Рішення № 39982753, 22.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8550/14 22.07.14За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний

промислово-інвестиційний банк"

до Державного підприємства "Вугілля України"

Третя особа,

яка не заявляє

самостійних вимог на

предмет спору Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

про стягнення 393970984,84 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники :

від позивача Атаманюк Т. О. (дов. №09-32/685 від 03.06.2014)

від відповідача Андрусенко Ю.С. (дов. №24-12/115Д від 24.12.2013)

Мироненко О. М. (дов. № 07.07/162-Д від 07.07.2014)

від третьої особи Крот І.В. (дов. №01/17-0922 від 25.04.2014)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 22.07.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Вугілля України" (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором №20-4331/2-1 від 30.12.2013 сумі 393 970 884,86 грн., з яких строкова заборгованість по кредиту - 338 000 000, 00 грн., заборгованість по простроченим процентам - 17 275 041, 10 грн., нараховані проценти (за період з 01.04.2014 по 24.04.2014) - 4 556 054, 79 грн., пеня за простроченими процентами - 339 888, 97 грн., штраф - 33 800 000, 00 грн., а також позивач просить покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/8550/14, розгляд справи призначено на 24.06.2014.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.06.2014 розгляд справи №910/8550/14 відповідно до ст. 77 ГПК України було відкладено на 08.07.2014. Цією ж ухвалою суд за власною ініціативою на підставі ст. 27 ГПК України залучив до участі у справі Міністерство енергетики та вугільної промисловості України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, та повідомив Прокуратуру м. Києва про розгляд справи №910/8550/14 щодо стягнення з державного підприємства грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.07.2014 в порядку ст. 69 ГПК України строк розгляду справи продовжено на 15 днів, в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 22.07.2014, у зв'язку з неявкою представника третьої особи в судове засідання.

У судове засідання 22.07.2014 р. представники сторін та третьої особи з'явилися та надали усні пояснення по справі.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за кредитним договором №20-4331/2-1 від 30.12.2013.

Відповідач письмових заперечень проти позову не подав. Проте, відповідачем в ході розгляду справи було подано заяву від 24.06.2014 Вих. № 26-06/1-ю, якою відповідач керуючись ст. 121 ГПК України просить суд, враховуючи фінансовий стан відповідача, ступінь вини, інтереси держави в енергетичній безпеці та інші обставини справи, відстрочити виконання рішення строком на три роки.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

30 грудня 2013 року між позивачем, як банком за умовами договору та відповідачем, як позичальником за умовами договору, був укладений кредитний договір № 20-4331/2-1 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 338000000 (триста тридцять вісім мільйонів) гривень 00 копійок на строк до 29 грудня 2014 року (п. п. 2.1., 2.4.1. кредитного договору).

Пунктом 4.1. кредитного договору сторони погодили, що за користування кредитом, позичальник повинен сплачувати банку проценти. Проценти нараховуються до повного погашення заборгованості по кредиту. За користування кредитом в межах строку його погашення, позичальник сплачує проценти за користування кредитом. У випадку прострочення позичальником виконання зобов'язань по погашенню кредиту, банк нараховує проценти за неправомірне користування кредитом на частину кредиту, що є простроченою до сплати та проценти за користування кредитом - на частину кредиту, строк сплати якої не настав. Якщо проценти за неправомірне користування кредитом не встановлені договором, банк нараховує проценти за користування кредитом до повного погашення заборгованості по кредиту.

Відповідно до п.4.2. кредитного договору проценти за користування кредитом встановлюються у розмірі 20,5 % річних.

За умовами п. 4.2.1. кредитного договору проценти за неправомірне користування кредитом сплачуються позичальником у випадку порушення строку повернення одержаного кредиту, на частину кредиту, що є простроченою, виходячи із процентної ставки у розмірі, що на 5 процентних пункти вище, ніж розмір процентів за користування кредитом.

Згідно п. 4.3. кредитного договору проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів, а при настанні дати сплати кредиту - в цю дату. При цьому сторони встановили, що зобов'язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими до 4 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів).

Відповідно до положень п. 8.3.3. кредитного договору банк має право вимагати від позичальника (незалежно від настання строку погашення кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за цим договором, у випадках коли має місце одна або декілька негативних обставин, перелік яких наведений у п.9.1. цього договору, повідомивши про це позичальника не пізніше ніж за 10 днів (п.9.2.2 кредитного договору). Такими обставинами, зокрема, є невиконання або неналежне виконання позичальником будь-яких умов цього договору, в тому числі невиконання зобов'язань по оплаті процентів за користування кредитом.

Пунктом 9.2.2. кредитного договору сторонами було погоджено, що вимогу банку про дострокове повернення кредиту позивальник зобов'язаний виконати в строк не пізніше 10 банківських днів з моменту отримання позичальником відповідної вимоги.

За несвоєчасне повернення сум кредиту та/або несвоєчасну сплату плати за кредит позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення (п. 10.2. кредитного договору).

За невиконання прийнятих на себе зобов'язань позичальник сплачує штраф у наступних розмірах: 5 % від розміру кредиту за кожне порушення п.п. 6.1., 8.2.7., 8.2.9. цього договору та за кожне порушення п. 8.2. цього договору.

30 грудня 2013 року з метою забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору, між позивачем, як заставодержателем і відповідачем, як заставодавцем був укладений договір застави майнових прав №20-4332/3-1, відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу банку майнові права - право вимоги грошових коштів, яке належить та буде належати заставодавцю, за строковим зобов'язання по договору №01-14/12-КС від 26 грудня 2013 року на поставку вугілля, укладеному між заставодавцем та товариством з обмеженою відповідальністю "Луганська вуглезбагачувальна компанія" на суму 2 000 000 000,00 грн. (далі - договір застави №20-4332/3-1).

Позивач умови кредитного договору виконав своєчасно та в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи, надав відповідачу 31.12.2013 року 338 000 000, 00 грн. кредитних коштів

За твердженням позивача, відповідачем, як позичальником за кредитним договором, умови кредитного договору належним чином не виконувалися, в зв'язку з чим, станом на 25.04.2014 у позичальника наявна заборгованість, яка в загальному розмірі становить 393 970 984,86 грн., та складається з:

- строкова заборгованість по кредиту - 338000000,00 грн.;

- заборгованість по простроченим процентам - 17 275 041,10 грн.;

- нараховані проценти (за період з 01.04.2014 по 24.04.2014) - 4 556 054,79 грн.;

- пеня за простроченими процентами - 339 888, 97 грн.;

- штраф (відповідно до п.10.4 кредитного договору) - 33 800 000,00 грн.

20.03.2014 позивачем на адресу відповідача була направлена претензія вих. №39-1/1336-6 від 19.03.2014 (отримана відповідачем 24.03.2014), якою позивач відповідно до положень 8.3.3. кредитного договору просив відповідача в 10 денний строк, з дня одержання претензії сплатити заборгованість в розмірі 386 532 757, 32 грн. Зазначена претензія була залишена відповідачем без відповіді, заборгованість погашена не була, доказів іншого матеріали справи не містять.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню, а заява про відстрочку виконання рішення частковому задоволенню з наступних підстав.

Кредитний договір № 20-4331/2-1 за своєю правовою природою є кредитним договором, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Залученими до матеріалів справи випискою позивача про рух коштів між ним і відповідачем, довідкою про стан заборгованості відповідача підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином та в повному обсязі, та надання відповідачу обумовлених кредитних коштів. Доказів належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, в тому числі, щодо сплати процентів за користування кредитом за період з 01.04.2014 по 24.04.2014 та щодо повернення суми кредиту та сплати процентів належним чином та в повному обсязі, що призвело до заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 393 970 984, 86 грн.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по кредиту та по нарахованим відсоткам, які рахуються непогашеними перед банком станом на 25.04.2014, і залишаються непогашеними на цей час, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, арифметичну правильність, відповідність вимогам закону та умовам кредитного договору.

