Постанова № 39980706, 22.07.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2014 року 14 год. 39 хв. м. Львів № 813/4924/14

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Кедик М.В., секретар судового засідання Харів М.Ю., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним

позовомпублічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго», представник - Чорній О.Б.до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, представник - Стасишин А.Р.провизнання протиправною та скасування постанови - в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» (надалі - ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів від 01.07.2014 року ВП № 43619576.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області 01.07.2014 року винесено постанову про арешт коштів боржника № 43619576 при примусовому виконанні постанови про стягнення з ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» виконавчого збору в сумі 4549708,48 грн по постанові № 20566877 від 21.03.2014 року винесеної в виконавчому провадженні № 20566877 з виконання наказу господарського суду Львівської області № 5/9 від 22.03.2010 року. Зазначає, що на момент винесення постанови № 43619576 від 10.06.2014 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови № 20566877 від 21.03.2014 року, виконавчий документ, а саме постанова № 20566877 від 21.03.2014 року про стягнення виконавчого збору не набрала законної сили, оскільки оскаржена в судовому порядку та 24.06.2014 року Львівським окружним адміністративним судом прийнято постанову, якою визнано протиправною та скасовано постанову № 20566877 від 21.03.2014 року про стягнення виконавчого збору. Однак, не зважаючи на скасування постанови про стягнення виконавчого збору, державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача заперечила проти позову, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на позовну заяву, зазначила, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Відтак, державним виконавцем з метою недопущення порушень положень Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до нього, в межах повноважень, правомірно винесено постанову про арешт коштів боржника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області № 43619576 від 01.07.2014. Вказала, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено набрання законної сили постановою про стягнення з боржника виконавчого збору після її оскарження, у зв'язку з чим оскарження такої постанови не впливає на набрання нею законної сили. Вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають та просить відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 28.05.2014 року винесено постанову ВП № 43135516 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання постанови відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ВП № 20566877 від 21.03.2014 року про стягнення виконавчого збору та виконавчий документ скеровано для виконання у відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, за місцезнаходженням боржника, оскільки за даним виконавчим документом сума стягнення становить 4549 708,48 грн.

Керуючись статтями 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області 10.06.2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 43619576, з примусового виконання постанови № 20566877, винесеної 21.03.2014 року відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, про стягнення з ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» виконавчого збору в сумі 4549708,48 грн.

ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» оскаржив у судовому порядку постанову про стягнення виконавчого збору від 21.03.2013 року № 20566877.

Львівським окружним адміністративним судом 24.06.2014 року прийнято постанову, якою визнано протиправною та скасовано постанову про стягнення виконавчого збору № 20566877 від 21.03.2014 року. Постанова не набрала законної сили.

Заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області 24.06.2014 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» у межах суми звернення стягнення 4549708,48 грн та заборонено здійснювати відчуження вищевказаного майна в межах суми боргу.

Заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області 01.07.2014 року винесено постанову про арешт коштів боржника ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО», якою накладено арешт на кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках та належать боржнику у межах суми боргу.

Не погодившись із вказаною постановою про арешт коштів боржника від 01.07.2014 року позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» із наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 606-ХІV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 606-ХІV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому ж Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим же Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього ж Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 606-ХІV, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 11 Закону № 606-ХІV, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим же Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим же Законом.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника міститься в главі 4 Закону № 606, у ст. 52 якого передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Відповідно до ст. 57 Закону № 606-ХІV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем зокрема, шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм та як встановлено в судовому засіданні і підтверджується матеріалами справи, державним виконавцем своєчасно і в повному обсязі вчинено виконавчі дії та вжито вичерпних заходів для забезпечення реального виконання постанови № 20566877, винесеної 21.03.2014 року відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, про стягнення з ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» виконавчого збору в сумі 4549708,48 грн.

Твердження представника позивача, що постанова № 20566877 від 21.03.2014 року про стягнення виконавчого збору не набрала законної сили, оскільки оскаржена в судовому порядку, відтак державний виконавець відкрив виконавче провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчою збору в порушення вимог статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», суд вважає безпідставним, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено набрання законної сили постановою про стягнення з боржника виконавчого збору після її оскарження, у зв'язку з чим оскарження такої постанови не впливає на набрання нею законної сили.

Згідно з ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За результатами судового розгляду справи позивачем не доведено підставності позовних вимог, натомість відповідач належними та допустимими доказами підтвердив, що у спірних правовідносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, обґрунтовано та розсудливо, з урахуванням усіх необхідних обставин.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судом не встановлено порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача зі сторони суб'єкта владних повноважень, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, а отже не підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати у формі судового збору зі сторін не належить стягувати.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Постанова в повному обсязі складена 28 липня 2014 року.

Суддя Кедик М.В.