Рішення № 39983959, 29.07.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №583/3923/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Олійник О. В.Номер провадження 22-ц/788/1355/14 Суддя-доповідач - Дубровна В. В. Категорія - 46

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Дубровної В. В.,

суддів - Білецького О. М. , Маслова В. О.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 червня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4

про визнання права власності на 1/2 частку спільного майна подружжя,

в с т а н о в и л а:

09 жовтня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, після неодноразового уточнення просила визнати спільним сумісним майном подружжя грошові кошти в сумі 1 277 201 грн., що знаходилися в банківських установах на рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_4, в період часу з 01 липня 2013 року по 26 вересня 2013 року, стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошову компенсацію в сумі 638 600 грн. 50 коп.

Свої вимоги мотивувала тим, що 11 липня 1992 року по 26 вересня 2013 року вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі, обоє є приватними підприємцями та здійснюють підприємницьку діяльність в АДРЕСА_1. У кожного є окремий магазин, проте спільно використовуються склади (нежитлові приміщення) за вищевказаною адресою, відповідач ОСОБА_4 у добровільному порядку не бажає здійснити розподіл товару, який знаходиться в складських приміщеннях та магазинах, а також грошових коштів, що знаходяться на рахунках відповідача в банку і нажиті сторонами у період перебування у шлюбі.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 червня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволений частково.

Визнані спільним сумісним майном подружжя грошові кошти, що знаходилися в банківських установах на рахунках, відкритих на ім'я фізичної особи ОСОБА_4 в сумі 60 319 грн. 86 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 30159,93 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 301 грн. 60 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, по суті позовних вимог, а також всі витрати у справі покласти на відповідача.

При цьому не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що подружні стосунки сторін припинені саме з 17 липня 2013 року, оскільки в дійсності це сталося з 01 липня 2013 року. На відпочинку за кордоном, на який вони поїхали разом, саме 01 липня 2013 року відповідач повідомив її про те, що йде з сім'ї і з того часу вони вже подружніх стосунків не підтримували та фактично відпочивали окремо. Крім того, вважає, що суд поверхнево дослідив ті обставини, що з того дня , як відповідач став мешкати окремо і до моменту розлучення 27 вересня 2013 року, на рахунки останнього продовжували надходити кошти від боржників, які були позичені саме у період шлюбу з сімейного бюджету. Всі зазначені кошти відповідач відразу знімав з рахунків, оскільки не бажав ділитися з колишньою дружиною. Суд не приділив належної уваги тим обставинам, що у період часу з 01 липня 2013 року і до 27 вересня 2013 року на рахунки саме фізичної особи надходили кошти, сума яких складає 1 277 201 грн. Також вважає, що суд не приділив належної уваги тому факту, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що спірні кошти є його особистими, тими, які він заробив чи отримав як прибуток вже після того, як почав проживати окремо у той же час загострив увагу на тому, що позивачка не має змоги довести, що кошти, які надходили на рахунки позивача є саме повернення боргів, оскільки розписки завжди зберігалися саме в нього.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3, її представника ОСОБА_5, які апеляційну скаргу підтримують з мотивів у ній викладених, пояснення ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_6, які проти скарги заперечують, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, місцевий суд, з урахуванням положень ч.1 ст.60 та ч.1 ст.70 СК України, виходив з того, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить кожному з них на праві спільної сумісної власності і в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. В той же час будь-яких доказів того, що у період спільного проживання до 17 липня 2013 року відповідач витрачав весь дохід не на сім'ю, а також того, що у період окремого проживання, починаючи з 17 липня 2013 року, його поточні рахунки поповнювалися за рахунок спільних сімейних коштів (доходів) подружжя, позивачкою не надано, а тому, в задоволенні позову у цій частині судом відмовлено.

Але з таким висновком суду в повному обсязі погодитись не можливо.

Згідно зі ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно з ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень ч.1 ст.60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

За статтею 57 Сімейного Кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У роз'ясненнях, викладених у пунктах 22, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК України. При цьому необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 11 липня 1992 року по 26 вересня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі(а.с.7 т.1).

Від шлюбу мають дітей: повнолітню ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( т.1 а.с.6 та на звороті).

ОСОБА_4 з 2000 року, а ОСОБА_3 з 2007 року зареєстровані приватними підприємцями, перебувають на спрощеній системі оподаткування, здійснюють оптову та роздрібну торгівлю товарами господарського призначення, мають доходи: ОСОБА_3 за останні три роки має дохід 1 736 826,00 грн., ОСОБА_4 за останні три роки має дохід 1 887 031,00 грн. (а.с. 7 на звороті т. 1; а.с. 8 т. 1)

ОСОБА_4 має поточні рахунки в банках, відкриті як на фізичну особу - підприємця, так і на фізичну особу.

Позивачкою заявлений позов про розподіл грошових коштів, які знаходилися на рахунках, відкритих на відповідача як на фізичну особу, за період з 01 липня 2013 року по 26 вересня 2013 року, та зняті останнім без її відому і витрачені не в інтересах сім'ї.

