Постанова № 39971719, 23.07.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2014 року № 813/4635/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костецького Н.В.

за участю секретаря судового засідання Олексяк І.Р.

представника позивача Чорнія О.Б.

представника відповідача Стасишин А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області №43619576 від 24.06.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24.06.2014 року заступником начальника відділу примусового виконання Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Стасишин А.Р. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 43619576 при примусовому виконанні постанови про стягнення з ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» виконавчого збору в сумі 4549708,48 грн. по постанові №20566877 від 21.03.2014 року винесеної в виконавчому провадженні №20566877 з виконання наказу Господарського суду Львівської області №5/9 від 22.03.2010 року, якою накладено арешт на все майно позивача. З такими діями позивач не погоджується та вважає їх незаконними, оскільки на момент винесення постанови № 43619576 від 10.06.2014 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови № 20566877 від 21.03.2014 року, виконавчий документ, а саме постанова № 20566877 від 21.03.2014 року про стягнення виконавчого збору не набрала законної сили, оскільки оскаржена в судовому порядку і ухвалою Львівського окружного адміністративного суду прийнято до провадження позов щодо визнання протиправною і скасування зазначеної постанови. Таким чином, державним виконавцем порушені вимоги Закону України «Про виконавче провадження».

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти позову, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на позовну заяву (а.с.20-22). Крім цього зазначив, що із твердженням позивача про невідповідність постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.03.2014року№20566877 вимогам до виконавчого документа не можна погодитись, оскільки зазначена постанова повністю відповідає вимогам, встановленим статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у постанові зазначено всі реквізити, в тому числі дата набрання нею законної сили, яку визначено 21.03.2014 року. Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено набрання законної сили постанов про стягнення з боржника виконавчого збору після її оскарження, у зв'язку з чим оскарження такої постанови не впливає на набрання нею законної сили. Вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV з наступними змінами і доповненнями, Законом України «Про державну виконавчу службу» від 05.06.2003 р. № 898-IV.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Частиною 3 цієї ж статті визначено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Судом встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України перебувало виконавче провадження ВП № 20566877 по примусовому виконанню наказу № 5/9 виданий 22.03.2010 року Господарським судом Львівської області про стягнення з Відкритого акціонерного товарства «Західенерго» на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву 45497084,86 грн. заборгованості.

21.03.2014 року державним виконавцем на підставі п.8 ч.1 ст.49, ст.50 Закону України «Про виконавче провадженн» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 20566877. Підставою для закінчення виконавчого провадження було фактичне виконання боржником в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Одночасно державним виконавцем виділено у окреме провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №20566877 від 21.03.2014 року.

21.03.2014 року старшим державним виконавцем ВПВР ДВС України винесено постанову «Про стягнення з боржника виконавчого збору» ВП № 20566877 (а.с.26).

28.05.2014 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову ВП №43135516 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання постанови відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ВП №20566877 від 21.03.2014 про стягнення виконавчого збору та виконавчий документ скеровано для виконання у відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, за місцезнаходженням боржника, оскільки за даним виконавчим документом сума стягнення становить 4 549 708,48 грн.(а.с.25 а).

10.06.2014р. заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 43619576(а.с.23).

24.06.2014 року заступником начальника відділу примусового виконання Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Стасишин А.Р. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 43619576 при примусовому виконанні постанови про стягнення з ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» виконавчого збору в сумі 4549708,48 грн. по постанові №20566877 від 21.03.2014 року винесеної в виконавчому провадженні №20566877 з виконання наказу Господарського суду Львівської області №5/9 від 22.03.2010 року, якою накладено арешт на все майно позивача(а.с.7).

Не погодившись із вказаною постановою Публічне акціонерне товариство «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» звернулося з адміністративним позовом до суду.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі їх невиконання в добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (далі - Закон № 606-XIV).

Статтею 1 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 7, ч. 1 ст. 8 Закону № 606-XIV учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання. Для проведення виконавчих дій державний виконавець за необхідності залучає понятих, працівників органів внутрішніх справ, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 11 Закону України № 606-XI державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною другою вказаної статті передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Згідно п.5 ч.3 ст. 11 цього ж Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати,передавати таке майно на зберігання та реалізувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно ст. 32 Закону України № 606-XI заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2)звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України № 606-XI звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах (ч. 2 ст. 52 Закону України № 606-XI).

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту (ч. 4 ст. 52 Закону України №606-XI).

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем (ч. 5 ст. 52 Закону України №606-XI).

Відповідно ст. 57 Закону України № 606-XI арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: - винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; - винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; - винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; - проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Із змісту наведеної норми слідує, що у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби адміністративним судом не вирішується питання щодо накладення арешту чи його зняття, а перевіряється законність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у таких справах, за наслідками чого суд може визнати незаконним і скасувати рішення про накладення арешту або залишити останнє без змін.

Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.06.2014 року № 43619576 повністю відповідає вимогам, встановленим статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у постанові зазначено: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб); 4) резолютивна частина рішення: 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, а тому твердження позивача про те, що вказана постанова не відповідає вимогам, встановлених до виконавчого документа, не заслуговує на увагу.

Крім цього судом встановлено, що не заперечувалося сторонами, позивачем оскаржувалася постанова від 21.03.2014 року № 20566877 про стягнення з позивача виконавчого збору. 24.06.2014 року Львівським окружним адміністративним судом прийнято постанову якою позов задоволено та скасовано вищезгадану постанову. Проте позивачем не надано суду доказів набрання законної сили згаданої постанови, та зазначено, що така оскаржується у апеляційному порядку. Відтак доводи щодо скасування постанови від 21.03.2014 року № 20566877 про стягнення з позивача виконавчого збору не знаходять свого підтвердження.

Крім цього Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено набрання законної сили постановою про стягнення з боржника виконавчого збору після її оскарження, у зв'язку з чим оскарження такої постанови не впливає на набрання нею законної сили.

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Судовим розглядом не встановлено порушення відповідачем зазначених критеріїв в спірних правовідносинах. Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про те, що відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства вчинені дії, спрямовані на виконання судових рішень, які набрали законної сили, в тому числі накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених обставин у справі, суд приходить висновку, що постанова від 24 червня 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження правомірно винесена заступником начальника відділу примусового виконання Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Стасишин А.Р., відповідач діяв у межах своєї компетенції та у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження», тому позивачу у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати йому не повертаються.

Керуючись ст.ст.7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повий текст постанови виготовлено 28 липня 2014 року.

Суддя Костецький Н.В.