Ухвала суду № 39962387, 17.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2014 року м. Київ К/800/37842/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Розваляєвої Т.С. Цуркана М.І. розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до Дніпропетровської митниці Державної митної служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, треті особи - Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання нечинним рішення, -

в с т а н о в и л а:

Публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось в суд з позовом до Дніпропетровської митниці Державної митної служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якому просило: визнати нечинним рішення Дніпропетровської митниці про визначення митної вартості товарів № 113000006/2010/000247/1 від 08.04.2010 року; скасувати видану Дніпропетровською митницею картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №113050000/0/00419 від 08.04.2010 року; повернути з Державного бюджету України в особі Головного управління Державного казначейства у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Челюскіна, 1, код ЄДРПОУ 23928791) на користь публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (код ЄДРПОУ 00191023, м. Кривий Ріг, 50079) кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 2 749,97 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно, на підставі необґрунтованого висновку щодо заниження позивачем митної вартості товарів, що ввозилися на територію України, прийнято рішення про визначення іншої, відмінної від заявленої декларантом, митної вартості товарів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та задовольнити позов.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 21.04.2009 року між відкритим акціонерним товариством "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" та закритим акціонерним товариством "Сибелектромотор" (Російська Федерація, м. Томськ) укладено зовнішньоекономічний контракт № 581, згідно з умовами якого Продавець зобов'язався продати, а Позивач зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених Специфікаціями до Контракту.

06 квітня 2010 року для здійснення митного контролю та митного оформлення декларантом була подана вантажна митна декларація №113050000/0/002768, відповідно до якої до митного оформлення поданий товар - електродвигуни змінного струму асинхронні, трифазні, потужністю понад 7,5 КВТ, але не більш як 37 КВТ. Виробником товару заявлено ОАО "Сибзлелектромотор", Росія.

На підставі інформаційної бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДМСУ було проведено порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості на ідентичні або подібні (аналогічні) товари, митне оформлення яких вже здійснено та виявлено, що заявлена декларантом позивача вартість товару - 177, 18 дол. США за штуку є нижчою, ніж митна вартість електродвигунів цього ж виробника, цієї ж марки, що ввозилися на митну територію України (тобто, вже оформлені для вільного використання на митній території України) та становить 393, 52 дол. США за штуку.

За результатами проведеного контролю було виявлено, той факт, що митна вартість ввезеного товару значно відрізнялась від рівня митної вартості ідентичних товарів, імпортованих на митну територію України, у зв'язку з чим були затребувані додаткові документи для підтвердження митної вартості товару, а саме: прайс-лист фірми виробника товару; калькуляцію фірми виробника товару, про що повідомлено декларанта 07.04.2010 року.

08 квітня 2010 року декларантом було надано лише листи № 445/63 від 07.04.2010 року та № 25-263 від 08.04.2010 року, а інших, запропонованих до надання для підтвердження заявленої декларантом митної вартості товарів, документів надано не було

08 квітня 2010 року, при митному оформленні партії товару Криворізькою митницею було прийнято рішення про визначення митної вартості товарів № 113000006/2010/000247/1, на підставі якого стосовно придбаного позивачем у Постачальника товару 08.04.2010 року оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/0/00419, в якій зазначено, що товари не підлягають митному оформленню з причини коригування митної вартості митним органом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не було надано митному орану всіх необхідних документів, у зв'язку з чим останній правомірно здійснив коригування митної вартості.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 339 від 09 квітня 2008 року, який був чинний на момент виникнення спірних відносин, контроль за правильністю визначення митної вартості товарів під час проведення операцій їх митного контролю і митного оформлення здійснюється митним органом відповідно до статті 41 Митного кодексу України у тому числі шляхом проведення перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і відомостей, що необхідні для здійснення митного контролю, а також порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено.

Згідно з пунктами 11, 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від № 1766 від 20 грудня 2006 року, для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

Системний аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що митний орган має виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. При цьому, такий контроль в силу положень пункту 2 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 339 від 09 квітня 2008 року, може здійснюватися в тому числі шляхом порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, тобто з використанням бази даних Єдиної автоматизованої системи Державної митної служби України, яка містить відповідну інформацію.

В той же час, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатньою для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, а відтак законом передбачено порядок проведення консультацій щодо визначення митної вартості товару.

Згідно зі статтею 266 Митного кодексу України основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Відповідно до статті 267 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті; 4) покупець і продавець не є пов'язаними між собою особами або хоч і є пов'язаними між собою особами, але ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Статтею 266 Митного кодексу України встановлено, що якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У відповідності до статті 273 Митного кодексу України резервний метод оцінки товарів, що імпортуються, застосовується у випадках, коли митна вартість не може бути визначена за допомогою інших методів митної оцінки товарів.

Згідно з пунктом 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від № 1766 від 20 грудня 2006 року, для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Таким чином, декларант зобов'язаний надати банківський платіжний документ тільки у випадку оплати рахунку.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, декларантом не було подано банківського платіжного документу або іншого бухгалтерського документу на підтвердження оплати згідно пунктів 5.3 та 5.9 контракту № 581 від 21.04.2009 року та додатків до нього №№ 12 та 14 - специфікацій №№ 12 та 14, які подавалися до митного оформлення, та які вказують на оплату шляхом безповоротного акредитиву та без відстрочення платежу.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що в пункті 6 специфікації № 12 та в пункті 7 специфікації № 14 до контракту зазначено, що було здійснено передплату за товар у розмірі 100% від вартості товару.

Крім того, в третьому підрозділі графи 20 ВМД від 06.04.2010 року № 113050000/2010/002768 зазначено 2-значний цифровий код форми розрахунків за товар згідно з умовами контракту купівлі-продажу, а саме код "30", який відповідно до Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 року, свідчить про здійснення розрахунків у формі переказу.

Таким чином, враховуючи, що митна вартість ввезеного позивачем товару значно відрізнялась від рівня митної вартості ідентичних товарів, імпортованих на митну територію України, а докази оплати надані не були, відтак у митного органу виникли обґрунтовані сумніви щодо заявленої позивачем митної вартості.

Посилання позивача на пункт 5.7 контракту, згідно якого, як він стверджує, оплата за товар проводиться у формі акредитиву за умови надання залізничної накладної з відміткою митного органу, колегія суддів вважає недоречним, оскільки самим декларантом було зазначено в декларації здійснення розрахунку у формі переказу, а не акредитиву.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 Методичних рекомендацій із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, затверджених наказом Державної митної служби України № 74 від 31.01.2007 року під час здійснення митного контролю й митного оформлення окремих видів товарів, які визначені Держмитслужбою для поглибленого контролю за правильністю визначення їх митної вартості із застосуванням положень статті 265 Митного кодексу України, посадова особа митного органу, що здійснює такий контроль, використовує інформацію бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України, а також електронного та/або паперового бюлетеня "Огляд цін українського та світового товарних ринків", біржову інформацію про ціни на товари та/або сировину, інші інформаційні джерела, де наведено цінові характеристики таких товарів та/або сировини.

При митному оформленні окремих видів товарів посадова особа митного органу, яка здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, обчислює прямі витрати на виробництво товару, зокрема сировину й матеріали та/або комплектуючі, що входять до складу цього товару, відповідно до інформації, надісланої Держмитслужбою.

Якщо заявлена декларантом митна вартість товару в результаті розрахунків нижча, ніж величина витрат, обчислена посадовою особою митного органу згідно з пунктом 3.2 цих Рекомендацій, то посадова особа митного органу повідомляє про це декларанта та запитує додаткові документи в підтвердження заявленої декларантом митної вартості, що визначені в пункті 11 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766, зокрема: каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляцію фірми-виробника товару; висновки про якісні й вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження (зокрема Держзовнішінформу Міністерства економіки України), на підставі конкретного контракту, умов поставки, інших умов, що стосуються даної зовнішньоекономічної операції; інформацію зовнішньоторговельних і біржових організацій про вартість сировини, з якої виготовлено товар.

Якщо декларантом не надано в установлений законодавством термін вищезазначені додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, то митний орган відповідно до статті 265 Митного кодексу України має право зобов'язати його визначити митну вартість іншим методом, ніж він використав для її визначення. Відповідно до статті 266 Митного кодексу України проводиться процедура консультацій між декларантом і митним органом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 Митного кодексу України. У ході таких консультацій митний орган і декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Факт проведення консультацій та результати таких консультацій фіксуються посадовою особою митного органу, яка їх провела, на зворотному боці декларації митної вартості або у відповідному журналі та засвідчуються підписом декларанта, з яким було проведено таку консультацію.

Як встановлено судами попередніх інстанцій митним органом витребувано у позивача прайс-лист фірми виробника товару та калькуляцію фірми виробника товару, які декларантом не надані, у зв'язку з чим на декларації митної вартості здійснено запис про проведення консультації.

З огляду на наведене, враховуючи ненадання позивачем документу про здійснення оплати за товар та витребуваних митним органом документів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову про скасування рішення № 113000006/2010/000247/1 та картки відмови, а відтак і про повернення платежів.

Крім того, відносно повернення надміру сплачених сум податку на додану вартість колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року №618, для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/а надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою та відповідний перелік документів.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу.

Згідно з пунктом 7 Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справляння яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби, Державного казначейства України від 20.07.2007 року №611/147, відповідний орган Державного казначейства України на підставі отриманого Висновку митного органу про повернення готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Виходячи з наведеного нормативними актами встановлений порядок повернення надмірно сплачених митних платежів, а відтак позов позивача в цій частині є передчасним.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" відхилити

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: