Ухвала суду № 39977812, 22.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

22 липня 2014 рокусправа № 811/3389/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Кіровоградський завод гідравлічних машин "Цукрогідромаш" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2013 року адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Кіровоградський завод гідравлічних машин "Цукрогідромаш" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0001042240 від 07.06.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1207 грн. за основним платежем та 604 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0001052240 від 07.06.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1267 грн. за основним платежем та 634 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погодившись з постановою суду, Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Сторони в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому у відповідності до положення ст. 41 КАС України фіксування судового процесу не здійснюється.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовою особою Кіровоградської ОДПІ відповідно до наказу від 18.05.2013 р. №1034 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань повноти правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р., результати якої оформлено актом №93/22-4/00380014 від 23.05.2013 р..

В акті перевірки встановлено наступні порушення Публічного акціонерного товариства "Кіровоградський завод гідравлічних машин "Цукрогідромаш" (далі - ПАТ "Цукрогідромаш"): п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 1207 грн., у т.ч. за березень 2012 р. в сумі 275 грн., у травні 2012 р. в сумі 932 грн.; п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138 та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.10р. №2755-VІ, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток підприємств за перевіряємий період на загальну суму 1267 грн., у т.ч. за I квартал 2012 р. в сумі 289 грн., за II квартал 2012 р. в сумі 978 грн..

На підставі акту перевірки Кіровоградською ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення форми "Р":

- №0001042240 від 07.06.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 811 грн., у тому числі 1207 грн. - за основним платежем та 604 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.70);

- №0001052240 від 07.06.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1901 грн., у тому числі 1267 грн. - за основним платежем та 634 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.71).

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту та валових витрат при обчисленні податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16 липня 1999 року (далі - Закон України №996-ХІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно до ст. 9 Закону України №996-ХІV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Статтею 1 Закону України №996-XIV передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно до пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу витрат операційної діяльності та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що грошові зобов'язання за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями визначено податковим органом у зв'язку з завищенням позивачем задекларованих у I- II кварталі 2012 року витрат у розмірі 6035 грн. та у березні, травні 2012 року податкового кредиту з ПДВ у розмірі 1207 грн., у зв'язку з включенням до їх складу сум за господарськими операціями з ТОВ "Альтаір Альфа Плюс".

Відповідно до довідки з ЄДРПОУ основним видом діяльності за КВЕД позивача є виробництво гідравлічного та пневматичного устаткування, виробництво інших готових металевих виробів (а.с. 37).

Судом встановлено, що ПАТ "Цукрогідромаш" на підставі усного договору придбало у ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" металопродукцію (круги та труби).

Факт отримання позивачем від ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" товару підтверджуються податковими та видатковими накладними (а.с.156-160), рахунками - фактурами (а.с. 148-149), Крім того, на підтвердження реальності даних господарських операцій з вказаним контрагентом, позивачем надано суду копії журналу реєстрації ввезення ТМЦ за 2012 р., в якому зазначено дату, час поставки, номер транспортного засобу, назву продукції, її кількість, організацію та журналу реєстрації довіреностей за 2012 р. (а.с.150-155).

Позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" перераховано вартість отриманого товару, що підтверджується копіями виписок по рахунку позивача (а.с.161-167).

Як вбачається з пояснень позивача, металопродукція (круг, труба), придбана у ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" використана ним у власній господарській діяльності, зокрема для виробництва насосів і насосного обладнання, в обґрунтування чого до суду надано картки складського обліку матеріалів, виписки з бухгалтерського обліку та вимоги (а.с. 216-250, т.1, а.с.1-2, т.2).

Отже, дослідивши матеріали справи, колегія суддів робить висновок про те, що позивачем дотримано всіх вимог закону, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

В той же час, зробивши висновки про те, що угоди укладені між позивачем та ТОВ "Альтаір Альфа Плюс" є нікчемними, податковий орган не врахував наступного.

Так, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Згідно до ст. 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Судом першої інстанції було вірно вказано на те, що посилання відповідача на порушення позивачем вимог ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Разом з тим, податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущені його контрагентом. Якщо контрагент не виконав або не виконує свої зобов'язання щодо виконання вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.

Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши дані обставини справи, колегія суддів робить висновок про те, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення - рішення від 07 червня 2013 року №0001042240 та №0001052240 прийняті Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області не відповідають п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесені відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко