Ухвала суду № 39983957, 29.07.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/3944/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Шелєхова Г. В.Номер провадження 22-ц/788/1363/14 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

за участю секретаря - Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу Приватного підприємства «Грандфінресурс»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 червня 2014 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства «Грандфінресурс» про визнання недійсним договору та відшкодування збитків, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 червня 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_3.

Визнано недійсним договір № 218772 від 31 січня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та Приватним підприємством «Грандфінресурс».

Стягнуто з Приватного підприємства «Грандфінресурс» на користь ОСОБА_3 сплачені кошти за договором № 218772 від 31 січня 2013 року в сумі 2288,90 грн.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнуто з Приватного підприємства «Грандфінресурс» на користь держави судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

Вказане рішення суду відповідач оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ПП «Грандфінресурс», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що відповідач здійснює діяльність по адмініструванню грошових коштів учасників програми, які не мають конкретного призначення, а також діяльність відповідача не підпадає під ознаки фінансових послуг, тому не потребує ліцензування.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 січня 2013 року між ПП «Грандфінресурс» та ОСОБА_3 укладено договір № 218772 за умовами програми «Альянс Україна» з додатками: №1 - анкетні дані учасника системи та перелік платежів із зазначенням їх розміру, які позивач повинен здійснити, та №2 - умови програми «Альянс Україна» (а.с.8, 9-10).

Відповідно до умов договору ПП «Грандфінресурс» (адміністратор) зобов'язалось від імені та за рахунок учасника вчинити певні дії, спрямовані на придбання учасником грошової суми, зазначеної у додатку № 1 до даного договору, а саме: 10000 грн., на умовах діяльності програми «Альянс Україна», яка викладена у додатку №2 до договору.

Зокрема, адміністратор зобов'язався сформувати реєстр учасників, забезпечити його адміністрування; організовувати та проводити захід по розподілу грошового фонду, надати учаснику відповідну суму, заявлену для отримання на умовах діяльності програми; надавати інші послуги і здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені цим договором та додатками до нього (ст.1.1 п.п.а, б, в) (а.с.8 на звороті).

Згідно зі ст.ст.2.1.1, 2.1.2 цього договору учасник програми зобов'язався сплатити іншій стороні одноразовий комісійний внесок у день підписання сторонами даного договору та адміністративний платіж, який сплачується не пізніше 15 календарних днів з моменту отримання дозволу, а також своєчасно, не пізніше 15 числа кожного місяця сплачувати загальні платежі, які включають чистий внесок, за рахунок якого адміністратор надає заявлені для придбання грошові суми, та адміністративні витрати, що є платою за послуги адміністратора з організації діяльності програми.

Відповідно до додатку №2 до договору, який є його невід'ємною частиною, програма «Альянс Україна» - це програма, що базується на створенні реєстрів учасників, метою яких є придбання грошових сум у порядку та на умовах, передбачених договором та додатками до нього (а.с.9-10).

Згідно зі ст.4 умов програми «Альянс Україна» додатку № 2 до договору № 218772 передбачений порядок проведення заходу по розподілу грошового фонду. Із змісту цих умов вбачається, що після вчасної сплати чергового загального платежу учасник набуває право брати участь у найближчому заході, коли фонд реєстру є достатнім

Виконуючи умови договору, 31 січня 2013 року позивач сплатила на рахунок відповідача попередній внесок в сумі 650 грн., а згодом сплатила ще 5 внесків по 277,78 коп. та 5 внесків по 50 грн., а всього на загальну суму 2288,90 грн. що підтверджується відповідними квитанціями (а.с.6-7).

Добровільно відповідач на вимоги позивача не відреагував і сплачені кошти не повернув.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що діяльність відповідача з адміністрування грошових коштів учасників програми підлягає ліцензуванню. Встановивши відсутність ліцензії у відповідача на здійснення такої діяльності на момент укладення між сторонами спірного договору, суд визнав оспорюваний договір недійсним, застосувавши наслідки недійсності такого правочину відповідно до статті 216 ЦК України, тобто стягнув з відповідача на користь позивача отримані кошти в сумі 2288 грн. 90 коп.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони є законними і обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За змістом п.3 ч.1 ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року № 1775-III та статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664-III діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Зокрема, відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» під поняттям «фінансова послуга» розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 02 червня 2011 року № 3462-ІV «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» (введено в дію з 09 січня 2012 року) внесено зміни до частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та доповнено пункт 111, відповідно до якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Відповідно до пунктів 3, 4 Прикінцевих положень до цього Закону фінансові установи зобов'язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність із вимогами цього Закону (тобто до 09 січня 2013 року), а спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг зобов'язаний у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

З аналізу вказаних вимог закону вбачається, що ліцензійні умови для здійснення діяльності адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах мали бути розроблені та затверджені в шестимісячний строк з дня опублікування цього закону. Фінансовим установам цим законом було надано час протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність до вимог цього Закону, тобто до 09 січня 2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП « Грандфінресурс» є адміністратором соціальної програми для населення, тобто адмініструє грошові кошти учасників і його діяльність регулюється Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Оскільки спірний договір між сторонами був укладений 31 січня 2013 року, тобто після 09 січня 2013 року, то укладення такого договору не відповідало вимогам законодавства, так як для укладення такого договору з позивачем відповідач повинен був отримати у встановленому законом порядку відповідну ліцензію.

Тому вчинення відповідачем вказаного правочину без відповідного дозволу (ліцензії) в силу ч.1 ст. 203, ч.ч.1,3 ст. 215 , ст. 227 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним.

Виходячи з правових наслідків недійсності правочину, визначених абз.2 ч.1.ст. 216 ЦК України, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача сплачені нею кошти за недійсним правочином в сумі 2288,90 грн.

У зв'язку із зазначеним доводи апеляційної скарги про протилежне, а саме про те, що діяльність відповідача не підпадає під ознаки фінансових послуг, тому не потребує ліцензування, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки такі доводи є довільним тлумаченням правових норм і спростовуються як нормами матеріального права, так і висновками суду стосовно часткового задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для зміни чи скасування рішення суду.

Відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Оскільки відповідач при подачі апеляційної скарги не сплатив судовий збір, з нього на користь держави необхідно стягнути 243 грн. 60 коп. судового збору за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Грандфінресурс» відхилити, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 червня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства «Грандфінресурс» на користь держави судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 243 грн. 60 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -