Ухвала суду № 39961336, 22.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

22 липня 2014 рокусправа № 804/14127/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Суховарова А.В. Ясенової Т.І.

за участю секретаря судового засідання: Троянов А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Спецсплав" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2012 року Приватне акціонерне товариство "Спецсплав" (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дії відповідача щодо складання акту №814/221/30268695; визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень 25.06.2012 року №0001032305 та №0001042305.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2012 року задоволено частково адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Спецсплав"до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними дії, визнання недійсним та скасування рішення; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0001032305 від 25.06.2012р. та №0001042305 від 25.06.2012р.; в решті позовних вимог відмовлено; стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Спецсплав"(49000, м.Дніпропетровськ, вул.Казакевича, буд.6, кв.265) 1089грн.09коп. (одна тисяча вісімдесят дев'ять грн. 09коп.) судового збору (т.3 а.с. 249-252).

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишено без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2012 залишено без змін (т.4 а.с.33-35).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.09.2013 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби задоволено частково; постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012 по справі №2а/0470/6949/12 скасовано; справу №2а/0470/6949/12 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.4 а.с.83-86).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2014 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0001032305 від 25.06.2012р. та №0001042305 від 25.06.2012 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; присуджено з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства "Спецсплав" судовий збір у розмірі 2146 гривень.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не повне з'ясування судом обставин справи, просив постанову суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р.

За результатами перевірки складено акт від 07.06.2012р. №814/221/30268695 (т.1 а.с.73-168) (далі -акт перевірки).

Перевіркою встановлено наступні порушення: п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства", п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, встановлено заниження валового доходу всього у сумі 4322081 грн. 00коп.; п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1 ст.198, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, встановлено його заниження всього у сумі 1592569 грн. 00 коп.; п.п.14.1.180 п.14.1 ст.14 р.І, абз.1 п.46.1 ст.46, п.49.1 та п.49.2, п.п. 49.18.2, п.49.18 ст.49, ст.51 та п.п. б п.176.2,ст.176 ІV ч.ІІ Податкового кодексу України в результаті не відображення у повному обсязі інформації про нараховані та виплачені доходи приватним підприємцям у платників податку, а також сум утриманого з них податку за формою №1ДФ за період І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2011р.; п.п.3.1.3 п.3.1 ст.3 абз. "а"п.17.2 ст.17 та абз. "а"п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" у результаті неутримання та неперерахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 1548 грн.75 коп.; п.2.8, п.3.5 "Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні" затвердженого Постановою Правління Національного банку в Україні від 15.12.2004р. за №637, а саме перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі на загальну суму 5202 грн. 64 копійок (т.1 а.с.167-168).

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: №0001032305 від 25.06.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 5006851 грн. 50 коп., в тому числі: 4322081 грн. 00 коп. - за основним платежем, 684770 грн. 50 коп. - за штрафними санкціями (т.1 а.с.71); №0001042305 від 25.06.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1844076 грн.75 коп., в тому числі: 1592569грн. 00 коп. - за основним платежем, 251507 грн. 75 коп. - за штрафними санкціями (т.1 а.с.72).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП "Стас-2007" укладено наступні договори: договір поставки від 28.01.2008р. за № 28-01/08 (із специфікаціями); договір поставки від 04.01.2011р. за № 11/01-1 (із специфікаціями).

З метою подальшої реалізації товарів позивачем укладено наступні договори з контрагентами: договори поставки товару від 11.01.2012р. за № 31, від 04.02.2011р. за № 191 (разом із специфікаціями та додатковими угодами) (ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб"); договір поставки від 20.12.2010р. за № 0161-02/242 (разом із специфікаціями та додатковими угодами) (ВАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь"); договір поставки від 21.12.2010р. за № 10/12-1 (разом із специфікаціями та додатковими угодами) (ТОВ "Бест Лайн"); договір поставки від 09.04.2009р. за № КР88/1 (разом із специфікаціями та додатковими угодами) (ТОВ "Кривбасс Ремонт"); договір поставки від 14.04.2011р. за № 110867 (разом із специфікаціями) (ВАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод"); договір поставки від 27.01.2004р. за № 0009/1 (разом із специфікаціями) (ТОВ "Регіон"); договір купівля-продажу від 27.11.2009р. за №4600037495/202 (разом із специфікаціями та додатковими угодами і протоколами) (ВАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь"); договір поставки від 15.03.2010р. за № СН-54 (разом із специфікаціями) (ВАТ "Армапром"); договір поставки від 21.10.2011р. за №34/11 (разом із специфікаціями) (ЗАТ "Макіївський металургійний завод"); договір поставки від 20.04.2010р. за № 06-350/СС (разом із специфікаціями та додатковими угодами) (ВАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь"); договір поставки від 11.03.2010р. за № 85/юр (разом із специфікаціями) (ВАТ "Завод "Дніпропрес"); договір поставки від 18.04.2011р. за № 11/04 (разом із специфікаціями та додатковими угодами) (ПП "Стандарт ІПФ"); договір купівлі-продажу від 12.03.2010р. за № 753/4638 (разом із специфікаціями) (ВАТ "Полтавський ГЗК"); договір поставки від 27.01.2010р. за № 511100316 (разом із специфікаціями та додатковими угодами) (ВАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод"); договір поставки від 04.05.2011р. за № 11-002555 (разом із специфікаціями та додатковими угодами) (ПАТ "Єнакієвський металургійний завод"); договір поставки від 14.09.2010р. за № 140910/1НРЗ (разом із специфікаціями та додатковими угодами) (ЗАТ "Нікопольський ремонтний завод"); договір поставки від 19.10.2010р. за № 014/994 (разом із специфікаціями) (ПАТ "Алчевський металургійний комбінат"); договір від 14.09.2011р. за № 11/09-2 (ТОВ "Нововтормет"); договір поставки від 09.09.2010р. за № М/10/11-02/203 разом із специфікаціями та додатковими угодами) (ТОВ "Донецький металопрокатний завод); договір поставки від 21.05.2009р. за № КV235-09 (ТОВ "Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського").

Реальність виконання вказаних договорів підтверджено позивачем первинними документами, копії яких наявні у матеріалах справи, зокрема: довідками про рух коштів на складах, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, прибутковими накладними, платіжними дорученнями, сертифікатами якості продукції, прибутковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, актами приймання-передачі готової продукції .

Також, на підтвердження використання отриманого від ПП "Стас-2007" матеріалу у господарській діяльності позивачем були надані відомості по складу за 2011 рік.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Також слід зазначити, що відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11: "документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце".

Щодо посилання податкового органу на матеріали кримінальної справи відносно контрагента ПП «Стас-2007».

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві визначено ст. 69 вказаного Кодексу, згідно якої ними є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частині 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 ст. 72 встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен перевірити всі обставини, на яких сторони ґрунтують свої вимоги і заперечення, та дослідити докази, якими ці обставини підтверджуються. Суд не вимагає доведення обставин, які встановлені у кримінальній справі, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно конкретною особою. Єдиним джерелом цієї обізнаності є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.

Самі по собі окремі процесуальні документи в кримінальній справі не можуть бути доказами відсутності або наявності будь-яких обставин, які є предметом доказування в адміністративній справі.

Отже, суд не має підстав врахувати матеріали кримінальної справи, якщо вони не підтверджені вироком, який набрав законної сили.

Більш того, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями КАСУ та й взагалі з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим ст. 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Що стосується недійсності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, погоджуючись з його висновками, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: Т.І. Ясенова