Ухвала суду № 39962428, 21.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" липня 2014 р. м. Київ К/800/54849/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.06.2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року

у справі №803/1325/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна цукрова група»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна цукрова група» звернулось до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби №0002602201 та №0002612201 від 29.04.2013 року.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Західна цукрова група» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Каскад», відповідачем складено акт від 12.04.2013 року №1983/22.1/34214795, яким встановлено порушення: - пп. 134.1.1 п.134.1 ст. 134, п.п. 135.1, 135.2 ст. 135, ст. 185, п 186.1 ст. 186, п.п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Виробнича компанія «Каскад» на загальну суму 1 105 000, 00 грн., в т.ч. за липень 2011 року - 596 940, 00 грн., за травень 2012 року - 508 060, 00 грн., та занижено податок на прибуток на загальну суму 1 160 250, 00 грн., в т.ч. за І квартал 2012 року в сумі 261 800, 00 грн., за II квартал 2012 року в сумі 688 450, 00 грн., та за III квартал 2012 року - 210 000, 00 грн.

На підставі акта перевірки 29.04.2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - №0002602201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств за основним платежем 1 160 250, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 290 062, 5 грн.; - №0002612201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем 1 105 000, 00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 276 250, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про непідтвердження факту отримання товарів (послуг) позивачем від контрагента.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо необґрунтованості вказаних висновків податкового органу і як наслідок неправомірного прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно із п.п.135.1, 135.2, ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльністю, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статі та у статті 136 цього Кодексу. Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Згідно із пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з ТОВ «Виробнича Компанія Каскад» на підставі договору купівлі-продажу.

На виконання умов зазначеного вище договору ТОВ «Виробнича компанія «Каскад» було здійснено реалізацію ТОВ «Західна цукрова група» цукру білого в мішках в кількості на загальну суму 6 630 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1 105 000, 00 грн.

Виконання даних господарських операцій підтверджується, зокрема, договором купівлі-продажу, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.

Перевезення вантажу здійснювалось ТОВ «Євростройтех» згідно із договором з надання логістичних послуг з додатками та доповненнями до договору та підтверджується податковими накладними, актами прийому-передачі наданих логістичних послуг та випискою за особовим рахунком.

Придбаний у ТОВ «Виробнича компанія «Каскад» цукор білий в мішках був переданий на зберігання ВАТ «Гнідавський цукровий завод» згідно із договором зберігання та додаткової угоди до нього, що підтверджується видатковими накладними та актами прийому-передачі товарів.

Отже, придбання товару та його поставку було здійснено в повному обсязі, що підтверджується копіями первинних документів, що складені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Посилання відповідача на те, що під час перевірки йому не надано сертифікати (паспорти) якості або відповідності на придбаний товар правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки даний факт не є підставою для донарахування податкових зобов'язань.

З приводу посилання податкового органу на акт перевірки ТОВ «Виробнича компанія «Каскад», суд у даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Щодо посилання податкового органу на службову записку ВПМ Луцької ОДПІ Волинської області ДПС від 02.04.2013, слід зазначити, що звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.

З приводу посилань представника податкового органу в судовому засіданні на вирок у кримінальній справі відносно посадової особи контрагента позивача, з'ясовано, що доказів, які б свідчили про набрання ним законної сили, під час розгляду справи, не надано.

Крім того, вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

Разом з тим, представник позивача в судовому засіданні послався на постанову старшого слідчого з ОВС СУ ФР Головного управління Міндоходів у Волинській області від 20.03.2014 року, якою кримінальне провадження відносно ТОВ «Західна цукрова група» по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Виробнича компанія «Каскад» закрито у зв'язку із відсутністю складу кримінального правопорушення.

Оскільки в недодержання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає правильними судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.06.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року у справі №803/1325/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук