Ухвала суду № 39962422, 07.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2014 року м. Київ К/9991/61628/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2011 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 р.

у справі №2а-15023/09/0470

за позовом Державного підприємства «Придніпровська залізниця»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

про скасування рішень,

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство «Придніпровська залізниця» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2011 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.05.2009 р. №0000608821/0 у частині нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 177 760,91 грн. та від 18.05.2009 р. №0000558821/0 у частині нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 207 826,25 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 р. по 31.12.2008 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 31.12.2008 р., про що складено акт від 30.04.2009 р. №302-08-03/1-01073828, яким встановлено порушення позивачем вимог п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п.5.2.1, п.п. 5.2.5, п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.8 п. 5.4, п.п. 5.6.1 п. 5.6, п.п. 5.7.1 п. 5.7, п. 5.9 ст. 5, п.п. 8.1.2, п. 8.1 ст. 8, п.п. 11.2.1 п. 11.2, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на 220 909,00 грн. та п.1.4 ст. 1, п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1, п. 4.2, абз. 2 п. 4.9 ст. 4, п. 6.1 ст. 6, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4, п.п. 7.2.6, п.п. 7.2.8 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, п. 9.2, п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на 215 181,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.05.2009 р. №0000558821/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 518 432,50 грн., з яких 220 909,00 грн. за основним платежем та 297 523,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000608821/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 344 788,00 грн., з яких 215 181,00 грн. за основним платежем та 129 607,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вказані рішення є спірними у частині визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 177 760,00 грн. та з податку на додану вартість у розмірі 207 826,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, позивачем в порушення п.п.5.4.2 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищено валові витрати, у зв'язку з віднесенням до їх складу витрат по послугах з інвентаризації основних фондів Локомативного депо П'ятихатки у розмірі 8 680,00 грн.

Вказані висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що позивачем у перевіряємому періоді придбавалися послуги з інвентаризації виробничих приміщень, які надавалися П'ятихатським БТІ, сума витрат по яким безпідставно віднесена до рядку 04.1 «витрати на придбання товарів (робіт, послуг)» декларації з податку на прибуток.

Згідно з п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.4.2 п.5.4 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до валових витрат включаються витрати, крім тих, що підлягають амортизації.

За приписами п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.

Згідно п.8 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, які здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів, відноситься до їх первісної вартості.

Отже, до балансової вартості основних засобів відносяться, у тому числі, платежі, які здійснюються платником у зв'язку з придбанням прав на ці об'єкти основних засобів.

Оскільки позивачем здійснено витрати, які не пов'язані з набуттям прав власності на нерухомі об'єкти, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку стосовно правомірності віднесення позивачем витрат по проведенню інвентаризації до складу валових, враховуючи що вони пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат витрат по послугам з капітального ремонту фракційних колій у розмірі 97 300,00 грн. з аналогічних підстав.

Так, відповідно до договору від 08.12.2008 р. №179/11113, позивачем придбавалися послуги у ДП «Дніпропетровський проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту України» з розробки проектно-вишукувальних робіт, а саме: виготовлення проектно-кошторисної документації по проведенню капітального ремонту фракційних колій П'ятихатського локомотивного депо.

На думку податкового органу, проектно-вишукувальні роботи збільшують балансову вартість об'єктів, оскільки розробка такої документації є первинним та обов'язковими етапом по проведенню капітального ремонту, а отже, за висновками відповідача, позивачем занижено вартість основних засобів та зайво віднесено на інші операційні витрати вартість оплачених послуг.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодилися з такими доводами податкового органу та зазначили, що витрати на капітальний ремонт фракційних колій не можуть відноситися до первісної вартості основних засобів.

Проектно-вишукувальні роботи є складовою комплексу організаційно-правових заходів, здійснення яких є передумовою здійснення капітального ремонту фракційних колій позивача. Разом з тим виготовлення проектно-кошторисної документації не є неодмінним наслідком виконання цих робіт. А відтак один лише факт понесення витрат на ці роботи не створює активу підприємства.

З огляду на викладене, позивачем правомірно віднесено витрати по розробці проектно-кошторисної документації до складу валових витрат спірного податкового періоду.

Щодо встановленого під час перевірки порушення позивачем вимог п.п.5.4.9 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виразилося, на думку податкового органу, у завищенні валових витрат на 42 053,00 грн., які були сплачені позивача працівникам їдальні Локомотивного депо Нижньодніпровськ-Вузол.

Відповідач вважає, що витрати на забезпечення основної діяльності об'єктів соціальної інфраструктури, яким являється їдальня депо (у тому числі витрати на виплату заробітної плати працівників їдальні) включаються до складу валових витрат платника податку у розмірі 50% від суми понесених витрат.

Відповідно до п. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації), зокрема закладів охорони здоров'я, пунктів безоплатного медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам.

Згідно з п. 5 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати, пов'язані із забезпеченням основної діяльності об'єктів соціальної інфраструктури, визначених у підпункті 5.4.9, та пунктів медичного огляду, передбачених підпунктом 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються до складу валових витрат платника податку у розмірі 50 відсотків від суми понесених витрат до моменту передачі таких об'єктів і пунктів на баланс відповідного бюджету або їх приватизації згідно із законом.

Відтак, суди обґрунтовано зазначили про те, що вказані норми стосуються витрат на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності об'єктів соціальної інфраструктури, які перебувають на балансі платника податку не для здійснення господарської діяльності з метою отримання доходу, а для соціальних цілей.

При цьому, попередніми судовими інстанціями встановлено, що колективним договором позивача не передбачено обов'язку роботодавця забезпечувати працівників харчуванням, а їдальня не є об'єктом соціальної інфраструктури.

З огляду на викладене, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про правомірність формування позивачем складу валових витрат у цій частині.

Щодо формування позивачем валових витрат за результатом оплати послуг по здійсненню оцінки визначення ринкової вартості об'єкта основних засобів для подальшого їх продажу по Дистанції колії Запоріжжя-2, то попередні судові інстанції обґрунтовано визначилися з їх правомірністю з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що дистанція колії Запоріжжя-2 було отримано від ТОВ «Адептес» та ТОВ «Імідж» послуги по оцінці визначення ринкової вартості об'єктів основних засобів для подальшого їх продажу на суму 30 521,00грн. Фактично продаж об'єктів основних засобів не здійснено.

Податковий орган дійшов висновку про те, що операції по оцінці визначення ринкової вартості основних фондів не є економічно доцільними та не пов'язані безпосередньо з виробничою діяльності підприємства, оскільки не призводить до зростання власного капіталу, у зв'язку з чим, для цілей оподаткування, не можуть бути визнані як господарська діяльність, результатом якої є отримання доходу.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що витрати позивача, понесені в рамках здійснення господарської діяльності з ТОВ «Адептс» та ТОВ «Імідж», є документально підтвердженими, використання придбаних послуг підприємством у власній господарській діяльності доведено, з огляду на що, безпідставними є висновки податкового органу про завищення валових витрат в цій частині.

Також, за висновками податкового органу, позивачем занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток по вагонному депо Нижньодніпровськ-Вузол за період з 01.07.2007 р. по 31.12.2008 р. на 638 968,00 грн. внаслідок арифметичної помилки.

При цьому, судами попередніх інстанцій зазначено, що в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено будь-якого обґрунтування таких висновків податкового органу з посиланням на відповідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку та не зазначено у чому саме полягає «арифметична помилка».

З огляду на викладене, обґрунтованими є доводи попередніх судових інстанцій про безпідставність донарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку на прибуток у вказаній сумі.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтовано висновку стосовно правомірності формування позивачем валових витрат у вказаній сумі, з огляду на що безпідставним є донарахування податковим органом податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 220 909,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 297 523,50 грн.

Крім того, за висновками податкового органу, позивач в порушення вимог п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включив до складу валового доходу ІІІ кварталу 2007 року суму безоплатно наданих корисних залишків від демонтажу старих конструкцій дверей та інженерних ліній водопостачання та опалення у розмірі 6 303,00 грн., у зв'язку з чим відповідачем визначено суму податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 575,75 грн. та податку на додану вартість у розмірі 1 261,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що Локомативне депо Синеольникове укладено угоди з ПП «Модуль» від 16.05.2007 р. №ПР/Т-071138/НЮ, від 19.04.2007 р. №ПР/Т-07898/НЮ, від 13.07.2007 р. №ПР/Т-071860/НЮ. Від 05.11.2007 р. №ПР/Т-073025/НЮ, від 10.12.2007 р. №ПР/Т-073324/НЮ по виконанню підрядних робіт по капітальному ремонту будинку відпочинку бригад.

У серпні 2007 року ПП «Модуль» виконало роботи з капітального ремонту дверей та інженерних ліній водопостачання та опалення, про що свідчить акт приймання-передачі виконаних робіт №4.

При цьому, до складу робіт, які виконувалися ПП «Модуль» входив як монтаж нових конструкцій так і демонтаж старих. При розрахунку вартості виконаних робіт підрядником не були нараховані колишні залишки від демонтажу у розмірі 6 303,00 грн. та не були оприбутковані Локомативним депо Синельниково.

З огляду на вказане, податковим органом зроблено висновок про те, що вказані залишки безоплатно надані Локомативним депо Синельниково ПП «Модуль».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказані висновки податковим органом зроблено на підставі встановлених порушень позивача, викладених в акті перевірки КРУ від 25.03.2008 р., при цьому жодних обставин та доказів, які б свідчили про обґрунтованість визначеного розміру податкових зобов'язань, відповідачем не наведено.

Крім того, одним із порушень, встановлених під час перевірки позивача, є порушення вимог п.1.4 ст.1, п.3.1 ст.3, абз.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у невключені позивачем до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість суми податку у розмірі 485,00 грн. по безоплатно наданому молоку своїм працівникам.

Так, за висновками податкового органу, забезпечення певних категорій працівників з важкими та шкідливими умовами праці лікувально-профілактичним харчуванням, зокрема молоком, за своєю суттю є операцією з продажу молока за рахунок коштів підприємства (безоплатна передача), і тому податок на додану вартість при здійсненні цієї операції має нараховуватися у порядку, визначеному п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно ст. 161 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган розробляє за участю професійних спілок і реалізує комплексні заходи щодо охорони праці відповідно до Закону України «Про охорону праці». План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору.

Стаття 166 вказаного Кодексу встановлює, що видача молока і лікувально-профілактичного харчування на роботах з шкідливими умовами праці, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти.

Як вбачається з матеріалів справи, п. 6.1.7 Колективного договору позивача передбачено, що адміністрація зобов'язується забезпечити видачу працівникам, які зайняті на роботах з важкими і шкідливими умовами праці, безоплатно молока або інших рівноцінних продуктів відповідно до чинних нормативно-правових актів.

Відповідно до Порядку безоплатної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів робітникам та службовцям, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці, який затверджений Державним комітетом праці СРСР від 16.12.1987 р. №731/П-13, молоко видається по 0,5 літра за зміну незалежно від її тривалості в дні фактичної зайнятості працівника на роботах, пов'язаних з виробництвом або застосуванням хімічних речовин, які передбачені в переліку, який вказаний в пункті 1 цього порядку.

Згідно з п.п.3.19 п.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Державним комітетом статистики України 13.01.2004 р.№5, вартість виданого згідно з діючими нормами спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування до фонду оплату праці не належить.

Відповідно до абз.1 п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів розуміється як будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

З огляду на зазначені норми матеріального права, обґрунтованим є висновки судів попередніх інстанції щодо безпідставності визначення податковим органом видачі молока працівникам підприємства, як цивільно-правових відносин, оскільки з працівниками, які знаходяться в межах трудових відносин з підприємством, не було укладено жодного договору купівлі-продажу, міни, поставки чи дарування.

Вказані відносини між працівниками та підприємством врегульовані Кодексом законів про працю України та іншими нормативно правовими актами у даній сфері правовідносин, а отже посилання податкового органу по порушення позивачем п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» у даному випадку є безпідставним.

Крім того, за висновками акту перевірки, позивачем в порушення вимог абз.2 п.4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість по операціям з ліквідації основних засобів на суму 56 093,00 грн.

Так, відповідач вважає, що платник має подати до контролюючого органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, разом із податковою декларацією за період, у якому відбулася така операція і, відповідно, не нараховувалися податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом перевіряємого періоду Локомотивним депо Нижньодніпровськ-Вузол здійснювалося списання електровозу ВЛ-8 №1001 з балансу, внаслідок його ліквідації, у зв'язку з непридатністю для подальшої експлуатації.

Відповідно до п.4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Аналізуючи вказану норму, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про те, що податковим законодавством не передбачено обов'язку платника податків подавати до податкового органу документи про знищення основних фондів з метою підтвердження правомірності виключення з об'єкта оподаткування операцій із знищення (ліквідації) основного фонду.

З огляду на викладене, податковим органом безпідставно донараховано позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 56 093,00 грн.

Також, відповідач вважає, що позивачем порушено вимоги п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у безпідставному включенні до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні придбаних послуг у СТГО Південна залізниця Гребінківське будівельно-монтажне експлуатаційне управління по організації та проведенню семінару-наради.

Податковий орган вважає, що оскільки фізичні особи, які перебували на семінарі, не являються працівниками позивача, суми податку на додану вартість, сплачені у ціні придбаних послуг, не пов'язані з його господарською діяльністю.

Як вбачається з матеріалів справи, структурним підрозділом позивача - Будівельно-монтажне експлуатаційне управління Нижньодніпровськ-Вузол» ДП «Придніпровська залізниця» отримано від СТГО Південна залізниця Гребінківське будівельно-монтажне експлуатаційне управління послуги по організації та проведенню семінару на тему «Природоохоронна робота в господарстві БМЕС. Удосконалення надійного забезпечення об'єктів транспорту водою».

За результатом виконання вказаних господарських відносин позивачем, як головним підприємством, до складу податкового кредиту вересня 2008 року віднесено суму податку на додану вартість у розмірі 743,45 грн. по податковим накладним отриманим від постачальника послуг.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2011 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 р. у справі №2а-15023/09/0470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.