Заперечуючи проти пояснень позивачки, відповідач зазначає про те, що всі кошти, які надходили та були зняті з його рахунків як фізичної особи, не є спільно нажитим майном подружжя, оскільки ці кошти пов'язані з веденням ним підприємницької діяльності, але жодного належного доказу на підтвердження зазначеної обставини він суду не надав. До того ж, ці кошти знаходились на рахунках, відкритих на нього як на фізичну особу, а не фізичну особу - підприємця.

Судом встановлено і вбачається з матеріалів справи, що у період з 01 липня 2013 року по 10 липня 2013 року сторони відпочивали в Іспанії, мешкали в одному готельному номері, проте з 01 липня 2013 року відносини між ними погіршилися, внаслідок чого вони перестали вести спільне господарство, припинили шлюбні відносини.

Повернувшись додому, вони декілька днів мешкали разом по АДРЕСА_2, проте кожен за придбані товари розраховувався своєю платіжною банківською карткою, а 17 липня 2013 року відповідач зібрав всі свої речі і переїхав жити у квартиру по АДРЕСА_3 та почав співмешкати з іншою жінкою.

Тобто, колегія суддів знаходить, що спільне проживання сторін мало місце до 17 липня 2013 року, а тому, є вірним висновок суду, що підлягають розподілу кошти за період з 01 липня 2013 року до моменту фактичного припинення шлюбних відносин - до 17 липня 2013 року, а не до розірвання шлюбу у судовому порядку - до 26 вересня 2013 року.

Відмовляючи у стягненні коштів, які обліковувались та були зняті з рахунків у період з 01 до 17 липня 2013 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала суду будь-яких доказів того, що у період спільного проживання до 17 липня 2013 року відповідач витрачав весь дохід не на сім'ю, з чим колегія суддів погодитись не може, оскільки на рахунках відповідача у спірний період обліковувались та були зняті з рахунків грошові кошти у сумі 300 700 грн., і відповідач сам визнав, що зазначені кошти використовувались не в інтересах сім'ї, а він ними розпоряджався у зв'язку з веденням підприємницької діяльності, що в свою чергу ним належним чином доведено не було. Навіть у той час, коли вони знаходились в Іспанії, з рахунків відповідача в Україні щоденно знімались значні суми коштів. Наприклад, з рахунку, відкритому на ім'я відповідача в «Укрсиббанку» були зняті: 02 липня 2013 року - 80 000 грн., 03 липня 2013 року - 20 000 грн., 04 липня 2013 року - 32 000 грн., 05 липня 2013 року - 52 000 грн.

З виписок з особових банківських рахунків АТ «ОТРБанк», «Укрсиббанка» (а.с.50-51,63-70) вбачається, що загальна сума грошових коштів, що знаходилась на рахунках відповідача у названий період складає 300 700 грн., половина якої підлягає стягненню на користь позивачки як 1/2 частина спільно нажитого майна подружжя.

Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_4 про те, що підлягають розподілу кошти за період 17 липня 2013 року і до моменту розлучення - до 26 вересня 2013 року, так як на рахунки відповідача у цей період продовжували надходити кошти від боржників, які були позичені саме у період шлюбу з сімейного бюджету. На підтвердження того, що під час спільного сумісного проживання укладались договори позики, на виконання яких після 17 липня 2013 року продовжували надходити кошти на рахунки ОСОБА_3 позивачка не довела, належних доказів на підтвердження цієї обставини суду не надала.

Не підлягають розподілу кошти в іноземній валюті, які знаходились на рахунку, відкритому на ім'я відповідача в «Укрсиббанку» (а.с. 71-72), які були зняті для оплати послуг/товарів. Позивачкою не доведено, що зазначені кошти знімались та використовувались не в інтересах сім'ї.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення суду.

Згідно з ч. 1,2 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору підлягають розподілу наступним чином.

Позивачкою при подачі позову та апеляційної скарги до суду сплачений судовий збір у розмірі 5163 грн. ЇЇ позовні вимоги задоволені на 24% від заявленої до стягнення суми. З урахуванням задоволених позовних вимог поверненню позивачці підлягають витрати по сплаті судового збору у сумі 1239 грн. 12 коп. Але з урахуванням того, що судом першої інстанції за рішенням суду стягнуто 301 грн. 60 коп., за рішенням апеляційного суду на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню з ОСОБА_4 937 грн. 52 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.1,2,3,4, ч.2, ч.3, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 червня 2014 року

змінити.

Визнати спільним сумісним майном подружжя грошові кошти, що знаходилися в банківських установах на рахунках, відкритих на ім'я фізичної особи ОСОБА_4 в сумі 300 700 грн.

Стягнути з ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 150 350 грн., а не 30159,93 грн., як зазначено в рішенні суду першої інстанції.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 937 грн. 52 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: