43848,00 грн. за виконання робіт з будівництва без отримання документу, що надає право на виконання будівельних робіт в порушення вимог статті 34 та 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»;

- постанову від 16.04.2014 № З-1604/2-7/10-37/1604/08/01 (далі - постанова № 37), якою накладено штраф у розмірі 54810,00 грн. за незабезпечення здійснення авторського нагляду в порушення вимог статті 11 Закону України «Про архітектурну діяльність»;

- постанову від 16.04.2014 № З-1604/1-7/10-38/1604/08/01 (далі - постанова № 38), якою накладено штраф у розмірі 43848,00 грн. за незабезпечення здійснення технічного нагляду в порушення вимог статті 11 Закону України «Про архітектурну діяльність».

Не погоджуючись із прийнятими відповідачем постановами та приписом, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет даної справи слід зазначити про таке.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, вона була проведена відповідачем на підставі Порядку № 553. У свою чергу, у пункті 1 загальної частини даного Порядку передбачено, що цей Порядок визначає процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов'язаної з будівництвом об'єкта архітектури, який за складністю архітектурно-будівельного рішення та (або) інженерного обладнання належить до IV і V категорії складності.

Отже, подібні перевірки можуть проводитись виключно щодо об'єктів будівництва ІV і V категорії складності.

Застосовані санкції, визначені в Постанові № 38, Постанові № 37, Постанові № 36 та Постанові № 35 передбачені статтею 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14.10.1994 року № 208/94-ВР (далі - Закон № 208/94-ВР).

Відповідно до норми частини другої статті 2 Закону № 208/94-ВР, суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за такі правопорушення:

абзац третій пункту четвертого (постанова № 36): виконання будівельних робіт без реєстрації декларації про початок виконання таких робіт, а також наведення недостовірних даних у зазначеній декларації на об'єктах II категорії складності - у розмірі тридцяти шести мінімальних заробітних плат;

абзац третій пункту шостого (постанова № 35): експлуатація або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації: об'єктів II категорії складності - у розмірі сорока п'яти мінімальних заробітних плат;

пункт сьомий (постанова № 38): незабезпечення замовником здійснення технічного нагляду у випадках, коли такий нагляд є обов'язковим згідно із законодавством, - у розмірі тридцяти шести мінімальних заробітних плат;

пункт восьмий (постанова № 37): незабезпечення замовником здійснення авторського нагляду у випадках, коли такий нагляд є обов'язковим згідно із законодавством, - у розмірі сорока п'яти мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 1 Закону № 208/94-ВР, - правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб'єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Водночас з тексту постанови № 36 (зокрема, з огляду на посилання до абзацу третього пункту четвертого частини другої статті 2 Закону № 208/94-ВР) та постанови № 35 (зокрема, з огляду на посилання до абзацу третього пункту шостого частини другої статті 2 Закону № 208/94-ВР) вбачається, що об'єкт розглядався при перевірці, як об'єкт будівництва ІІ категорії складності, хоча безпосередньої вказівки на це у тексті постанов немає.

Отже, фактично судом встановлено, що перевірка проводилась на підставі Порядку № 553, який визначає проведення таких перевірок щодо об'єктів IV і V категорії складності, проте санкції, які були застосовані відповідно до постанов № 36 та № 36 стосуються об'єктів ІІ категорії складності. При цьому, відповідач у судовому засідання стверджував, що Порядок № 553 застосовується до об'єктів всіх категорій складності, проте, це не відповідає змісту даного нормативно-правового акта.

Крім того, оскільки представник відповідача в ході судового розгляду стверджував, що торгівельні павільйони, які перевірялись відповідачем відносяться саме до об'єктів ІІ категорії складності, судом було досліджено дане питання та встановлено наступне.

Відповідно до пункту другого, третього статті 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», категорія складності об'єкта будівництва визначається відповідно до державних будівельних норм та стандартів на підставі класу наслідків (відповідальності) такого об'єкта будівництва. Віднесення об'єкта будівництва до тієї чи іншої категорії складності здійснюється проектною організацією і замовником будівництва.

Клас наслідків (відповідальності) будівлі або споруди визначається, відповідно до п. 5.1 ДБН В.1.2-14-2009 «Загальні принципи забезпечення надійності та конструктивної безпеки будівель, споруд, будівельних конструкцій та основ», яким встановлені зокрема критерії для присвоєння класу наслідків СС-1 (що відповідає І-ІІ категорії складності): небезпека для життя близько 20 людей, які постійно перебувають на об'єкті (понад 8 годин на добу не менше ніж 150 днів на рік).

В ході судового розгляду представник відповідача не надав суду жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що об'єкти, які перевірялись відноситься до ІІ категорії складності. На запитання суду за якими критеріями відповідач відніс даний об'єкт до ІІ категорії складності та на підставі якого нормативно-правового акта, представник відповідача відповідь не надав.

Крім того, судом встановлено, що Акт перевірки також не містить будь-яких висновків відносно того, за якими саме ознаками, на підставі яких документів проектної організації або іншого органу відповідач дійшов висновку, що об'єкти перевірки відноситься до ІІ або іншої категорії складності.

У свою чергу, представники позивача пояснили, що у дійсності підприємницька діяльність, яка проводиться в цих об'єктах не пов'язана з постійним перебуванням великої кількості людей. Тож відсутні підстави для віднесення об'єкта до об'єктів будівництва І-ІІ категорії складності (а тим більше ІІІ, ІV чи V категорії), а отже і для застосування відповідних норм Закону № 208/94-ВР.

Слід зазначити, що як відображено в Акті перевірки, під час перевірки посадовим особам відповідача позивачем було надано для огляду паспорт на установку малої архітектурної форми.

Копії даних паспортів наявні у матеріалах справи. З їх змісту, зокрема вбачається, що вони видані на установку малої архітектурної форми - металевого торгівельного павільйону АДРЕСА_1. Дані паспорти місять Листи погоджень проектних рішень по паспорту малої архітектурної форми - торгівельного павільйону № 1 та торгівельного павільйону № 2, що підписані міським головою, начальником відділу містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури, начальником КП «Архітектурне бюро Тетіївської районної ради» та скріплені печатками цих установ.

Проте, відповідачем дані документи до уваги в ході перевірки прийняті не були.

Крім того, у матеріалах справи наявні Акти технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми до експлуатації від 10.02.2014 відповідно до яких комісія вирішила торгівельний павільйон № 1 та № 2 прийняти до експлуатації. Вказані Акти затверджені рішенням виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 25.04.2014 № 15.

Отже, з огляду на викладене, торгівельні павільйони, які перевірялись відповідачем є малою архітектурною формою (МАФ).

У Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 (надалі - Класифікатор), затвердженому наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 17.08.2000 року за № 507, надано визначення терміну будівля, їхній перелік та класифікацію. Відповідно до даного Класифікатору, МАФ не належить до будівель.

Згідно частини другої статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 року № 2807-IV, мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою. Отже, МАФ - це невелика споруда декоративного, допоміжного призначення, що використовується для покращення естетичного вигляду громадських місць і міських об'єктів, організації простору та доповнює композицію будинків, будівель, їхніх комплексів. До МАФів віднесено: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 28 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року № 3038-IV, тимчасова споруда (надалі - ТС) торговельного, побутового, соціально-культурного призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється із полегшених конструкцій із урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, та встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Отже, МАФ є різновидом ТС, але в будь-якому випадку поняття МАФ застосовується у значенні споруди декоративного або допоміжного призначення, а ТС - приміщення для ведення підприємницької діяльності.

Порядок встановлення ТС регулюється окремими нормативно-підзаконними актами, а саме: Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244, відповідно до якого алгоритм розміщення ТС є таким:

1. Спочатку в конкретному населеному пункті за рішенням сільської, селищної, міської ради розробляється комплексна схема розміщення ТС.

2. Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу місцевого самоврядування, районної державної адміністрації із заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.

3. Після перевірки намірів замовника щодо місця розташування ТС на комплексній схемі ТС та прийняття позитивного рішення замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури для оформлення паспорта прив'язки із заявою та додатками у вигляді схем розміщення, ескізами фасадів, схемою благоустрою прилеглої території, технічними умовами щодо інженерного забезпечення.

4. Паспорт прив'язки підписується керівником органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.

5. Після цього, замовник має подати до виконавчого органу місцевого самоврядування або районної державної адміністрації письмову заяву про виконання вимог паспорта прив'язки та може безперешкодно провадити підприємницьку діяльність.

Отже, як встановлено судом, позивачем було вжито відповідні заходи отримано паспорт на установку малої архітектурної форми - металевого торгівельного павільйону № 1 та Паспорт на установку малої архітектурної форми - металевого торгівельного павільйону № 2.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки об'єкт не відносяться до об'єктів будівництва ІV чи V категорії складності підстави для проведення перевірки і наступного складання постанов були відсутні.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача відносно того, що дані об'єкти мають фундамент, а тому не можуть бути віднесені до МАФ, оскільки по-перше, такі доводи відповідача не підтверджені будь-якими доказами. По-друге, як вбачається зі змісту Паспортів на установку малої архітектурної форми торгівельні павільйони (пункт 2.2. «Конструктивні рішення) торгівельні павільйони прямокутної форми встановлені на вирівняну горизонтальну площадку, основою якої є щебень 20-40 та гранітний відсів. При перепаді висоти проводиться підсипка до рівня відмітки + 0,00, або влаштовуються укріплення основи під МАФ шляхом укладки залізобетонних виробів. Отже, конструкція даного об'єкту не передбачає наявності фундаменту як такого.

Відповідачем також не було доведено суду наявність водопостачання у тамбурі об'єктів. У свою чергу, у паспортах на установку малої архітектурної форми у розділі 3 «Санітрано-технічна частина» зазначено, що даним проектом водопостачання і каналізація в торговому павільйоні не передбачені.

Щодо постанови № 37, в якій зазначено про незабезпечення здійснення авторського нагляду слід зазначити наступне.

Згідно з Державними будівельними нормами А.2.2-4-2003 «Положення про авторський нагляд за будівництвом будинків і споруд» - це Положення визначає порядок здійснення авторського нагляду за новим будівництвом, розширен ням, реконструкцією і технічним переоснащенням об'єктів цивільного і виробничого призначення, а та кож за організацією нових виробництв та окремих виробничих процесів на існуючих виробництвах, у відповідності зі статтею 11 Закону «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 року № 687-ХІV.

Об'єкт цивільного призначення - об'єкти житлового та комунального господарства, заклади охорони здоров'я, фізкультури, соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, а також науково-дослідні та інші організації, зв'язані з розвитком науки (це поняття зазначено у ДБН А.2.2-3-2004 від 20.01.2004 № 8 Державного комітету з будівництва та архітектури, «Проектування. Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва», затверджено наказом Держбуду України від 20.01.2004 року № 8, який втратив свою дію згідно наказу від 03.03.2012 року № 98 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства про затвердження ДБН А.2.2-3-2012 "Склад та зміст проектної документації на будівництво", проте вищевказане визначення в інших нормах не визначено).

Вимоги цього Положення є обов'язковими для застосування органами державного управління і наг ляду, замовниками (інвесторами), проектувальниками, підрядниками, іншими юридичними та фізичними особами - суб'єктами господарської діяльності в галузі будівництва незалежно від форм власності.

Також, в ДБН А.2.2-4-2003 зазначено, що на об'єктах І категорії складності (ДБН Д.1.1-7), за узгодженням з генеральним проектувальником і замовником, авторський нагляд може не здійснюватися.

Отже, об'єкти не підпадають під визначення «об'єкт цивільного призначення» та не підлягають авторському нагляду.

Щодо постанови № 38, в якій зазначено про незабезпечення здійснення авторського нагляду, суд зазначає про таке.

Статтею 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що відповідальність замовника за незабезпечення технічного нагляду може наставати лише у випадках, коли такий нагляд є обов'язковим. Це є однією з вказівок на те, що технічний нагляд може мати як обов'язковий, так і необов'язковий характер, а випадки обов'язковості мають бути чітко визначені законодавством.

Здійснення технічного нагляду загалом передбачене Законом України «Про архітектурну діяльність» (ст. 11), утім його проведення регламентується Порядком здійснення технічного нагляду під час будівництва об'єкта архітектури, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 року № 903, який однак не встановлює чітких випадків, коли проведення технічного нагляду є обов'язковим.

Враховуючи викладене, застосування вищезазначених положень про технічний нагляд щодо тимчасових споруд не ґрунтується на конкретно визначених правових нормах. Отже, обов'язковість його проведення не доведена відповідачем.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом першим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи і матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Водночас, відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття постанов від 16.04.2014 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірні постанови від 16.04.2014 № З-1604/1-7/10-38/1604/08/01, 16.04.2014 № З-1604/2-7/10-37/1604/08/01, 16.04.2014 № З-1604/37/10-36/1604/08/01, 16.04.2014 № З-1604/4-7/1035/1604/08/01 прийняті відповідачем безпідставно із порушенням вимог чинного законодавства без урахуванням наданих позивачем документів.

Щодо припису від 04.04.2014 № С-0404/1, слід зазначити, що оскільки судом встановлено, що підстави для проведення перевірки і наступного складання постанов були відсутні, а висновки Акта про наявність порушень є необґрунтованими, даний припис прийнято безпідставно, отже цей припис є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними і скасувати постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області від 16.04.2014 № З-1604/1-7/10-38/1604/08/01, від 16.04.2014 № З-1604/2-7/10-37/1604/08/01, від 16.04.2014 № З-1604/3-7/10-36/1604/08/01, від 16.04.2014 № З-1604/1-7/10-35/1604/08/01.

3. Визнати протиправним і скасувати припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області від 04.04.2014 № С-0404/1 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 фізичної особи-підприємця судовий збір у сумі 467 (чотириста шістдесят сім) грн. 71 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 28 липня 2014 р.