Постанова № 39960056, 16.05.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2014 р. Справа № 804/3102/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіІльков В.В. при секретаріМофі І.В., за участю: представників позивача представника відповідача Шестерні І.О., Чупілко В.П., Поліщук І.М., Медведєвої Л.В., Волошиної В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Поліфом" до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 12.02.2014р. за № 0000502201, за № 0000492201, за № 0000522201, за № 0000512201, від 13.02.2014р. за № 0000542203, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліфом" звернулося до суду із адміністративним позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, у якому просить суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02.04.2014р., яка прийнята судом):

1) визнати протиправними дії посадових осіб Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Дніпропетровській області щодо проведення планової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліфом", в результаті якої було складено акт № 1989/21/04-03-22-01-08 від 18.12.2013 року «Про результати планової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліфом» (код за ЄДРПОУ 13457623) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 ро ку, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року»;

2) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача:

- форми «Р» №0000502201 від 12.02.2014 року про визначення грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 152 950,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 63 141,00 грн.;

- форми «Р» №0000492201 від 12.02.2014 року про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 410 548,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 159 274,00 грн.;

- форми «С» №0000542203 від 13.02.2014 року про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у розмірі 101 131,8 грн.;

- форми «Р» №0000522201 від 12.02.2014 року про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 15 488,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 3 872,00 грн.;

- форми «В4» №0000512201 від 12.02.2014 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 134 285,00 грн. за періоди серпень та грудень 2012 року.

У обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені на підставі висновку акту перевірки № 1989/21/04-03-22-01-08 від 18.12.2013 року. Зокрема, за викладеними у акті висновками позивачем занижено об'єкт оподаткування з податку на прибуток та податку на додану вартість з причини відсутності первинних документів, проте, позивач надавав до перевірки на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ «Култрейд» та ТОВ «Малакіон» первинні бухгалтерські документи, у бухгалтерському обліку підприємства відображені реальні зміни майнового стану підприємства, які відбулись внаслідок здійснення господарських операцій із вказаними контрагентами; у акті перевірки по підприємствам-контрагентам ТОВ «Старт-Д», ПП «АТМ», ПП «Ангсрем Континенталь» не вказано жодного документа, що підтверджував би наявність порушення, що прямо суперечить податковому законодавству України; відповідачем не взято до уваги під час проведення перевірки постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2013р. по справі № 804/11502/13-а, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.08.2013р. за № 0002172202; при проведенні перевірки відповідачем не враховані прикладені до авансових звітів фіскальні чеки, видаткові накладні; позивач зазначає, що підприємство не може отримати більше, ніж два роки із незалежних від нього причин, державний кадастровий номер на земельну ділянку, що призвело до відсутності бази для нарахування податку на землю. Враховуючи вищевикладені обставини, на думку позивача, протиправними є дії відповідача шодо проведення перевірки, а податкові повідомлення-рішення від 12.02.2014р. за № 0000502201, за № 0000492201, за № 0000522201, за № 0000512201, від 13.02.2014р. за № 0000542203 протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, в обґрунтування своєї позиції зазначив, що під час перевірки було встановлено, що підприємством занижено об'єкт оподаткування з податку на прибуток та податку на додану вартість з причини відсутності первинних документів. Під час проведення перевірки, складення акту перевірки та винесення оскаржуваних рішень державний орган діяв у межах чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані до суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд встановив таке.

Відповідно до п.п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та, яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно із п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності такої обставини - за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням, якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Судом встановлено, що відповідно до положень п. 77.1, п.77.4 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 ПК України уповноваженими особами Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведена планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Поліфом" з питань дотримання вимог податкового законодавства з період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р.

Згідно із п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Підпунктом 86.3 ст. 86 ПК України встановлено, що акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Згідно із п. 86.10 ст. 86 ПК України у акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

За результатами перевірки складено акт №1989/21/04-03-22-01-08 від 18.12.2013 року.

У акті перевірки зазначено, що порушення позивачем положень:

- п. 138.8 ст. 138 ПК України, у результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 410548,00 грн., у тому числі: за 2-4 квартали 2011р. у сумі 92000,00 грн., за 2012 рік - 318548,00 грн.;

- п.п.198.1, п.п.198.6 ст. 198 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 152950,00 грн., у тому числі: травень 2011р. - 26667,00 грн., серпень 2011р. - 53333,00 грн., травень 2012р. - 2640,00 грн., червень 2012р. - 2603,00 грн., вересень 2012р. - 25680,00 грн., жовтень 2012р. - 39451,00 грн., листопад 2012р. - 2576,00 грн.;

- зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість (рядок 24) на загальну суму 134429,00 грн., у тому числі: серпень 2012р. - 59144,00 грн., грудень 2012р. - 75285,00 грн. всього на загальну суму 43655,00 грн., у тому числі: за серпень 2008р. - 305,00 грн., за вересень 2008р. - 5500,00 грн., за серпень 2009р. - 3260,00 грн., за вересень 2009р. - 1380,00 грн., за березень 2010р. - 829,00 грн., за жовтень 2010р. - 32381,00 грн.;

- п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 ПК України, у результаті чого занижено земельний податок на суму 15487,92 грн., у тому числі: за 2011р. - 5162,64 грн., за 2012р. - 10325,28 грн.;

- п.2.6 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (зі змінами та доповненнями), п.2.11, п.3.1, п.7.39, п.7.41 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (зі змінами та доповненнями).

Як вбачається з акту перевірки, висновки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства, податковий орган зробив виходячи з того, що:

- у періоді, що перевірявся ТОВ «Поліфом» мало господарські відносини з ТОВ «Култрейд» та ТОВ «Малакіон», проте, до перевірки не надавались видаткові накладні на отримання товару, сертифікати якості та відповідності (походження) товару, акти приймання продукції, ТТН, інші документи, які свідчать про транспортування товару;

- перевіркою також встановлено факти завищення витрат операційної діяльності по взаємовідносинам ТОВ «Поліфом» з ТОВ «Старт-Д», ПП «АТМ», ПП «Ангсрем Континенталь», по яким іншими податковими інспекціями складено акти про нереальність фінансово-господарських операцій;

- ТОВ «Поліфом» з 2011р. не переукладено договір оренди земельної ділянки з урахуванням нової грошової оцінки землі та отримати в Управлінні Держкомзему м.Дніпродзержинська довідку про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні;

- загальна сума проведених готівкових розрахунків по «ПН» та розрахунковим документам за 2011-2012 роки складає 16855,30 грн., однак, згідно записів касової книги підприємства, вказані суми до каси не надходили, у зв'язку із чим встановлено не оприбуткування готівкових коштів у день їх надходження на загальну суму 16855,30 грн.;

- за період з 2011р. по 2012р. з каси підприємства була видана готівка, як така, що була витрачена на господарчі потреби працівниками підприємства Чупілко В.П., ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, у ході перевірки авансових звітів вищезазначених працівників було встановлено відсутність документів, які підтверджують факт витрат на загальну суму 16855,30 грн. - документи, додані до авансових звітів оформлені на підприємство, а не на працівників.

На підставі акту перевірки №1989/21/04-03-22-01-08 від 18.12.2013р. відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення відповідача:

- форми «Р» №0000502201 від 12.02.2014 року про визначення грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 152 950,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 63 141,00 грн.;

- форми «Р» №0000492201 від 12.02.2014 року про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 410 548,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 159 274,00 грн.;

- форми «С» №0000542203 від 13.02.2014 року про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у розмірі 101 131,8 грн.;

- форми «Р» №0000522201 від 12.02.2014 року про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 15 488,00 грн. та штрафноїсанкції у розмірі 3 872,00 грн.;

- форми «В4» №0000512201 від 12.02.2014 року, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 134 285,00 грн. за періоди серпень та грудень 2012 року.

Суд, вирішуючи спір по суті виходить з наступних мотивів.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.3 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу валових витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ «Поліфом» та контрагентами ТОВ «Култрейд», ТОВ «Малакіон», ТОВ «Стар-Д» було укладено договори:

- договір купівля-продажу від 22.04.2011р. за № 500511;

- договір поставки від 16.08.2011р. за № 160802;

- договір купівлі-продажу від 04.07.2012р. за № 500312.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Таким чином, з метою встановлення ділової мети зазначених вище господарських операцій необхідно з'ясувати дійсний економічний зміст господарської операції, а також проаналізувати кінцевий економічний ефект у вигляді фактичного приросту (зміни вартості) активів, який настав або повинен був настати в результаті здійснення відповідної операції, незалежно від зафіксованих у документах намірів її учасників.

Акт перевірки №1989/21/04-03-22-01-08 від 18.12.2013р. не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилань і на обставину в чому таке порушення полягає.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку:

- з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Згідно п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пункт 135.2 ст.135 Податкового кодексу України вказує, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п.135.5.4, 135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України, до інших доходів включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи; суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Вимогами п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5,138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

На підставі п.138.4 та п.138.5 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Всі податкові та видаткові накладні були складені сторонами у відповідності вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто містять такі обов'язкові реквізити, як: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис.

Відповідно до ст.133 ПК України, платниками податку на прибуток підприємств є у тому числі суб'єкти господарювання-юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами. Згідно із пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження в Україні та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно із п.п.14.1.26 п.14.1 ст.14 ПК України, під витратами розуміють суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До валових витрат не включається сума ПДВ, сплаченого у зв'язку із придбанням таких товарів, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (ст.139 ПК України).

Аналізуючи положення даних статей Розділу ІІІ ПК України, суд дійшов висновку, що для визначення суми видатків підприємства як валових витрат, необхідно встановити: наявність належної податкової правосуб'єктності сторін; факт документального підтвердження видатків платника податку (договори, відповідно до яких придбавається товар, послуга, видаткові накладні, та інші первинні документи); встановити реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до валових витрат.

Положеннями п.44.1 ст.44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З матеріалів справи встановлено, що всі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписані підприємством, яке станом на момент спірних правовідносин є платником ПДВ, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в органах ДПІ. Доказів зворотного судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечується та не спростовано.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання формування валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом України та іншими законами і нормативними актами.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» від 20.07.2010 року за № 1112/11/13-10 процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1.Встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2.Встановлення спеціальної правосуб'єктності учасників господарської операції. Особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрована як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

3.Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4.Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

5.Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Аналогічна позиція викладена також у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Також у цьому листі Вищого адміністративного суду України зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Вищевикладена позиція також сформульована у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року по справі № 2а-9864/11/2670 (K/9991/50772/12).

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окремого поняття «фіктивна операція» закон не передбачає. На практиці це документально зафіксована операція (окрема господарська трансакція), якої насправді (тобто реально) не відбувалося. Така операція може бути фіктивною повністю, тобто коли вона взагалі ніколи не відбувалась, або в частині. Часткова фіктивність може стосуватися:

- предмету (операції відбувалися щодо іншого товару, ніж зазначений в документах);

- обсягу (у документах зафіксовані завищені або занижені обсяги операцій, які реально виконувалися);

- суб'єкта (операції не виконувалися особою, яка зазначена їх виконавцем в документах. - строків, операція відбувалася в інший час, ніж зазначено в документах або протягом іншого періоду).

Реальність господарських операцій повинна досліджуватися для з'ясування підстав виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Доказами, що підтверджують безтоварність (нереальність, фіктивність) господарської операції, є, зокрема, наступні обставини:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

При цьому досліджуються усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевіряються фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Податковий кредит та бюджетне відшкодування за такими операціями не можуть бути надані платникові податку.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач не довів належними засобами доказування, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Култрейд», ТОВ «Малакіон», ТОВ «Стар-Д», ПП «АТМ», ПП «Ангсрем Континенталь» здійснені без мети настання реальних наслідків.

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Култрейд», ТОВ «Малакіон», ТОВ «Стар-Д», ПП «АТМ», ПП «Ангсрем Континенталь».

Крім того, докази щодо порушення кримінальних справ проти посадових осіб підприємств-контрагентів позивача або наявність таких, що набрали законної сили вироків суду в акті перевірки відсутні. Не надавались такі докази і під час судового розгляду справи.

Факт укладення правочину і його виконання обома сторонами підтверджується фактичними обставинами по справі, зокрема, первинними документами, які фіксують здійснення господарських операцій на виконання умов договору, зокрема:

- податкова накладна від 17.05.2011р. за № 147;

- видаткова накладна від 17.05.2011р. за № ФНК-000234;

- рахунок-фактура від 18.05.2011р. за № ФНК-0000314;

- податкова накладна від 31.08.2011р. за № 352;

- видаткова накладна від 31.08.2011р. за № ФНК-Г-001569;

- рахунок-фактура від 26.08.2011р. за № ФНК-0001770;

- податкова накладна від 02.07.2012р. за № 322;

- рахунок від 02.07.2012р. за № 0207-3;

- податкова накладна від 02.07.2012р. за № 462;

- сертифікат від 21.04.2012р.;

- товарно-транспортна накладна від 02.07.2012р. за № 462/6/2012;

- заявка-договір на надання транспортних послуг від 02.07.2012р.;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 02.07.2012р.;

- податкова накладна від 02.08.2012р. за № 487;

- рахунок від 02.08.2012р. за № 0208-3;

- видаткова накладна від 15.08.2012р. за № 643;

- сертифікат від 09.08.2012р.;

- наказ від 14.08.2012р. за № 30к;

- відрядна посвідка за № 25 з 14.08.2012р. по 15.08.2012р.;

- податкова накладна від 01.10.2012р. за № 762;

- видаткова накладна від 04.10.2012р. за № 866;

- рхунок від 01.10.2012р. за № 0110-3;

- товарно-транспортна накладна від 04.10.2012р. за № 0866/10/12;

- акт надання послуг від 05.10.2012р. за № 282;

- заявка-договір на надання транспортних послуг від 04.10.2012р.;

- сертифікат від 25.09.2012р.;

- податкова накладна від 02.11.2012р. за № 940;

- видаткова накладна від 02.11.2012р. за № 1008;

- рахунок від 02.11.2012р. за № 0211-3;

- чертифікат від 23.10.2012р.;

- товарно-транспортна накладна від 02.11.2012р.;

- заявка-договір на надання транспортних послуг від 02.11.2012р. за № 02/11/12;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 05.11.2012р. за № 107;

- податкова накладна від 17.12.2012р. за № 185;

- видаткова накладна від 17.12.2012р. за № ФНК-Г-003081;

- сертифікат від 31.10.2012р.;

- рахунок-фактура від 10.12.2012р. за № ФНК-0003675;

- видаткова накладна від 26.11.2012р. за № 7272;

- рахунок-фактура від 26.11.2012р. за № 284;

- податкова накладна від 26.11.2012р. за № 195;

- податкова накладна від 03.12.2012р. за № 2;

- рахунок-фактура від 03.12.2012р. за № 1;

- видаткова накладна від 03.12.2012р. за № 7424;

- договір-заявка від 02.11.2012р. за № 02/11/12.

Відповідно до ст. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оглянуті у судовому засіданні вищезазначені первинні документи позивача та контрагентів відповідають вище переліченим вимогам, містять необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що позивач виконав вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеними контрагентами.

Враховуючи вищенаведені обставини та зазначені норми законодавства, суд вважає, що позивачем у даній справі було правомірно сформовано податкове зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток за перевіряємий період із врахуванням господарських операцій із ТОВ «Култрейд», ТОВ «Малакіон», ТОВ «Стар-Д», ПП «АТМ», ПП «Ангсрем Континенталь».

За таких обставин, висновок податкового органу про порушення позивачем положень п. 138.8 ст. 138, п.п.198.1, п.п.198.6 ст. 198 ПК України не відповідає встановленим по справі обставинам.

З огляду на відсутність порушень не підлягають застосуванню до відповідача і штрафні санкції за вказані порушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивні» відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З огляду на викладене, посилання відповідача в обґрунтування висновків акту перевірки на висновки актів перевірок контрагентів іншими податковими органами, є необґрунтованим.

Щодо порушень п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 ПК України, у результаті чого занижено земельний податок на суму 15487,92 грн., у тому числі: за 2011р. - 5162,64 грн., за 2012р. - 10325,28 грн., зафіксованих у висновках акту перевірки №1989/21/04-03-22-01-08 від 18.12.2013р., суд зазначає таке.

Правовідносини щодо нарахування та сплати орендної плати за землю регулюються, зокрема, положеннями Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998р. за № 161-XIV (далі - Закон України № 161-XIV) та Податкового кодексу України від 02.12.2010р. за №2755-VI.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України № 161-XIV оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Положеннями ст. 5 Закону України № 161-XIV встановлено, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Судом встановлено, що ТОВ «Поліфом» є користувачем земельної ділянки (площа - 0,9582, розташована за адресою: м.Дніпродзержинськ, вул. Дніпропетровська, 155) на підставі договору від 08.04.2002р., який був укладений з Дніпродзержинською міською радою та зареєстрований 25.04.2002р. за № 0351, стрк дії якого був встановлений до 14.09.2011 року.

Як пояснив у процесі судового розгляду позивач, у строк, визначений у вищезазначеному договорі оренди, ТОВ «Поліфом» звернулось до Дніпродзержинської міської ради для переукладання договору, однак, договір не переукладений із незалежних від позивача причин.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 33 Закону України № 161-XIV у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

- власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

- уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Позивач пояснив, що підприємство прдовжує користуватись земельною ділянкою та декларувало орендну плату у періоди з 15.09.2011р. по 31.12.2011р, 2012 рік.

