Постанова № 39961956, 29.07.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2014 року Справа № 911/4760/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -Капустін В.В.,відповідача-не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Росава"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.05.2014у справі№911/4760/13за позовомТОВ "Спліт"доПАТ "Росава"про стягнення 345874,74 інфляційних втрат та 3% річних у сумі 47422,05 грн.До початку судового засідання від ПАТ "Росава" надійшло клопотання від 25.07.2014 про відкладення розгляду справи з причин хвороби представника відповідача Свинарьова О.В., яке (клопотання) підлягає відхиленню у зв'язку з його необґрунтованістю, оскільки, по-перше, перегляд даної справи в касаційному порядку вже відкладався ухвалою Вищого господарського суду України від 15.07.2014 в межах місячного терміну, передбаченого ст.1118 ГПК України, а подальше відкладення розгляду справи неминуче призведе до порушення судом вказаного процесуального строку. По-друге, заявником не надано доказів на підтвердження неможливості явки в судове засідання по даній справі іншого свого представника (ОСОБА_6.), який приймав участь у попередньому судовому засіданні. Адже, чинний Господарський процесуальний кодекс України (ст.28) не обмежує кількість представників сторони, які можуть прийняти участь у засіданні господарського суду.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 12.02.2014 (суддя Лопатіна І.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 (судді: Сітайло Л.Г., Калатай Н.Ф., Баранець О.М.), позов задоволено частково - на підставі ч.2 ст.625 ЦК України стягнуто з ПАТ "Росава" на користь ТОВ "Спліт" 327747,08 інфляційних втрат (за період з 01.01.2004р. по 01.07.2009р.) та 3% річних у сумі 47422,05 грн. (за період 16.04.2004р. по 01.07.2009р.). В решті позовних вимог відмовлено у зв'язку їх необґрунтованістю.

ПАТ "Росава" у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.264,625 ЦК України та ст.35 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що апеляційний суд при розгляді справи №26/086-12 не встановлював преюдиціального факту переривання перебігу позовної давності, а лише надав правову оцінку існуючим фактам з вказівкою про переривання позовної давності у згаданій справі. Також відповідач наголошує на тому, що в розумінні ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається не в будь-якому випадку пред'явлення позову, а лише в тому разі, коли особа, маючи право вимоги на час звернення з позовом, подає позов, предметом якого є не вся вимога, а лише її частина. При цьому, йдеться про вимогу, право на яку має особа на момент пред'явлення позову, а не про вимоги особи, право на які може виникнути у майбутньому. У зв'язку з цим, скаржник стверджує про відсутність правових підстав для переривання позовної давності, оскільки, пред'являючи 15.04.2004р. позов у справі №119/7-04, позивач у повному обсязі заявив про вимогу, право на яку мав на той час, і жодна частина вимоги не залишилася поза предметом позову. Крім того, заявник вказує на відсутність дослідження судами правових підстав переривання позовної давності та невстановлення обставин про те, яка саме частина вимоги, право на яку мав позивач, не була предметом позову у справі №119/7-04 при зверненні позивача до суду першої інстанції 15.04.2004р.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині задоволених позовних вимог про стягнення 327747,08 інфляційних втрат та 3% річних у сумі 47422,05 грн. з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Київської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив того, що:

Рішенням господарського суду Київської області від 29.06.2004 по справі №119/7-04 за позовом ТОВ "Спліт" до ЗАТ "Росава" про стягнення 312284,45 грн. встановлено, що 25.11.2002р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено контракт №1086 (далі - контракт). Відповідно до умов контракту позивач зобов'язався продати, а відповідач - купити електродвигуни відповідно до специфікацій, які є невід'ємною його частиною. Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за контрактом виконав належним чином. Проте, відповідач свої зобов'язання в частині оплати заборгованості не виконав, в результаті чого виникла заборгованість.

Так, вищезазначеним рішенням стягнуто з ЗАТ" Росава" на користь ТОВ "Спліт" 303188,79 грн. - основного боргу та 2666,40 грн. - 3% річних за період з 31.12.2003 року по 15.04.2004 року.

Постановами Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2011 та Вищого господарського суду України від 17.05.2011 по справі №199/7-04 рішення господарського суду Київської області від 29.06.2004 залишено без змін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення оплати товару за контрактом, в зв'язку з чим просить стягнути 345874,74 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 47422,05 грн.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст.598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Постановою Верховного Суду України від 20.01.2011 по справі №10/25 встановлено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

Враховуючи викладене, та беручи до уваги що розрахунки суду першої інстанції складено арифметично вірно, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Твердження апелянта про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до спірних правовідносин апеляційною інстанцією визнано безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Місцевим господарським судом встановлено, що 15 квітня 2004 року в зв'язку зі зверненням позивача до суду з позовом по справі №119/7-04 строк позовної давності перервано.

Оскільки 15 березня 2011 року постановою Київського апеляційного господарського суду рішення господарського суду Київської області від 29.06.2004 залишено без змін, перебіг строку позовної давності розпочався заново, а тому відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно з ч.ч.2,3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

В основу рішення про часткове задоволення позову судом першої інстанції покладено по суті висновок про переривання перебігу позовної давності по вимогах у даній справі, що обумовлений встановленням постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 у справі №26/086-12 (за участю тих же сторін), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.01.2013, таких фактів, що мають преюдиціальне значення при вирішенні даного спору, а саме: 15.04.2004р. в зв'язку із зверненням позивача до суду з першої інстанції з позовом у справі №119/7-04 строк позовної давності було перервано і лише 15.03.2011р., коли постановою Київського апеляційного господарського суду рішення господарського суду Київської області від 29.06.2004 залишено без змін, перебіг позовної давності почався знову.

Однак, такий передчасний висновок суду суперечить приписам ч.3 ст.35 ГПК України (в редакції від 08.05.2014р.), згідно якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зокрема, як роз'яснено в абзаці 4 п.2.6 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Як вбачається з матеріалів справи, судами апеляційної та касаційної інстанцій при розгляді справи №26/086-12 дійшов висновку про переривання перебігу позовної давності за вимогами ТОВ "Спліт" про стягнення з ПАТ "Росава" 53131,41 грн. інфляційної складової боргу та 3% річних у сумі 19860,94 грн., нарахованих за період з 02.07.2009р. по 07.09.2011р., в зв'язку з чим, звернення позивача 03.07.2012р. до суду з позовом відбулося в межах строків позовної давності.

Водночас, предметом позову в даній справі (№911/4760/13) є стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за інші періоди, ніж у справі №26/086-12, а саме: 345874,74 інфляційних втрат - за період з 01.01.2004р. по 01.07.2009р.; 3% річних у сумі 47422,05 грн. - за період 16.04.2004р. по 01.07.2009р. Тому переривання перебігу позовної давності у справі №26/086-12 жодним чином не може свідчити про її переривання щодо інших вимог, які є предметом позову у справі №911/4760/13.

З врахуванням змісту ч.2 ст.264 ЦК України, обставина переривання перебігу позовної давності та пов'язана з цим відсутність підстав для її застосування та відмови в позові, мають встановлюватися господарським судом при вирішенні кожного (конкретного) спору, а значить не може мати ознак фактів, що мають преюдиціальне значення, за винятком випадків тотожності предмета позову у справах.

Відтак, колегія вважає, що місцевий господарський суд помилково застосував ст.35 ГПК України та, як наслідок, безпідставно ототожнив факти, що мають преюдиціальне значення, та оціночні судження (висновки) судів першої та касаційної інстанцій про переривання перебігу позовної давності, вміщені у вказаних вище судових рішеннях у справі №26/086-12.

За таких обставин, касаційна інстанція погоджується з твердженням заявника про те, що апеляційний суд при розгляді справи №26/086-12 не встановлював преюдиціального факту переривання перебігу позовної давності, а лише надав правову оцінку існуючим фактам з вказівкою про переривання позовної давності виключно у цій же справі.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Проте, апеляційним судом не відхилено та не спростовано викладені у поясненнях від 19.05.2014 до апеляційної скарги (а.с.75-77) доводи відповідача щодо помилкового ототожнення судом першої інстанції оціночних суджень (висновків) суду про переривання позовної давності по вимогам у справі №26/086-12 в якості фактів, що мають преюдиціальне значення для справи №911/4760/13.

Натомість судами попередніх інстанцій помилково залишено поза увагою те, що норма ч.2 ст.264 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності переривається пред'явленням позову до однієї особи, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Позовна давність переривається не в будь-якому випадку пред'явлення позову, а лише в тому разі, коли особа, маючи право вимоги на час звернення з позовом, подає позов, предметом якого є не вся вимога, а лише її частина. При цьому, у ч.2 ст.264 ЦК України йдеться про дійсну вимогу, право на яку має особа на момент пред'явлення позову, а не про вимоги особи, право на які може виникнути у майбутньому. У зв'язку з цим, не виключається відсутність правових підстав для переривання позовної давності, оскільки, пред'являючи 15.04.2004р. позов у справі №119/7-04, позивач у повному обсязі (в частині стягнення 3% річних)заявив вимогу, право на яку мав на той час, і жодна частина вимоги не залишилася поза предметом цього позову.

Так, на момент подання позову у справі №119/7-04 (15.04.2004р.), предметом якого, зокрема, було стягнення з ЗАТ" Росава" на користь ТОВ "Спліт" 3% річних у сумі 2666,40 грн., нарахованих за період з 31.12.2003р. по 15.04.2004р., позивач ще не мав та не міг мати права на вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у сумі 47422,05 грн., нарахованих за період 16.04.2004р. по 01.07.2009р., оскільки останні вимоги станом на 15.04.2004р. були неіснуючими, а тому й об'єктивно не могли бути частиною вимоги ТОВ "Спліт" у справі №119/7-04. Наведене не виключає відсутність передбачених ч.2 ст.264 ЦК України підстав для переривання перебігу позовної давності у даній справі.

Таким чином, в порушення приписів ст.ст.43,101,105 ГПК України судами попередніх інстанцій належним чином не досліджувалися правові підстави переривання позовної давності та достеменно не встановлювалися обставини щодо того, яка саме частина вимоги, право на яку мав позивач, була, а яка не була предметом позову у справі №119/7-04 при зверненні позивача до суду першої інстанції 15.04.2004р.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності чи відсутності переривання перебігу позовної давності та обумовленої цим необхідності перерахунку розміру інфляційних втрат та 3% річних, підлягаючих до стягнення, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для часткового скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, вищезгадані порушення норм матеріального права (ст.ст.264,625 ЦК України) та процесуального права (ст.ст.35,43,101,105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови в частині задоволених позовних вимог з передачею справи в цій частині позову на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Зважаючи на вищенаведене, колегія вбачає підстави для часткового задоволення скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Росава" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Київської області від 12.02.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 у справі №911/4760/13 скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення 327747,08 інфляційних втрат та 3% річних у сумі 47422,05 грн. з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Київської області.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун