Рішення № 39982795, 25.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12004/14

25.07.14

Суддя Отрош І.М., розглянувши справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БОСАЛ-ЗАЗ"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Євроформат"

про

стягнення 2077 грн 59 коп.

Представники:

від позивача:

не з’явились

від відповідача:

не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

17.06.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БОСАЛ-ЗАЗ" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Євроформат" про стягнення 2077 грн 59 коп., в тому числі 1900 грн 00 коп. основного боргу, 46 грн 49 коп. 3 % річних та 131 грн 10 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та договору не виконав взяті на себе зобов’язання з поставки оплаченого позивачем товару відповідно до платіжного доручення № 394 від 08.08.2013, у зв’язку з чим у відповідача виник обов’язок з повернення попередньої оплати у розмірі 1900 грн 00 коп., крім того у зв’язку з невиконання зобов’язань за договором позивачем нараховано 3 % річних у розмірі 46 грн 49 коп. та інфляційні втрати у розмірі 131 грн 10 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2014 порушено провадження у справі № 910/12004/14, розгляд справи призначений на 08.07.2014.

04.07.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог суду.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 08.07.2014 справу № 910/11679/14 передано на розгляд судді Головіній К.І., у зв’язку з перебуванням судді Отрош І.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2014 (суддя Головіна К.І.) справу № 910/11679/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.07.2014.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 10.07.2014 справу № 910/11679/14 передано на розгляд судді Отрош І.М., у зв’язку з виходом судді Отрош І.М. з лікарняного.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2014 (суддя Отрош І.М.) справу № 910/11679/14 прийнято до провадження.

25.07.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 25.07.2014 не з’явились, представник відповідача клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином за адресою, зазначеною у Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 18866331.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об’єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 25.07.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

05.08.2013 відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату товару (круг калібр. Ф6 ст.Х12МФ) на загальну суму 1900 грн., який 08.08.2013 було оплачено позивачем, що підтверджується платіжним дорученням № 394 від 08.08.2013, належним чином завірена копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до норм частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Норми статті 181 Господарського кодексу України встановлюють загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до норм статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, виставлений відповідачем рахунок містять пропозицію (оферту) відповідача на укладення договору, а фактична оплата позивачем рахунку свідчить про прийняття цієї пропозиції. Виставлення відповідачем рахунку та оплата його позивачем свідчить про погодження істотних умов договору, зокрема, предмету договору, суми та строку оплати за товар.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як встановлено судом, 01.11.2013 позивач направив відповідачу вимогу № 920 від 25.10.2013, що підтверджується фіскальним чеком № 0392 від 01.11.2013, відповідно до якої позивач просить відповідача здійснити поставку товару протягом семи днів з моменту отримання претензії, а в разі нездійснення поставки – повернути суму попередньої оплати на протязі 3 банківських днів після спливу строку поставки (семи днів з моменту отримання претензії).

З огляду на те, що позивачем не надано суду повідомлення про вручення поштового відправлення для встановлення дати отримання відповідачем вимоги № 920 від 25.10.2013 суд керується Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 N 1149.

Відповідно до розділу 4 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 N 1149 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19.12.2007 за N 1383/14650, чинних на момент виникнення між сторонами договірних відносин, визначено нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+2; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, (де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення)

При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Таким чином, судом встановлено, що з урахування положень Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів відповідач отримав зазначену вимогу 05.11.2013, у зв’язку з чим з урахуванням норм частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України у відповідача виник обов’язок з поставки товару 12.11.2011, а у випадку не поставки товару – обов’язок з повернення попередньої оплати до 15.11.2013, а з 16.11.2013 виникло прострочення виконання обов’язку з повернення попередньої оплати. Відповідачем не надано суду доказів неодержання ним вимоги № 920 від 25.10.2013.

Як встановлено судом, відповідач в порушення домовленостей між сторонами та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару, у зв’язку з чим в останнього виник обов’язок з повернення попередньої оплати у сумі 1900 грн 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів поставки товару або повернення попередньої оплати на суму 1900 грн 00 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов’язку з поставки товару та повернення попередньої оплати на загальну суму 1900 грн 00 коп., вимоги позивача про стягнення 1900 грн 00 коп. з відповідача підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних у розмірі 46 грн 49 коп., нарахованих за період прострочення з 09.08.2013 по 02.06.2014, та інфляційних втрат у розмірі 131 грн 10 коп., нарахованих за період прострочення з серпня 2013 року по червня 2014 року.

Відповідно до пункту 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Аналізуючи положення глави 47 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що грошовим зобов’язанням є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов’язання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобов’язання – це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов’язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов’язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому продавець у випадку не виконаня обов’язку з поставки товарів, зобов’язаний повернути попередню оплату, а покупець має право вимагати виконання такого обов’язку, є грошовим зобов’язанням. Такий обов’язок продавця встановлений частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, тобто є таким, що виникає на підставі закону.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 04.02.2014 № 903/610/13.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Дії відповідача є порушенням домовленостей між сторонами та норм чинного законодавства, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат є неправильним, оскільки позивачем неправильно визначено день початку прострочення відповідачем виконання обов’язку з повернення попередньої оплати та день початку періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

У відповідності до положень пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд наводить власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат з урахуванням дати виникнення прострочення виконання зобов’язання з повернення попередньої оплати та в межах визначеного позивачем періоду нарахування, а саме кінцевої дати нарахування 3 % річних (02.06.2014):

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір процентів річних

Загальна сума процентів

1900

16.11.2013 - 02.06.2014

199

3 %

31.08

Період заборгованості

Сума боргу (грн.)

Сукупний індекс інфляції за період

Інфляційне збільшення суми боргу

16.11.2013 - 02.06.2014

1900

1.110

209.28

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов’язання за договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 31 грн 08 коп., крім того позивач має право на стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 209 грн 28 коп., проте суд дійшов висновку про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 131 грн 10 коп. за розрахунком позивача, оскільки суд позбавлений можливості виходу за межі позовних вимог за відсутності про це клопотання заінтересованої сторони (пункт 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Євроформат" (01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 36-38,ідентифікаційний код 35255869) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БОСАЛ-ЗАЗ" (69600, м. Запоріжжя, пр-т. Леніна, буд. 8, ідентифікаційний код 33985999) заборгованість у розмірі 1900 (одна тисяча дев’ятсот) грн. 00 коп., 3 % річних у розмірі 31 (тридцять одна) грн 08 коп., інфляційних втрат у розмірі 131 (сто тридцять одна) грн 10 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1813 (одна тисяча вісімсот тринадцять) грн 45 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 30.07.2014

Суддя І.М. Отрош