Рішення № 39982798, 28.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12846/14 28.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯРКОН"

до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА"

про стягнення 18 132,59 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Біленський В.В. (за довіреністю від 25.07.2014);

від відповідача: Чала І.М. (за довіреністю від 02.10.2014).

В судовому засіданні 28 липня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

26.06.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява вих.№55 від 23.06.2014 Товариства з обмеженою відповідальністю «Яркон» до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення 18 132,59 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2014 суддею Цюкало Ю.В. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 28.07.2014.

16.07.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшов лист Моторного (транспортного) страхового бюро України від 11.07.2014 №7/2-28/18578 "Про страхове покриття".

У судовому засіданні 28.07.2014 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні визнав позовні вимоги щодо стягнення страхового відшкодування, але заперечив проти стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат в зв'язку з простроченням ним виконання грошового зобов'язання на підставі того, що, на його думку, між сторонами не існує договірних зобов'язань.

Клопотань щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

05.11.2013, на 202 км автодороги Р60, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу марки «KIA Cerato», державний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3 , та стоячих транспортних засобів марки «MAN», державний номер НОМЕР_2, та марки «DAF», державний номер НОМЕР_3.

Позивач зазначає, що Постановою Чорнухінського районного суду Полтавської області від 08.01.2013, ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Позивач вказує на те, що автомобіль марки «DAF», державний номер НОМЕР_3, належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Яркон» (далі - Позивач), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу КХС № 727633.

Автомобіль марки «KIA», державний номер НОМЕР_1, застрахований Відкритим акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - Відповідач) згідно з Договором про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/7500196 від 10.05.2012.

З метою виплати страхового відшкодування Позивач звернувся до Відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування. Відповідач, в свою чергу, надіслав на адресу Позивача листи від 27.09.2013, 16.10.2013, 04.03.2014, у яких визнав факт настання ДТП та зобов'язався здійснити на користь Позивача виплату страхового відшкодування в сумі 16 489,68 грн. У подальшому Відповідач свого зобов'язання не виконав, внаслідок чого Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Відповідача страхового відшкодування, яке, разом із нарахованими Позивачем трьома відсотками річних та інфляційними втратами, складає 18 132,59 грн.

Відповідач, керуючись правом, наданим чинним законодавством України, звернувся до суду із відзивом на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги визнає частково та просив суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2013 на 202 км автодороги Р60, сталася ДТП за участю транспортного засобу марки «KIA», державний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3, та стоячого транспортного засобу марки «DAF», державний номер НОМЕР_3.

Постановою Чорнухінського районного суду Полтавської області від 08.01.2013, ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Автомобіль марки «DAF», державний номер НОМЕР_3, належить на праві приватної власності Позивачу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу КХС № 727633.

Матеріалами справи підтверджено, що цивільна відповідальність винної особи, яка керувала транспортним засобом марки «KIA», державний номер НОМЕР_1, застрахована Відповідачем, згідно з Договором про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/7500196 від 10.05.2012.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Таким чином, на підставі зазначених вище норм та у зв'язку з укладенням Відповідачем з ОСОБА_3 Договору про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/7500196, Відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати завдану застрахованим транспортним засобом шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «KIA», державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

25.02.2013 Позивач звернувся до Відповідача з Заявою про страхове відшкодування (реєстраційний № 278) із вимогою про виплату страхового відшкодування внаслідок ДТП. Відповідач, в свою чергу, надіслав на адресу Позивача листи від 27.09.2013, 16.10.2013, 04.03.2014, у яких визнав факт настання ДТП та зобов'язався здійснити на користь Позивача виплату страхового відшкодування в сумі 16 489,68 грн.

Крім того, 27.05.2014 Позивач, з метою досудового врегулювання спору, звернувся до Відповідача з вимогою про відшкодування страхової виплати (вих. № 37). У відповідь, Відповідач листом № 09-02-09/10412 від 05.06.2014 зобов'язався здійснити виплату найближчим часом.

У подальшому, Відповідач свого зобов'язання з виплати страхового відшкодування не здійснив.

Враховуючи той факт, що листами від 27.09.2013, 16.10.2013, 04.03.2014 Відповідач визнав факт настання страхового випадку та визначив розмір страхового відшкодування, що підлягає сплаті на користь Позивача, обов'язок Відповідача здійснити страхове відшкодування, відповідно до п. 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на момент звернення Позивача до суду, настав.

Частиною 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відтак, враховуючи вищевикладене, з урахуванням визнання відповідачем суми основного боргу, вимога Позивача щодо стягнення з Відповідача страхового відшкодування в сумі 16 489,68 грн. є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, Позивач зазначає, що внаслідок прострочення Відповідачем строку виплати страхового відшкодування, останній має сплатити на користь Позивача інфляційні втрати в сумі 1 110,27 грн. та три проценти річних в сумі 532,64 грн., за період прострочення з 27.05.2013 (90 днів з моменту подачі заяви про виплату страхового відшкодування від 25.02.2013) по 23.06.2014.

Відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Виходячи зі змісту ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, грошові зобов'язання можуть виникати з цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Відтак, враховуючи викладене, перевіривши правильність здійсненого Позивачем розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Позивача щодо стягнення з Відповідача інфляційних втрат в сумі 1 110,27 грн. та трьох процентів річних в сумі 532,64 грн.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обставини, викладені у відзиві на позовну заяву щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних у розмірі 532,64 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 110,27 грн. є необгрунтованими та недоведеними з огляду на наступне.

У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначені вище норми ЦК України кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України).

Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Отже, оскільки зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, зобов'язання між сторонами можуть виникати як з договірних, так і з позадоговірних відносин. При цьому, зобов'язання відповідача перед позивачем у даній справі щодо сплати коштів в порядку регресу є позадоговірним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Беручи до уваги вищенаведене, суд зазначає, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже, між сторонами у справі існує саме грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту. При цьому, грошове зобов'язання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 18 132,59 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 25, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯРКОН" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-д; ідентифікаційний код 00034186) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Яркон» (10029, м. Житомир, вул. Східна, 88/2; ідентифікаційний код 31678214, р/р 26001015211223 в філії ВАТ "Укрексімбанк" м. Житомир, МФО 311324) або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: суму основного боргу у розмірі 16 489,68 грн. (шістнадцять тисяч чотириста вісімдесят девять гривень 68 копійок), індекс інфляції у сумі 1 110,27 грн. (одна тисяча сто десять гривень 27 копійок), 3% річних у сумі 532,64 грн. (пятсот тридцять дві гривні 64 копійки) та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.08.2014р.

Суддя Ю.В. Цюкало