Ухвала суду № 39978755, 22.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

22 липня 2014 рокусправа № 804/15254/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Головко О.В.

суддів: Суховарова А.В. Ясенової Т.І.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року в адміністративній справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АртільЮС»

до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Взлет-Ера»

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

ТОВ «АртільЮС» у листопаді 2013 року звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000912220, № 00000922220, винесені Криворізькою південною ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області 02 липня 2013 року та № 0001012211, винесене Криворізькою південною ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області 27 вересня 2013 року

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду та прийняту нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Криворізькою південною ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області у період з 07.06.2013 по 13.06.2013 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АртільЮС» з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань та податкового кредиту під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Взлет-Ера» за період діяльності - березень 2013 року, за результатами якої складено Акт № 720/222/25017616 від 14 червня 2013 року.

На підставі висновків акту відповідачем 02 липня 2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000912220, яким ТОВ «АртільЮС» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 87705,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 21926,30 грн. та № 0000922220 , яким ТОВ «АртільЮС» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 549,00 грн.

Також Криворізькою південною ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ «АртільЮС» за липень 2013 року, за результатами якої складено Акт № 9/22.11-06/25017616 від 27.09.2013.

На підставі висновків акту відповідачем 17 жовтня 2013 року було винесено податкове повідомлення-рішення № 0001012211, яким ТОВ «АртільЮС» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 549,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 137,25 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки, викладені в Акті перевірки № 720/222/25017616, згідно з якими угоди, укладені ТОВ «АртільЮС» з ТОВ «Взлет-Ера», не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, в результаті чого позивачем у періоді, що перевірявся, було занижено податок на додану вартість на суму 87705,00 грн., завищено від'ємне значення на суму 549,00 грн., а також висновки податкового органу щодо заниження суми податкових зобов'язань, заявлених у податковій декларації з ПДВ у липні 2013 року (Акт камеральної перевірки № 9/22.11-06/25017616), через не включенням до рядку 21.3 декларації податкового зобов'язання, визначеного податковим органом на підставі Акту перевірки № 720/222/25017616.

Надаючи оцінку обґрунтованості висновків податкового органу та правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення колегія суддів зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів (послуг) або дата отримання платником податку товарів (послуг), що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України).

Пунктами 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «АртільЮС» було укладено з ТОВ «Взлет-Ера» договір поставки № 95 від 01.02.2013, на виконання якого були виписані податкові та видаткові накладні, рахунки фактури, а також проведено оплату товару, що підтверджується виписками з розрахункового рахунку позивача.

Рух товару за вказаною господарською операцією підтверджується товарно-транспортними накладними та подорожніми листами вантажного автомобіля, які містяться в матеріалах справи.

Поставлений за договором поставки № 95 від 01.02.2013 товар був оприбуткований ТОВ «АртільЮС» на складі, що підтверджується копією Книги складського обліку запасів за березень 2013 року, яка також містяться в матеріалах справи.

При цьому колегія суддів встановила, що вказані первинні документи складені відповідно до вимог чинного законодавства, що також не спростовується апелянтом.

Вищезазначений договір не було визнано недійсним в судовому порядку.

Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт здійснення ТОВ «АртільЮС» господарських операцій з ТОВ «Взлет-Ера» підтверджується належними та достатніми первинними документами бухгалтерського обліку, що є підставою для віднесення сум ПДВ, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Спростовуючи доводи апелянта щодо безтоварності господарських операцій позивача, оскільки в ході перевірки ТОВ «АртільЮС» не було надано документів, які підтверджують відповідність отриманого товару встановленим стандартам (сертифікати якості) та акти приймання товару по кількості та якості, суд апеляційної інстанції зазначає, що сертифікати якості видаються безпосередньо виробником товару (продукції) на підтвердження відповідності продукції певним нормативним вимогам і стандартам якості. Такі документи не можуть вважатися первинними в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та бути підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідно до положень Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 року № П-6 та Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 року № П-7 вказані акти складаються лише у разі відсутності супровідних документів на поставлену продукцію, при цьому необхідність їх складання визначається самим суб'єктом господарювання в межах своєї діяльності.

Посилання апелянта на відсутність в видаткових накладних та рахунках, наданих ТОВ «АртільЮС», обов'язкових реквізитів, а саме зазначення посади особи, яка фактично їх підписала та місця складання документів, як на підставу визнання господарських операцій безтоварними, суд апеляційної інстанції знаходить необґрунтованими, оскільки Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктами 2.1 та 2.2 вказаного Положення встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, тобто факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що ненадання видаткових накладних та рахунків в сукупності з іншими доказами може лягти в основу висновків про недоведеність надання послуг, тоді як їх складання з певними недоліками є лише порушенням ведення бухгалтерського обліку.

Окрім того, в судовому засіданні встановлено, що вказані первинні документи бухгалтерського обліку були підписані директором ТОВ «АртільЮС».

Також суд зазначає, що статтею 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином оскільки податкове зобов'язання, визначене податковими повідомленнями-рішеннями від 02 липня 2013 року № 0000912220 та № 00000922220, не є узгодженим, адже останні були оскаржені до адміністративного суду, то у платника податку не виникає обов'язку відображати відповідну суму в рядку 21.3 податкової декларації.

Також згідно з роз'ясненням ДПС України щодо застосування пп. 4.6.7 п. 4 розділу ІV Порядку, затвердженого наказом Мінфіну від 25.11.2011 № 1492, у разі коли за результатами перевірки податковим органом встановлено перевищення задекларованого платником податку залишку від'ємного значення податкової декларації з ПДВ і виписано повідомлення-рішення за формою «В4» та якщо платником податку здійснювалось оскарження такого податкового повідомлення-рішення, яке після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження залишене «Без змін», а скарга - «Без задоволення», то сума завищеного залишку від'ємного значення зі знаком «-» підлягає відображенню по картці особового рахунку платника податку протягом десяти календарних днів та по рядку 21.3 податкової декларації з ПДВ звітного періоду, в якому закінчено процедуру оскарження.

Отже приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення відповідач діяв всупереч нормам податкового законодавства, а тому останні носять протиправний характер та підлягають скасуванню.

Враховуючи сукупність викладених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року в адміністративній справі № 804/15254/13-а - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.

Повний текст ухвали складений 25 липня 2014 року.

Головуючий: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: Т.І. Ясенова