Відповідно до ст. 21 Закону України № 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 286.2 ст. 286 розділу ХІІ Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до ст. 269.1. розділу ХІІ Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно з п. 288.1. ст. 288 розділу ХІІ Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Положеннями п. 288.2. ст. 288 розділу ХІІ Податкового кодексу України встановлено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Підпунктом п. 288.3. ст. 288 розділу ХІІ Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Рішенням Дніпродзержиснької міської ради «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Дніпродзержинська» від 15.12.2010р. за № 07-02/VI встановлено, що з 01.07.2011р. базова вартість 1 кв. м землі у м.Дніпродзержинську збільшилась до 202,37 гривень.

Вищезазначеним рішенням також встановлено:

- п.3: необхідність землекористувачам одержавти в управлінні Держкомзему у м.Дніпродзержиськ довідки про визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які знаходяться у користуванні та надати до управління земельних відносин міської ради для підготовки документів щодо перегляду річної орендної плати у чинних договорах оренди земельних ділянок;

- п.3.2: землекористувачам подати до ДПІ у м.Дніпродзержинську відповідні податкові декларації щодо плати за землю;

- п.5.1: Управлінню земельних відносин міської ради забезпечити застосування нової нормативної грошової оцінки земель згідно п. 1 цього рішення при укладанні договорів оренди земельних ділянок та переглядві річної орендної плати за землю у чинних договорах.

ТОВ «Поліфом» звернулось до Дніпродзержинської міської ради для переукладання договору, однак, договір не переукладений із незалежних від позивача причин, довідка про нову нормативно-грошову оцінку земельної ділянки також не видана підприємству.

Згідно із п. 271 ст. 271 ПК України базою оподаткування є, зокрема, нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Відповідно до п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Судом встановлено, що позивач подав до податкового органу розрахунки за 2011 та 2012 роки, у яких задекларував орендну плату за землю, а саме: розрахунок від 31.01.2011р. за № 4522 на суму 9065,81 грн. та розрахунок від 16.02.2012р. за № 21351 на суму 9065,81 гривень.

Таким чином, підприємство правомірно сплачувало та декларувало орендну плату за землю у 2011 - 2012 роках відповідно до умов договору від 08.04.2002р., який був укладений з Дніпродзержинською міською радою та зареєстрований 25.04.2002р. за № 0351 і був фактично продовжений на підставі положень ч. 6 ст. 33 Закону України № 161-XIV у зв'язку із відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

За таких обставин, висновок податкового органу про порушення позивачем положень п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 ПК України не відповідає встановленим по справі обставинам.

З огляду на відсутність порушень не підлягають застосуванню до відповідача і штрафні санкції за вказані порушення.

Щодо порушень п.2.6 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (зі змінами та доповненнями), п.2.11, п.3.1, п.7.39, п.7.41 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (зі змінами та доповненнями), яке виразилось, на думку відповідача, у тому, що загальна сума проведених готівкових розрахунків по «ПН» та розрахунковим документам за 2011-2012 роки складає 16855,30 грн., однак, згідно записів касової книги підприємства, вказані суми до каси не надходили, у зв'язку із чим встановлено не оприбуткування готівкових коштів у день їх надходження на загальну суму 16855,30 грн.; за період з 2011р. по 2012р. з каси підприємства була видана готівка, як така, що була витрачена на господарчі потреби працівниками підприємства Чупілко В.П., ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, у ході перевірки авансових звітів вищезазначених працівників було встановлено відсутність документів, які підтверджують факт витрат на загальну суму 16855,30 грн. - документи, додані до авансових звітів оформлені на підприємство, а не на працівників, зафіксованих у висновках акту перевірки №1989/21/04-03-22-01-08 від 18.12.2013р., суд зазначає таке.

Розрахунки готівкою підприємств між собою та з фізичними особами проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, проїзних документів тощо, які підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, а також рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо.

Відповідно до п. 2.6 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (зі змінами та доповненнями) уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Згідно із п. 2.12 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (зі змінами та доповненнями) фізичні особи - довірені особи підприємств (юридичних осіб), які відповідно до законодавства України одержали готівку з поточного рахунку із застосуванням корпоративного електронного платіжного засобу або особистого електронного платіжного засобу, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі.

Зазначені довірені особи подають до бухгалтерії підприємства звіт про використання коштів разом із підтвердними документами в установлені строки і порядку, що визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з поточного рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного термінала тощо) разом з невитраченим залишком готівки.

Відповідно до п. 3.1 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (зі змінами та доповненнями) касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно із п. 3.3 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (зі змінами та доповненнями) приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Відповідно до п. 7.36 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (зі змінами та доповненнями) метою перевірки щодо порядку видачі готівки під звіт та її використання є здійснення контролю за дотриманням підприємствами встановленого порядку видачі готівкових коштів під звіт (у тому числі на відрядження) та їх використання відповідно до вимог цього Положення та інших нормативно-правових актів.

Згідно із п. 7.37 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (зі змінами та доповненнями) під час проведення перевірок аналізується порядок видачі підприємствами сум під звіт, виявляються факти неправомірної видачі готівки під звіт працівникам, які повністю не розрахувалися за попередньо видані їм кошти, факти несвоєчасного звітування, а також випадки передавання підзвітних коштів одним працівником іншому тощо.

Пунктом 7.39 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (зі змінами та доповненнями) встановлено, що під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо. Крім того, ураховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням установлених термінів може

дозволятися лише у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або за інших обставин, що мають документальне підтвердження.

Згідно із п. 7.41 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (зі змінами та доповненнями) під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.

У акті перевірки відповідач зазначив, що ним досліджено за період з 2011р. по 2012р. авансові звіти, на підставі яких з каси підприємства була видана готівка, як така, що була витрачена на господарчі потреби працівниками підприємства Чупілко В.П., ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 на загальну суму 16855,30 грн., суд у судовому засіданні також дослідив зазначені документи та встановив, що до зазначених звітів долучені документів, які підтверджують факт здійснення витрат на господарські потреби підприємства, а саме: чеки із гіпермарткетів, у яких містяться перелік придбаних господарчих товарів, серед яких, зокрема, скотч, лампи гологенові, полотна для ножівки, дріт, пензлі, емаль, замки висячі, тощо.

За таких обставин, висновок податкового органу про порушення позивачем п.2.6 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (зі змінами та доповненнями), п.2.11, п.3.1, п.7.39, п.7.41 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. за № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (зі змінами та доповненнями) не відповідає встановленим по справі обставинам.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглядаючи спір по суті, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 12.02.2014р. за № 0000502201, за № 0000492201, за № 0000522201, за № 0000512201, від 13.02.2014р. за № 0000542203 прийняті не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій посадових осіб Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Дніпропетровській області області щодо проведення планової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліфом", в результаті якої було складено акт № 1989/21/04-03-22-01-08 від 18.12.2013 року «Про результати планової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліфом» (код за ЄДРПОУ 13457623) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 ро ку, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року», то суд відмовляє у їх задоволенні у зв'язку із тим, що позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

У іншому випадку позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Отже, враховуючи, що податковим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, оспорювані дії не є такими, що порушують права позивача, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову у цій частині.

Зазначеної позиції, зокрема, дотримується ВАС України у постанові від 19.12.2013р. по справі № К/800/30029/13 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36557919).

Крім того, слід також наголосити, що у податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Наведене також виключає можливість застосування до платника негативних правових наслідків до моменту донарахування платникові податкового зобов'язання в порядку статті 54 Податкового кодексу України та його узгодження.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною 2 ст. 162 КАС України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до п. 10.2 постанови пленуму ВАС України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013р. за № 7 із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим.

Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Зважаючи на сукупність викладених обставин та висновків, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а податкові повідомлення-рішення від 12.02.2014р. за № 0000502201, за № 0000492201, за № 0000522201, за № 0000512201, від 13.02.2014р. за № 0000542203 - визнанню протиправними та скасуванню.

Керуючись ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Поліфом" до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 12.02.2014р. за №0000502201, за №0000492201, за №0000522201, за №0000512201, від 13.02.2014р. за №0000542203 задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати поадкові повідомлення-рішення Відповідача:

-форми "Р" №0000502201 від 12.02.2014 року про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 152950 грн. та штрафної санкції у розмірі 63141 гривні;

-форми "Р" №0000492201 від 12.02.2014 року про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 410548 грн. та штрафної санкції у розмірі 159274 гривні;

-форми "С" №0000542203 від 13.02.2014 року про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у розмірі 101131,8 гривень;

-форми "Р" №0000522201 від 12.02.2014 року про збільшення грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у розімірі 15488 грн. та штрафної санкції у розмірі 3872 гривні;

-форми "В4" №0000512201 від 12.02.2014 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 134285 грн. за періоди серпень та грудень 2012 року.

У задоволенні решт позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 21 травня 2014 року

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили на 21.05.2014р. Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.В Ільков В.В.Ільков О.А.Вовчанська