Постанова № 39961839, 23.07.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2014 року Справа № 910/1609/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Полянського А.Г.

суддів: Коробенка Г.П., Мачульського Г.М.

розглянувши

касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 19.05.2014 року

у справі № 910/1609/14 Господарського суду міста Києва

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю

"БІОХІМЕКСІМ"

до Міністерства оборони України

про стягнення 562 967,10 грн., -

за участю представників сторін:

позивача - Коваленко Т.М. дов. від 13.01.2014 р.,

відповідача - Кривошея Д.А. дов .від 29.10.2013 р.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 18.07.2014 р. у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Кравчука Г.А. для розгляду касаційної скарги у цій справі, призначено колегію суддів у складі: головуючий - Полянський А.Г. судді - Коробенко Г.П., Мачульський Г.М.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2014 р. (суддя - Борисенко І.І.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "БІОХІМЕКСІМ" до Міністерства оборони України про стягнення 562 967,10 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "БІОХІМЕКСІМ" грошові кошти у розмірі 562 967,10 грн. та 11259,34 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 р. (судді - Лобань О.І., Майданевич А.Г., Федорчук Р.В. ) рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2014 р. залишено без змін.

Не погоджуючиcь з рішенням та постановою апеляційного господарського суду, Міністерство оборони України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 червня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "БІОХІМЕКСІМ" (позивачем) та Міністерством оборони України (відповідачем) було укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби № 286/3/13/14, згідно умов якого позивач зобов'язувався поставити відповідачеві до 27 червня 2013 року мило, засоби мийні та засоби для чищення (мило туалетне тверде "Класичне" без обгортки у формі кусків по 100 г) на загальну суму 562 967,10 грн. (п'ятсот шістдесят дві тисячі дев'ятсот шістдесят сім гривень 10 копійок) в тому числі ПДВ 93 827,85 грн. (дев'яносто три тисячі вісімсот двадцять сім гривень 85 копійок), а відповідач зобов'язувався забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) вказані у договорі.

Пунктами п. 4.1 та п. 4.2 договору передбачено, що оплата за фактично поставлений товар повинна бути здійснена протягом 90 банківських днів з дати надання позивачем належним чином оформленого рахунку-фактури а поставлений товар, до рахунку-фактури додаються акт приймального контролю, видаткова накладна та повідомлення-підтвердження.

Судами встановлено, що на виконання умов договору 25 червня 2013 року позивач поставив вказаний товар у відповідній кількості та якості відповідачу про що свідчать акти прийому речового майна, акт приймального контролю якості та повідомлень-підтверджень про прийняття та оприбуткування товару.

Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманого товару не виконав в зв'язку з чим, за відповідачем утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 562 967,10 грн.

У лютому 2014 року ТОВ "БІОХІМЕКСІМ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 562 967,10 грн. заборгованості за договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби за № 286/3/13/14 від 18.06.2013 року.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання які мають ознаки договору поставки, а згідно ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами встановлено, що позивач виконав своє зобов'язання з поставки товару визначеного договором належним чином, та у відповідності до видаткових накладних № 95 від 20 червня 2013 року та № 97 від 21 червня 2013 року, копії яких містяться в матеріалах справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 562 967,10 грн., натомість відповідач свого зобов'язання у встановлений договором строк по оплаті вартості товару належним чином не виконав чим порушив умови договору.

Крім того, вказане підтверджується й підписаним між сторонами актом звіряння розрахунків від 10.02.2014 року.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, факт наявності боргу у відповідача за спірним договором поставки товарів у сумі 562 967,10 грн. позивачем був належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

Заявник касаційної скарги вважає, що оскільки сторони у даному договорі передбачили обставину - надходження бюджетних коштів, щодо якої настане вона чи ні, та у свою чергу Міністерством оборони України було направлено до Державної казначейської служби документи на оплату взятих зобов'язань, ним було вжито заходи для належного виконання договірних зобов'язань.

Натомість судами попередніх інстанцій було встановлено відсутність, зокрема, відомостей того, що у Міністерства оборони України відсутні кошти на рахунку за даним кодом видатків.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

За таких обставин, посилання скаржника на умову зазначену у договорі за якою, як вважає відповідач, розрахунки по договору можуть проводяться лише за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків є необґрунтованим.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає, що суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у справі не вбачається.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 у справі № 910/1609/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Полянський А.Г.

Судді Коробенко Г.П.

Мачульський Г.М.