Ухвала суду № 39962685, 02.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2014 р. м. Київ К/9991/64002/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Державного підприємства «Добропіллявугілля»

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2011 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.09.2011 р.

у справі №2а/0570/8686/11

за позовом Державного підприємства «Добропіллявугілля»

до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання неправомірними дій,

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство «Добропіллявугілля» (далі-позивач) звернулося до суду з позовом до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі-відповідач) про визнання неправомірними дій.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.09.2011 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено перевірку позивача, про що складено акт від 30.06.2006 р. №527/15-0/32186934, яким встановлено порушення граничного строку сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, передбаченого п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.07.2006 р. від №0001351540/0, яким за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання у розмірі 119 065,70 грн. на 18 календарних днів, застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 11 906,57 грн.; №0001361540/0, яким за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання у розмірі 12 241,55 грн. на 67 календарні дні, застосовано штраф у розмірі 20% у сумі 2 448,31 грн. та №000137154/0, яким за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання у розмірі 752 434,26 грн. на 206-291 календарний день, застосовано штраф у розмірі 50% у сумі 376 217,00 грн.

При цьому, платіжним доручення від 31.08.2006 р. №634 позивачем було здійснено платіж на суму 15 438 982,00 грн., у призначенні платежу якого було зазначено, що платіж здійснюється для погашення заборгованості з податку на прибуток станом на 01.07.2005 р.

У той же час, податкова інспекція, перерозподілила частину сплачених за вказаним платіжним дорученням коштів на погашення штрафних санкцій, визначених податковими повідомленнями рішеннями від 03.07.2006 р. №0001351540/0, №0001361540/0 та №000137154/0, тобто заборгованості, що виникла після 01.07.2005 р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначив про неправомірність дій податкового органу по перерозподілу коштів сплачених платіжним дорученням №634, з визначенням платежу «ст. 116 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік, погашення заборгованості з податку на прибуток станом на 01.07.2005 р. згідно договору від 08.08.2006 р. №05/705/26», у рахунок погашення іншого податкового боргу.

Як свідчать матеріали справи, 23.05.2006 р. Добропільською ОДПІ на підставі заяви позивача прийнято рішення № 3 про реструктуризацію податкового боргу останнього на суму 10 899 061,93 грн. з відстрочкою погашення цього боргу на перші два роки та його сплатою протягом наступних років з 23.06.2008 р. по 23.05.2016 р.

Так, згідно пояснень податкового органу, позивач платіжним дорученням від 31.08.2006 р. №634 на суму 15 438 982 грн. достроково сплатив реструктуризовану суму податкового боргу у розмірі 10 899 061,93 грн., а залишком суми - 4 539 920,07 грн. були погашені його узгоджені податкові зобов'язання у порядку календарної черговості їх виникнення, у тому числі штрафні санкції у розмірі 390 572,04 грн. згідно податкових повідомлень-рішень від 03.07.2006 р. №0001351540/0, №00013611540/0 та №0001371540/0.

Між тим, позивач у ході розгляду справи зазначав, що станом на 01.07.2005 р. сума його заборгованості, що підпадає під вимоги постанови КМУ «Про затвердження Порядку перерахування у 2006 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення, затверджених для населення» від 22.05.2006 р. №705, склала 18 232 378 тис. грн., про що свідчать довідки податкового органу від 02.08.2006 р. №41 на суму 10 899 062,00 грн. та від 10.10.2006 р. №46 на суму 7 333 316,00 грн. (видана на підставі рішення господарського суду від 22.09.2006 р. №2/308пн).

При цьому, як вказує позивач, надходження по відшкодуванню різниці в тарифах склали 15 438 982,00 грн., з яких податковим органом безпідставно зараховано 390 572,04 грн. на погашення штрафних санкцій згідно податкових повідомлень-рішень від 03.07.2006 р. №0001351540/0, №00013611540/0 та №0001371540/0.

Наведені доводи позивача були відхилені судами попередніх інстанцій, з посиланням на той факт, що станом на 31.08.2006 р. загальна сума боргу позивача становила 19 882,7 тис.грн., а 26.10.2006 р. підприємством була зменшена сума заборгованості на 7 333,3 тис. грн., шляхом проведення взаємозаліку.

У то же час, відповідно до п.4 ч.1 ст.7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.4, 5 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У даній справі суди першої та апеляційної інстанцій, надаючи оцінку обставинам справи залишили поза увагою наявність постанови Господарського суду Донецької області від 22.09.2006 р., на яку посилався позивач у ході розгляду справи, та якою було зобов'язано податковий орган сформувати та видати позивачу довідку про суму заборгованості перед бюджетом з податку на прибуток станом на 01.07.2005 р. з урахуванням штрафних санкцій), не погашеної на день видачі довідки у сумі 7 333 315,73 грн. та внести зміни щодо записів у картку обліку особового рахунку позивача по податку на прибуток стосовно податкових зобов'язань по сплаті штрафних санкцій, нарахованих на підставі податкових повідомлень-рішень від 09.02.2005 р. № 0000942340/0, № 0000952340/0, № 0000962340/0 на загальну суму 1 226 828,74 грн. із зазначенням терміну сплати 16.09.2005 р.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним було встановлення факт наявності чи відсутності у позивача наведеної суми податкового боргу станом на час погашення позивачем своїх зобов'язань платіжним дорученням від 31.08.2006 р. №634 на суму 15 438 982,00 грн.

Доводи судів про погашення позивачем суми податкового боргу у розмірі 7 333 316,00 грн. 26.10.2006 р. не можуть свідчить на користь висновку про наявність правових підстав змінювати призначення платежу по платіжному дорученню від 31.08.2006 р. №634, тобто такого, що мало місце раніше.

Нормами п.1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання визначено як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до п.7.7 ст.7 цього ж Закону, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Підпункт 8.6.2 п.8.6 ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

Слід також зазначити, що сума узгоджених податкових зобов'язань зі сплати штрафних санкцій, визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 03.07.2006 р. №0001351540/0, №00013611540/0 та №0001371540/0 набула статусу податкового боргу 28.07.2006 р., отже за наявності у позивача податкового боргу, який виник до вказаної дати, суди помилково дійшли висновку щодо правомірності дій відповідача по перерозподілу сум сплачених платіжним дорученням від 31.08.2006 р. № 634 на погашення зобов'язань за такими податковими повідомленнями-рішеннямпи.

Посилання судів на відсутність у даних обліку позивача відомостей про наявність іншої заборгованості ніж та, що була визначена податковим органом, не можна визнати вичерпними, при встановленні факту невиконання відповідачем вимог рішення Господарського суду Донецької області від 22.09.2006 р.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані належним чином судами попередніх інстанцій, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити повно і правильно обставини відповідно до предмету доказування у справі та в залежності від встановленого і у відповідності до норм матеріального та процесуального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Добропіллявугілля» задовольнити частково.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.09.2011 р. у справі №2а/0570/8686/11 скасувати.

Справу №2а/0570/8686/11 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.