Заперечень щодо здійснених позивачем нарахувань та наведених ним сум, а також контррозрахунку нарахованої заборгованості по кредиту та процентам, відповідачем суду надано не було.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення заборгованості по кредиту - 338 000 000, 00 грн., заборгованості по простроченим процентам - 17 275 041,10 грн., нарахованих процентів за період з 01.04.2014 по 24.04.2014 - 4 556 054,79 грн., та які є непогашеними на даний час.

Крім того, виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, відповідач є порушником зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 10.2 кредитного договору передбачена відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення сум кредиту та/або несвоєчасну сплату плати за кредит (плати, яка включає проценти за користування кредитом та комісійну винагороду) у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення за кожний день такого прострочення. Також сторони погодили, що за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, що нараховані після настання кінцевої дати повернення кредиту, пеня не нараховується.

Сплата штрафу позивальником у розмірі 5 % від розміру кредиту за кожне порушення п. п. 6.1., 8.2.7.- 8.2.9. та п. 8.2. договору передбачена п. 10.4 кредитного договору.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені за прострочення повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, арифметичну правильність, відповідність вимогам закону, в тому числі положенням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та умовам кредитного договору, оскільки обраховані позивачем розміри пені не перевищують дозволені до стягнення згідно з указаним законом.

За твердженням позивача, відповідачем, крім іншого були порушені умови договору погоджені п. 8.2.2.14 та п. п. 8.2.2.2., 8.2.2.3. кредитного договору. Відповідач проти вказаних тверджень позивача не заперечує, жодних доказів на спростування зазначеного до матеріалів справи не надав, таким чином при вирішенні справи суд виходить із того, що п. 8.2.2.14 та п. п. 8.2.2.2., 8.2.2.3. кредитного договору також були порушені відповідачем. Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 33 800 000, 00 грн. штрафу відповідно до п. 10.4. договору ґрунтуються на законі та договорі, і відповідно є правомірними.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок штрафу за порушення п. 8.2.2.14 та п. п. 8.2.2.2., 8.2.2.3. кредитного договору, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, арифметичну правильність, відповідність вимогам закону та умовам кредитного договору.

Підсумовуючи викладене, суд визнає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення заборгованості по кредиту - 338 000 000, 00 грн., заборгованості по простроченим процентам - 17 275 041,10 грн., нарахованих процентів за період з 01.04.2014 по 24.04.2014 - 4 556 054,79 грн., пені за простроченими процентами - 339 888, 97 грн., штрафу (відповідно до п.10.4 кредитного договору) - 33 800 000,00 грн., які є непогашеними на даний час.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог. Відтак, заявлені позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір відповідно до положень статті 49 ГПК України покладається на відповідача.

Подана відповідачем заява від 24.06.2014 Вих. № 26-06/1-ю, якою він просить відстрочити виконання рішення суду строком на три роки, мотивована неможливістю виконання відповідачем рішення суду по справі через фінансовий стан останнього та покладення на нього державою обов'язку реалізації вугільної продукції вуглепереробних підприємств для потреб електроенергетики.

Подана Відповідачем в порядку ст. 121 ГПК України заява про відстрочку виконання рішення залишається судом без розгляду, оскільки подання заяв на підставі вказаної статті можливо лише за наявності вже винесено судом рішення та в процесі його виконання відповідно до розділу XIV «Виконання рішення, ухвали, постанови» ГПК України, а застосування відстрочки за ст. 121 ГПК України до винесення судового рішення нормами процесуального кодексу не передбачено.

Разом з цим, згідно з положенням іншої норми, ч. 6 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення у справі має право за власною ініціативою відстрочити виконання прийнятого ним рішення.

Під відстрочкою, зокрема, розуміється відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом (п. 7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).

Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо (п. 7.2. вищевказаної постанови). Згідно п. 7.2. зазначеної постанови підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Дослідивши доводи заяви Відповідача суд встановив, що дійсно існують обставини що ускладнюють виконання рішення та роблять неможливим його виконання одразу.

Такими обставинами є те, що за результатами діяльності Відповідача у 2013 році ним було понесені збитки в розмірі 9026 млн.грн., що підтверджується консолідованим звітом про фінансові результати за 2013 рік, і хоча Відповідачем вчиняються дії щодо примусового стягнення заборгованості з його боржників, однак через тяжкий фінансовий стан у країні, в них теж немає змоги повністю розрахуватися з Відповідачем.

При цьому суд приймає до уваги, що Відповідач є оператором Оптового ринку вугільної продукції України, та за період з січня по квітень 2014 року ним було реалізовано для потреб теплових електростанцій 2,7 млн. тонн вугілля видобутку державних вугледобувних підприємств, і при цьому 97 % реалізованого вугілля, це вугілля видобутку Донецького вугільного басейну, що більшою мірою знаходиться на території Донецької та Луганської областей, з якими господарські відносини на сьогоднішній день вкрай ускладнені через ситуацію АТО на сході України.

А відтак, з огляду на вищевказані складнощі в господарській діяльності Відповідача, які виникли не з його вини, а в зв'язку із тим, що його господарська діяльність відбувається в секторі економіки, залежному від постачання енергоносіїв зі сходу України, то одночасне виконання в повному обсязі рішення суду у даній справі з високою вірогідністю може зупинити роботу Відповідача як Оператора ринку та фінансового інструменту Міненерговугілля, що спричинить зупинку перерахування коштів за вугілля державним вугледобувним підприємствам, в першу чергу Донбасу, підприємства якого вкрай потребують належного та своєчасного фінансування для забезпечення стабільності та цілісності держави на території регіону.

Також, відповідно до Наказу Міненеоговугілля «Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції» від 11 березня 2014 року № 237 та розділу 2 Розпорядження КМУ від 15 березня 2006 № 145-р про «Енергетичну стратегію України на період до 2030 року», на Відповідача покладено обов'язок реалізації вугільної продукції вугледобувних підприємств для потреб електроенергетики та покладено завдання збільшити обсяги постачання вугільної продукції Українського виробництва до Енергогенеруючих компаній з метою забезпечення стабільності паливної складової на електричну та теплову енергію, що в свою чергу забезпечить підвищення рівня енергетичної безпеки країни в цілому, що є вкрай важливим для держави на фоні подій, що виникли у питаннях постачання природного газу з Російської Федерації (одностороннє нарахування боргу та постачання лише за умови повної попередньої оплати).

Приймаючи до уваги конкретні обставини справи, а саме: фінансовий стан відповідача та покладення на відповідача, як оператора ринку та фінансового інструменту Міненерговугілля, завдання збільшити обсяги постачання вугільної продукції українського виробництва до енергогенеруючих компаній з метою забезпечення стабільності паливної складової на електричну та теплову енергію, що в свою чергу забезпечить підвищення рівня енергетичної безпеки країни в цілому, на фоні подій, що виникли у питаннях постачання природного газу з Російської Федерації, враховуючи інтереси держави в енергетичній безпеці та фінансові інтереси позивача, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви відповідача від 24.06.2014 Вих. № 26-06/1-ю про відстрочення виконання рішення суду, та постановляє відстрочити виконання рішення строком на один рік.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85,121 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Вугілля України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 32709929; в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження») на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, провулок Шевченка, 12; код ЄДРПОУ 00039002) заборгованість по кредиту - 338 000 000 (триста тридцять вісім мільйонів) грн. 00 коп., заборгованості по простроченим процентам - 17 275 041 (сімнадцять мільйонів двісті сімдесят п'ять тисяч сорок одну) грн. 10 коп., нарахованих процентів за період з 01.04.2014 по 24.04.2014 - 4 556 054 (чотири мільйони п'ятсот п'ятдесят шість тисяч п'ятдесят чотири) грн. 79 коп., пені за простроченими процентами - 339 888 (триста тридцять дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн. 97 коп., штрафу - 33 800 000 (тридцять три мільйони вісімсот тисяч) грн. 00 коп. та витрати по оплаті судового збору - 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Відстрочити виконання рішення у справі № 910/8550/14 строком на один рік до 22.07.2015.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.07.2014.

Суддя Бондаренко Г.П.