Ухвала суду № 39967862, 01.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/3940/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Паламар П.Г. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

01 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Кобаля М.І.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства "Укрремтехмонтаж" до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Приватного виробничо-комерційного підприємства "Укрремтехмонтаж" (далі по тексту - ПВКП «Укрремтехмонтаж») звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в якому просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0004512301 від 29.11.2013 року.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 05.11.2013 року №445 та направлення від 05.11.2013р. №133/23-01-22-06, на виконання постанови слідчого від 02.09.2013р. СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві Синицького І.С., згідно п. п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст.81 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, службовими особами відповідача була проведена документальна позапланова виїзна документальна перевірка ПВКП «Укрремтехмонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Фасадрем-Сервіс» за період з 01.06.2011 по 31.05.2013, про що складено акт перевірки від 20.11.2013 року № 117/23-01-22-06/25203951.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.2 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 218820 грн., в т.ч. за червень 2011р. в сумі 17500 грн., липень 2011р. в сумі 59667 грн., за серпень 2011р. в сумі 43793 грн., вересень 2011р. в сумі 26283 грн., жовтень 2011р. в сумі 55477 грн., листопад 2011р. в сумі 2167 грн., січень 2012р. в сумі 13933 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0004512301 від 29.11.2013 року, згідно з яким ПВКП «Укрремтехмонтаж» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 269151 грн., із яких 218820 грн. - основний платіж та 50331 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх нечинними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналізуючи положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що упродовж періоду, який перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з підприємством-контрагентом ТОВ «Фасадрем-Сервіс», наслідком чого є укладення між сторонами відповідних правочинів.

Так 01.06.2011р. між ПВКП «Укрремтехмонтаж» (генпідрядник) та ТОВ «Фасадрем-Сервіс» (субпідрядник) було укладено договір субпідряду №38, за умовами якого підрядник зобов'язується своїми силами і засобами, на власний ризик виконати і здати генпідрядчику роботи по реконструкції цеха сероуглерода, будівництву житлового будинку в с. Головківка, відповідно до кошторисної документації та в обумовлений строк, а генпідрядник - надати субпідрядникові будівельний майданчик, забезпечити своєчасне фінансування робіт, прийняти закінчений будівництвом об'єкт і повністю сплатити вартість виконаних робіт та матеріалів.

Використання виконаних ТОВ «Фасадрем-Сервіс» робіт у господарській діяльності ПВКП «Укрремтехмонтаж» та їх економічна обґрунтованість підтверджується договорами підряду із замовником робіт ТОВ «Компанія «Метал інцест» № 15 від 07.04.2011 року, № 24 від 12.05.2011 року, № 33 від 09.06.2011 року, № 37 від 22.06.2011 року, № 38 від 30.06.2011 року, № 52 від 01.07.2011 року, № 57 від 25.07.2011 року, № 73 від 05.09.2011 року, договором субпідряду № 20/05 від 04.05.2011 року позивача із ПП «Сантех-Сервіс», актами приймання будівельних робіт форми № КБ-2в, довідками про вартість будівельних робіт форми № КБ-3, складеними ПВКП «Укрремтехмонтаж» та ТОВ «Компанія «Метал інцест», податковими накладними виданими ПВКП «Укрремтехмонтаж» покупцю робіт - ТОВ «Компанія «Метал інцест» за червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2011 року та січень 2012 року, актом приймання будівельних робіт форми № КБ-2в, довідкою про вартість будівельних робіт форми № КБ-3, складеними ПВКП «Укрремтехмонтаж» та ПП «Сантех-Сервіс» за червень 2011 року та податковими накладними за травень, червень 2011 року.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Згідно із статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Так на підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем до суду були надані копії актів приймання будівельних робіт форми № КБ-2в, копії довідок про вартість будівельних робіт форми № КБ-3 та копії податкових накладних за червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2011 року та січень 2012 року.

Водночас, суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних послуг позивачем були включені до складу податкового кредиту відповідних періодів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де зокрема передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, серед іншого, посилається на невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: на виконання умов договору субпідряду №38 від 01.06.2011р. позивачем були надані акти приймання виконаних будівельних робіт, в яких відсутні відомості стосовно їх місця складання; не міститься посилання на замовника робіт; містяться дані щодо прийняття робіт не Комісією, а іншою особою - ОСОБА_3; в актах від 30.06.2011 р. не зазначено адресу будівництва з огляду на відсутність її в договорі.

Крім того, відповідач зауважує на тому, що платіжні доручення, які були надані на підтвердження оплати робіт, не завірені банком, а також відсутнє платіжне доручення на підтвердження авансування робіт.

Однак, як свідчать матеріали даної справи, позивачем з власного рахунку було здійснено перерахунок коштів в оплату за будівельні роботи на рахунок ТОВ «Фасадрем-Сервіс», що підтверджується наявними в справі копіями платіжних доручень №№ 701 від 08.07.2011 року, № 769 від 26.07.2011 року, № 814 від 08.08.2011 року, № 832 від 15.08.2011 року, № 897 від 05.09.2011 року, № 793 від 29.09.2011 року, № 987 від 30.09.2011 року, № 1048 від 24.10.2011 року, № 1074 від 31.10.2011 року, № 1175 від 27.12.2011 року, № 1230 від 27.01.2012 року, № 139 від 04.04.2012 року, № 1331 від 31.05.2012 року, № 1462 від 07.08.2012 року.

Крім того, на момент укладення позивачем спірних правочинів юридична особа ТОВ «Фасадрем-Сервіс» не була припинена у визначеному законом порядку та на час вчинення господарських взаємовідносин була наділена адміністративною процесуальною дієздатністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Як свідчать матеріали даної справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - ТОВ «Фасадрем-Сервіс». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особу даного підприємства.

Разом з тим, відсутність платника податків за місцем реєстрації, на думку колегії суддів, не може свідчити про не реальність здійснення ним правочинів.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані по ній докази, колегія суддів приходить до висновку про незаконність спірного податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області №0004512301 від 29.11.2013 року, згідно з яким ПВКП «Укрремтехмонтаж» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 269151 грн., а тому вбачаються підстави для визнання його нечинним та скасування.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк М.І. Кобаль

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Кобаль М.І.